— Гей, ідіоте, невже ти ще й здатен виголошувати свої останні слова? Накажи йому згасити своє полум’я, інакше скоро здохнеш! — гаркнув Хон Цзюнь.
Хон Цзюнь підніс гострий кинджал ще ближче до горла Чжана Сяохоу. Лезо майже торкалося артерії.
Очі Су Сяолоу налилися кров’ю від побаченого. Вона благально подивилася на Мо Фаня, сподіваючись, що той не кине Чжана Сяохоу напризволяще.
Проте Мо Фань не зупинив атаку. Полум’я вибухнуло з його тіла, немов виверження вулкана, й він із страшною силою викинув уперед свій метеоритний кулак!
— Прокляття, як ти смієш мене ігнорувати! — перекривилося обличчя Хон Цзюня.
Він щосили шарпонув кинджалом, ріжучи горло Чжану Сяохоу. Він прагнув показати Мо Фаню, які наслідки чекають того, хто його недооцінює. Усі, хто дивився на нього згори вниз, повинні були померти!
Якби не постійне відчуття чужого погляду, він би вже давно вбив цього ідіота, що весь час крутився біля Су Сяолоу. Він би не чекав аж до сьогоднішнього дня.
Кинджал розсік повітря. Його інерції було достатньо, аби легко перерізати горло. І в цю мить він не мав ані крихти жалю...
Та кров, яка мала бризнути фонтаном, так і не з’явилася. Насправді ж лезо розітнуло лише порожнечу. Воно не відчуло ані опору, ані тепла людського тіла!
Розлючений Хон Цзюнь встиг помітити лише спалах перед собою, а потім його накрив шалений подих вітру. Чжан Сяохоу вже зник — холодне відчуття пройняло йому спину.
— Ти безнадійний дурень. Чорна Церква й так складається з самих виродків, а ти ще й радий бути їхнім рабом. Такому, хто змовляється з демонами, не гоже називатися магом! — голос Чжана Сяохоу пролунав у нього за спиною.
Хон Цзюнь відчув крижаний страх уздовж хребта. Він люто вдарив кинджалом назад, але зачепив лише післяобраз руху Чжана Сяохоу.
Той уже стояв за два метри. Його очі сяяли живістю та ясністю.
Піднявши руку, Чжан Сяохоу викликав перед собою потужний порив вітру. Цей порив вітру майже миттєво перетворився на торнадо, що помчало уперед.
Хон Цзюнь не встиг навіть нічого зробити — вітер підхопив його в повітря.
Сила вітру зростала, піднімаючи його все вище й вище. Фігура Хон Цзюня виглядала такою ж крихітною, як стеблина трави. Під контролем Чжана Сяохоу торнадо невпинно здіймалося, втягуючи в себе навколишні дощові краплі.
— Не вбивай... — Су Сяолоу вже хотіла благати за життя Хон Цзюня.
Але вітер раптово загострився, наче тисячі шабель, і пройшовся по тілу Хон Цзюня, шматуючи його доти, доки він не обернувся на кривавий туман.
— Я можу пообіцяти тобі будь-що, але ніколи не пощаджу того, хто належить до Чорної Церкви! — безжально промовив Чжан Сяохоу до Су Сяолоу.
Кривавий дощ упав за його спиною. Постать Чжана Сяохоу здавалася похмурою. Су Сяолоу приголомшено дивилася на нього, відчуваючи, що перед нею вже зовсім інша людина.
Тим часом метеоритний кулак Мо Фаня розділився на дев’ять вогняних драконів, які пожерли дияконесу Чорної Церкви.
Жінка закричала від болю, намагаючись благати про пощаду. Проте рішучість Мо Фаня вбивати була такою ж незламною, як і у Чжана Сяохоу. Згадавши, як усе місто Бо стало для Чорної Церкви лише випробувальним полігоном, Мо Фань мало не забажав нанести ще кілька ударів навіть по її трупу.
