— Вогняний Кулак!
Та сама техніка, те саме заклинання — Мо Фань вирішив віддячити безсоромному Дунфан Лє тією ж монетою!
Здавалося, це було чисте божевілля. Адже природжений талант Дунфан Лє фактично гарантував йому перемогу над будь-ким із таким самим рівнем магії. Ніхто й подумати не міг протиставити йому його ж заклинання лоб у лоб.
Його Вогняний Кулак вважався найсильнішим у всьому Університеті Перлини — зупинити його було практично неможливо. Він міг одним ударом рознести цілу команду, не те що одного мага.
Якщо Мо Фань справді збирався відповісти Вогняним Кулаком, навіть якщо він якимось дивом виживе, його тіло перетвориться на попіл від вибухової хвилі!
Та ще й Дунфан Лє напав першим. Полум’яні дракони вже оточили Мо Фаня з усіх боків. Глядачі бачили лише хвости вогняних чудовиськ, що закручувалися над місцем, де стояв Мо Фань — жодного шансу розгледіти самого мага всередині.
Полум’яні хмари знялися високо в небо. Навіть Бай Юйлан та інші, що стояли віддалік, змушені були негайно підняти захист, аби не обпектися від розпечених хвиль енергії.
На такій відстані вони вже відчували страшенну спеку цього заклинання. Що вже казати про Мо Фаня, який опинився прямо у вогняному вирі!
Очі натовпу розширилися від жаху, коли заклинання нарешті досягнуло своєї цілі.
Ніхто не бачив, щоб Мо Фань підняв якийсь захист перед тим, як його поглинуло полум’я. Навіть попри те, що Вогонь був його Першим Елементом, простої стійкості явно було замало.
Обпалена земля змусила натовп завмерти. Але за кілька секунд серед полум’я Дунфан Лє раптом вибухнула інша, ще потужніша вогняна аура!
Вона палала яскраво-червоним!
На перший погляд, це було схоже на Трояндове Полум’я, яким Мо Фань користувався завжди, але тепер воно сяяло ще яскравіше — кольором крові!
У клубах вогню ледве можна було розгледіти постать, що ніби щойно вийшла з печі. Криваве полум’я стрімко ринуло на сіро-червоні язики полум’я навколо!
Силует кулака з гуркотом вирвався вперед, мов стріла, що розсікла туман, і розвіяв усе навколо, відкривши поле бою...
Не лишилося ані стовпів, ані драконів. Криваве полум’я зібралося в кулаці й рвонуло вперед. Хоч сіро-червоні язики полум’я і займали величезну площу, яскраво-червоний вогонь пробив їх наскрізь!
Він був схожий на метеор, що розриває небо, на метеорит, що прорвав атмосферу!
Цей удар уже й важко було назвати Вогняним Кулаком — радше це був Метеоритний Кулак!
Рик Мо Фаня потроху заглушив виття полум’я. Яскраво-червоне полум’я, що поглинало його тіло, повністю випарило полум’я Дунфан Лє!
Так, випарило!
Коли джерело вогню сильніше — воно просто розчавлює слабший вогонь.
Поки Пепельне Полум’я Дунфан Лє тануло під натиском Трояндового Полум’я, вся арена засяяла кривавим світлом. Мо Фань стояв у самому центрі, все ще палаючи. Його шкіра мала вже не людський відтінок!
Справжня сила Демонічного Короля була справді непереможною!
Чжао Ман’янь, що ще секунду тому хвилювався за Мо Фаня, одразу згадав, як той колись дозволив Володарці Полум’я оволодіти своїм тілом.
Зараз Мо Фань виглядав так само. Якщо Володарка Полум’я могла вселятися в нього, то хіба мала Полум’яна Белль не здатна на те саме?!
Це вона! Саме Полум’яна Белль посилила його Вогняний Елемент!
Дунфан Лє думав, що його Вогняний Кулак четвертого рівня знищить усе — та він і гадки не мав, що Мо Фань, який отримав прихильність істоти, народженої Вогняним Лихом, був справжнім володарем Вогню!
Дунфан Лє нарвався не на того!
