Полум’я спалахнуло знову. Хоч воно й не було таким могутнім, як уперше, коли Мо Фанем оволоділа Полум'яна Белль, проте сам по собі Вогняний Кулак четвертого рівня вже був лютою та нестримною силою. Дияконеса була не надто досвідченим Просунутим Магом. Її захист було пробито, і серйозно поранене тіло навряд чи змогло б пережити удар Вогняного Кулака четвертого рівня від Мо Фаня!
— Вогняний Кулак: Дев’ять Драконів!
Мо Фань тепер малював Зоряні Візерунки значно швидше, ніж раніше. Здатність створювати Зоряний Шлях одним лише помислом дозволяла йому миттєво завершувати Зоряний Візерунок. Яскраво-червона енергія Трояндового Полум’я закружляла довкола нього!
Вогняні дракони рвонули вперед, розгортаючись у формі палаючого віяла, складеного з дев’яти драконів. Лава бризкала, іскри розліталися на всі боки. Рослини в парку перетворювалися на попіл, а краплі дощу, що спадали з неба, випаровувалися миттєво від жару, який випромінював Вогняний Кулак...
Жінка була і розлючена, і сповнена сорому. Біль у грудях та опіки від полум’я сповільнювали її швидкість формування заклинань. Вона ледве встигла викликати кілька крижинок, коли дев’ять вогненних драконів накинулися на неї.
Крижинки злилися в шість сталевих крижаних ланцюгів. Вони повністю переплелися, а тоді зіткнулися з дев’ятьма драконами.
Її Льодяні Кайдани були очевидно лише третього рівня, і через те, що зіткнення вогню та льоду відбулося надто близько, жінку також накрив удар вибухової хвилі. Її обладунки більше не могли її захищати, і вибухова хвиля знову відкинула її, майже викинувши на вулицю!
Крижані ланцюги розламалися на шматки всередині полум’я й невдовзі розтанули у воду. Жінка ніколи не очікувала, що опиниться у такій скруті, навіть попри те, що вона була Просунутим Магом!
Вона виявилася занадто безтурботною. Якби вона знала, що її супротивник володіє Вогняним Кулаком четвертого рівня, то використала б своїх підлеглих як гарматне м’ясо, отримавши час, щоб закінчити Просунуте Закляття — Крижана Труна!
Тепер вона була у вкрай невигідному становищі. Сформувати Льодяну Зоряну Галактику шансів у неї вже не було!
— Прокляття, якби моя Стихія Води теж досягла Високого Рівня, я б без зусиль розтрощила цього хлопчиська! — жінка незграбно перелізла через паркан парку.
Просунуте заклинання води — Водяна Завіса була досконалим захисним бар’єром. Якби в неї була можливість звести Водяну Завісу перед накладанням Просунутого закляття, хлопець не мав би жодного шансу завдати їй шкоди, навіть якби його вогняний кулак прорвався!
Їй доводилося визнати: її Просунута Стихія Льоду повністю пригнічувалася здібностями супротивника!
— Чого ви чекаєте? Вбийте його! — її шкіра вже гнила від опіків. Вона закричала на своїх п’ятьох підлеглих, мов страховисько.
П’ятеро Чорних Кліриків також були Магами Середнього Рівня. І хоча, швидше за все, хлопець міг убити їх одним ударом, це все ж було краще, ніж загибель її самої, Синьої Дияконеси!
Чорні Клірики стояли приголомшені.
Двох їхніх товаришів щойно рознесло на попіл, навіть попри те, що вони ховалися за Світловим Захистом: Священним Щитом і Кам’яним Бар'єром...
Сила удару, який завдавав цей Вогняний Маг, була занадто руйнівною, аби вони могли її витримати!
Проте, якщо вони не нападуть, то загинуть усі. Тож вони кинулися керувати Проклятими Звірама і почали формувати Зоряні Візерунки.
П’ятеро Чорних Кліриків атакували одночасно — і це не можна було недооцінювати. Кожен із них володів Середніми Закляттями, але швидкість їх формування була надто низькою в порівнянні з Мо Фанем, не кажучи вже про відсутність у них Насінин Душі.
Під їхніми ногами засяяли Зоряні Візерунки різних кольорів. Невдовзі чорнявий Чорний Клірик завершив Закляття Рослин. Зелені ліани почали виростати з-під його ніг.
У ту ж мить за його спиною виникла криваво-червона тінь. Її крижані, безжальні очі спрямувалися прямо на голову Мага Рослин!
Криваво-червона тінь напала зі швидкістю блискавки. Її кістлява рука схопила голову чоловіка й розчавила її на шматки, немов роздавила кавун!
Маг Рослин навіть не зрозумів, що сталося. Його очі вилізли з орбіт і впали на землю, залишившись широко розкритими, наче він і досі намагався побачити, що саме його вбило.
Інші четверо Чорних Кліриків ще були зайняті формуванням Зоряних Візерунків. Їхні тіла забризкало кров’ю ще до того, як вони встигли зреагувати. Один із них обернувся й із жахом побачив перед собою розлюченого скелета!
— Не.. Нежить?!
— Але коли ця нежить тут з’явилася?..
Криваво-червоний сталевий скелет був неймовірно лютий. Він схопив іншого Чорного Клірика й розірвав його навпіл грубою силою.
Неподалік Су Сяолоу та ще один селянин мало не знепритомніли. Вони вже бачили смерть раніше, та ніколи — настільки жахливу.
Кривавий скелет рухався з приголомшливою швидкістю. Після того, як скелет миттєво вбив двох Чорних Кліриків, він раптово простягнув руку вперед. Кінцівка перетворилася на довгий спис і проштрикнула груди ще одного Чорного Клірика.
Той був насаджений на руку скелета. Він не помер одразу, але скелет відразу відкинув його на землю, мов сміття, і життя разом із кров’ю повільно почало витікати з його тіла.
Двоє Чорних Кліриків, що лишилися, зреагували досить швидко. Вони негайно відкликали своїх Проклятих Звірів, аби ті їх захистили.
Двоє Проклятих Звірів устигли вчасно й накинулися на скелета, намагаючись роздерти його голову й ноги гострими кігтями.
Пролунав пронизливий металевий скрегіт. Удари Проклятих Звірів по суті, припали на сталь, залишивши лише слабкі подряпини на скелеті.
Криваво-червоний скелет схопив голову Проклятого Звіра, що мчав на нього, і з силою жбурнув у напрямку другого...
Двоє Проклятих Звірів зіткнулися й гепнулися на цементні сходи, розтрощивши їх. Не встигли вони ще піднятися на лапи, як руки скелета вже перетворилися на кістяні молоти.
Кістяні молоти здійнялися над його головою й з жахливою силою опустилися на звірів, що лежали один на одному. Цемент навколо місця удару розтріскався в радіусі десяти метрів, немов гігантська павутина!
Кістяні молоти знову піднялися й обрушилися вниз. У повітря здійнялася хмара пилу, а навкруги розлетілися уламки та шматки кривавого м’яса!
Кривавий скелет злетів у повітря. Цього разу він перетворив молоти у форму повного півмісяця й із громовим ревом обрушив їх униз, немов криваво-червоний удар блискавки.
Двоє Проклятих Звірів не мали жодного шансу на опір. Сходи були розтрощені, лишивши по собі лише яму, а перемелене м’ясо, на яке вони перетворилися, просто заповнило собою цю вирву.
Така лють і жорстокість змусили двох Чорних Кліриків, що вижили, тремтіти від страху.
І тільки-но вони згадали про втечу, як тінь кістяних молотів нависла над ними...