Маленька Полум’яна Белль вийшла з тіла Мо Фаня та граційно приземлилася йому на плече.
Мо Фань трохи обернув голову. Його холодне обличчя вперше озарила усмішка:
— Сьогодні ти чудово впоралася.
Маленька Полум’яна Белль радісно завовтузилася від його слів.
Мо Фань повільно підійшов до Чжана Сяохоу.
Чжан Сяохоу глянув на нього з ноткою каяття й сказав:
— Пробач, Брате Фань…
— Все гаразд, я розумію, у тебе були свої причини. Тепер розкажи мені, що сталося з селом? — Мо Фань не дорікав Чжану Сяохоу.
Чжан Сяохоу з подивом поглянув на Мо Фаня.
Він визнав, що весь цей час удавав амнезію, прикидався божевільним. І все лише з однієї причини — аби захистити себе!
— Брате Фань, коли ти з’явився в селі Хуа, я ледь не втратив контроль над собою… Я ніколи не думав, що ти прийдеш, справді… — Чжан Сяохоу глянув на Мо Фаня, і в його голосі тремтіли емоції.
Він був тяжко поранений, на волосок від смерті.
На якийсь час він справді втратив пам’ять від сильного удару по голові. Лише згодом почав поволі відновлюватися після лікування Су Сяолоу.
У ту ніч, коли їх переслідував Трупний Генерал із Сокирами, інші або ж були порубані на смерть, або ж зірвалися в Темну Безодню, що раптово розкрилася під ногами…
Трупний Генерал із Сокирами теж збирався скинути його в Темну Безодню, але зрештою пощадив йому життя. Можливо, через ту мить доброти, коли він озирнувся й спробував врятувати її.
Однак Чжан Сяохоу натрапив на приголомшливе видовище.
Він побачив людей із Чорної Церкви біля самої Темної Безодні!
Чжан Сяохоу й подумати не міг, що тієї ночі він натрапить на людей Чорної Церкви, та ще й у такій близькості до Темної Безодні.
Він хотів розгледіти все уважніше, але його помітили. Врешті йому лишалося тільки тікати щосили, отримавши тяжке поранення…
Він добіг до села Хуа, де його врятувала Су Сяолоу.
Поки він лікувався, його ледь не отруїли, й тоді він збагнув: хтось у селі був заодно з Чорною Церквою. Вони намагалися змусити його замовкнути!
Тож Чжану Сяохоу тільки й лишалося що прикидатися, робити вигляд, що він безпам’ятний дурень.
Він добре розумів: щойно Чорна Церква дізнається, що він побачив щось зайве, вони неодмінно вишлють Синіх Дияконів, аби прибрати його. Щоб захистити себе і зберегти шанс розповісти іншим про побачене, Чжан Сяохоу не мав вибору, крім як грати роль ідіота!
Він так довго чекав лише задля того, аби з’ясувати, хто саме в селі належав до Чорної Церкви.
Чжан Сяохоу думав, що його смерть — лише питання часу, та на диво Мо Фань прийшов йому на допомогу.
Він дістався сюди, у відрізане від світу місце, перетнувши територію Сяньчі, яку жоден маг не наважувався переходити. Чжан Сяохоу відчув, що більше не може тримати свою гру. Йому хотілося кинутися Мо Фаню в обійми й розповісти все, що пережив…
Та він не смів. Адже людина з Чорної Церкви пильнувала за ним.
Він був певен: якби він бодай натякнув на те, що почав відновлювати пам’ять, чи спробував поговорити з Мо Фанем наодинці, ця людина неодмінно повідомила б верхівку Чорної Церкви, і їх обох прибрали б ще до того, як вони встигли б вийти з Сяньчі.
— Але, наскільки я знаю Чорну Церкву, вони б ніколи не залишили живим таку загрозу, як ти, якби ти справді побачив щось, чого не мав бачити… — висловив свої сумніви Мо Фань.