Метеоритний Кулак пройшов блискавично. Від моменту, коли Мо Фаня поглинуло полум’я, до того, як його Трояндове Полум’я випарило ворожий вогонь і кулак рвонув на Дунфан Лє, минуло всього кілька секунд.
Дунфан Лє стояв, мов скам’янілий...
У його очах застигли подив, страх і повна зневіра!
Він завжди пишався своєю силою. Але його Вогняний Кулак просто розчавили. Його вогняних драконів — пробили. Найстрашніше, що метеоритний кулак вже летів на нього, залишаючи за собою хвіст палаючого полум’я.
Метеоритний Кулак врізався в щит і обладунки Дунфан Лє. Дві частини захисного спорядження не витримали натиску й розлетілися на друзки, впавши на землю.
Тіло Дунфан Лє скувало. Наступної миті його наче протаранив снаряд — він зігнувся від удару в живіт і з рота вирвався кривавий струмінь, що бризнув у повітря.
Цей удар запустив Дунфан Лє у повітря, лишивши по собі лише червону дугу і натовп у гробовій тишині.
Зрештою, його підхопив м’який бар’єр, і він зісковзнув по ньому, немов мішок з кістьми. Його волосся було скуйовджене, коли він важко гепнувся об землю.
Він спробував підвестися і підняв голову. Погляд, яким він дивився на чоловіка, що все ще палахкотів полум’ям, був повний болю, приниження, здивування й повної недовіри.
— Один чи два раунди… — розгублено пробурмотів Чжоу Шу Мін, геть забувши допомогти товаришеві піднятися. Він ще чітко пам’ятав пихаті слова Дунфан Лє.
Хіба в Мо Фаня природжений талант не просто Подвійні Елементи? Звідки в нього така жахлива сила? Невже це справжня сила кандидата до національної збірної?
На арені запанувала тривала, гнітюча тиша.
Ніхто не міг повірити, що вони щойно побачили. Всі навіть сумнівалися, чи справді та людина, що лежала на землі й захлиналася кров’ю, — це був перший номер на Вогняному факультеті, Дунфан Лє.
А потім усі повернули погляди на Мо Фаня — і їхні очі були сповнені шоку, неначе вони дивилися не на людину, а на чудовисько.
Полум’я, що огортало Мо Фаня, повільно згасло.
Ніхто вже не міг зрозуміти, яку силу він використав — але вона явно виходила за межі їхнього уявлення.
Тимчасовий кандидат…
Ось що означає — справжня сила тимчасового кандидата!
Якщо хтось і сумнівався у здібностях Мо Фаня, то тепер подібних думок не залишилося.
— Мо… Мо Фань? — тихо озвалася Му Нуцзяо.
Чжао Ман’янь та Ай Туту, які були найближчими друзями Мо Фаня, раптом відчули, що ця людина перед ними — зовсім чужа… Чи, може, саме таким він був завжди, просто приховував справжню силу всі ці місяці?
І що ж змусило його тепер усе відкрити?
Який сум відбивався в його очах, коли згасало полум’я?..
Мо Фань повільно розтиснув кулаки. Новенький телефон у його руці був розчавлений у порох — уламки сипалися крізь пальці на землю.
Він глибоко вдихнув, але так і не глянув у бік Дунфан Лє.
— Мо Фань… куди ти йдеш?
— Бій ще не закінчено…
Поки всі лишалися приголомшеними, Мо Фань уже залишав арену. Ніхто не знав, що він замислив, — у їхніх поглядах тепер була тільки повага й тривога.
Він не відповів на крики товаришів, але нарешті трохи опанував себе, коли Му Нуцзяо й Чжао Ман’янь перегородили йому дорогу.
— Що трапилось? — спитав Чжао Ман’янь.
— Я їду до Стародавньої Столиці, — твердо сказав Мо Фань, трохи заспокоївши думки.
— Неспокійна Нежить…
— Я знаю.
— А Світовий Турнір Коледжів?
— Займуся цим, коли повернуся.
— Ми поїдемо з тобою.
Мо Фань похитав головою.
Він розумів, що Му Нуцзяо й Чжао Ман’янь справді хочуть допомогти. Але це була його особиста справа — він не хотів, аби через нього вони втратили свій шанс на майбутнє.