Коли вони повернулися в шайку, раптово пішов дощ. Гірський дощ був більш шумним, ніж міська. Шум дощу ударяв по листках, не мовчазна ні на мить.
Шуй Інь зняла взуття і сіла на край ліжка, притулившись до стіни та закривши очі. Вона про щось думала, повільно погладжаючи великим пальцем вигравована квітка граната на золотом браслеті.
Рано - вранці, коли ще морочив дощ, жінка, яка встала готувати сніданок, побачила пан Лі Інь виходить з дому. Вона посміхнулась і привіталася з ним:
- Пане Лі, ви сьогодні так рано встали?
Шуй Інь не взяла парасоль. У такому малому дощі місцеві жителі не звикли користуватися парасолями. Тітонька запросила її на кухню, де випила миску гарячої каші з соленями.
— Ви йдете вниз, до підніжжя? Йде дощ, гірська дорога важка. Поверніться раніше, а то запізнюєтесь до обіду, — сказала теташка, бавовна біля печі.
— Добре, — з усмішкою відповіла Шуй Інь.
Вона відвела миску і спокійно пішла вниз по горі, засунувши руки в рукави.
Хейцзи, що чергував біля підніжжя, сидів на стовбурі дерева і дивився на дорогу. Він позіхнув і, побачивши Шуй Інь, здивувався:
- Пане Лі, чому ви сьогодні один спустилися?
Шуй Інь зупинилася поруч і привітно запитала:
— Я прийшов подивитись, чи пішов той вчорашній загін. Вночі йшов дощ, далеко вони не пішли, я дивлюся. Вони, схоже, прямують в Мейші?
Хэйцзи помрачнел. Його обличчя стало ще темнішим. Він здивувався:
— Нет, не уходи. Вони везуть з собою машини, які важко пересуватися. Через дощ вони взагалі не пішли далі. Ніби вони переночували у старих будинках нашого села. Їх досі не видно.
Шуй Інь коротко хминула у відповідь. Вона не здивувалася. Минулої ночі вона помітила, що в ящиках, які віз той загін, ймовірно, була зброя, очевидно, гвинтівки. Ідти вночі під проливним дощем було б нерозсудливо, тим більше що людей було не так багато і вони навряд чи хотіли ризикувати такою погодою.
Вона подивилася на димку, яка обгортала руїни старого села. Перекинувшись парою слів з Хейцзи, вона розвернулась і пішла геть.
Вона не почала повертатися на гору. Замість цього вона обійшла підніжок через кущі і попрямувала до старого села. Там були поля, які обробляли люди з шайки. Коли вони спускалися доглядати за ними, Шуй Інь ходила з ними і запам’ятовувала місцевість. Тепер вона без труднощів пробралася до задньої сторони одного з будинків.
На березі села вона помітила кілька фігур, які повернулися до тих домівок. Це були люди з того загону.
Безшумно наблизившись до них, вона зупинилася і прислухалася до їхніх голосів. Маленький дощ приглушив звуки, і голоси було важко розібрати, але вона помітила, що акценти в них сильно відрізнялися. Це не були загони опору. Це були загарбники. А їхній одяг був маскуванням.
Це трохи відрізнялося від її припущень. Шуй Інь замислилась на мить, але не змінила свого плану. Її дихання було гладким. Вона чула, як люди проходять повз неї по ту сторону напіврозбитого будинку.
Порівняно з іншими людьми, вона менше боялася смерті, бо знала, що не помре « по-справжньому». Якщо їй призначено залишити цей світ, вона піде, хоче вона того чи ні. А якщо ще не час, навіть коли вона помре на місці, то це буде просто перезавантаження. Якби вона не могла виносити біль смерті, вона б давно зламалася в якомусь із світів.
Цього разу вона хотіла зробити лише одну річ - вбити Ван Шуе.
Знайти місце, де він знаходиться, було легко. Загін зайняв лише три будинки. Двері і вікна були відкриті. Ван Шуре мілинув біля дверей, і Шуй Інь відразу його побачила. Але підібратися до нього здавалося неможливим, бо поряд з ним постійно було кілька людей.
Минулої ночі через тьмяне світло вона бачила погано. Тоді вона відчула, що Ван Шуе — охоронець. Але тепер він здавався скоріше полоненим. Кілька людей навколо нього безтурботно розмовляли і майже не звертали на них уваги. Ван Шуе виглядав втомленим і переляканим.
Дощ раптово посилився. Шуй Інь нерухомо стояла біля стіни, очікуючи моменту. Коли всі, хто був зовні, зайшли всередину, а охоронець біля дверей відволікся, вона, користуючись шумом дощу, прослизнула через три будинки і притискалася до заднього вікна, прислухаючись до звуків всередині.
Біля першого вікна вона почула звуки лайки. Вона зупинилася. Здається, що голос був для неї знайомий.
— Ці японці справжні звірі! Чорт, ми ж прийняли їх за своїх! Що вони задумали, розмазані? — Голос перервався, наче людину били.
- Замолчи, тобі мало?
- А я їх боюся? Хай уб'ють!
Люди всередині не розуміли, що вони говорять, але було ясно, це не лестощі. Глухі люди почули удари й нові крики.
Шуй Інь прислухалася до голосів. У шайці було багато людей, і вона знала їх в обличчя, але з деякими ще не розмовляла. Вона запам'ятала ці два голоси, тому що вони обробляли поля біля підніжжя.
Дощ посилився, і вони, напевно, спустилися перевірити поля. Їх схопили випадково. Можливо, це сталося минулої ночі. Інакше Гайцзи попередили б її вранці.
Її початковий план тепер треба було змінювати. Вона могла б знайти спосіб вбити Ван Шуе, але убити його і одночасно витягнути двох полонених на очах у всіх було неможливо. Вона не була супергероєм.
Поки вона думала, що робити далі, вона відчула рух повітря за спиною і почула чиєсь дихання. Інкститивно вона рвала руку назад.
— Ш-ш... — Чоловік стримав крик, але схопив її за зап’ясток і поранився про залізний шип у рукаві.
Шуй Інь впізнала провідника Ґаоляна і прибрала руку.
Вони відступили подалі і пригнулися, перш ніж заговорити. Гаолон не соромився. Він просто зполоснув кров з долоні під струменем дощу і тихо сказав:
— Я бачив, як ти спускався вранці і мені стало цікаво. Я пішов за тобою.
Чесно кажучи, вчора він відчув щось недобре в поведінці пана Лі. Тому, побачивши його одного ранку, він таємно пішов за ним.
Шуй Інь глянула на нього: « Чи це так? Швидше, ти підозрював, що я замикаю щось погане". Але зараз не час про це сперечатися. Вона теж понизила голос і сказала:
— Цей загін - загарбники. Вони одягнені в форму загону опору. Невідомо, навіщо вони це роблять. Вони везуть гвинтівки у ящики. Вони також захопили двох наших людей. Потрібно придумати, як їх врятувати.
Гаолон присів на кісточки і кивнув.
- Якщо це загарбники, ми їх вб'ємо. Хто б вони не були, ми їх прикінчимо!
Він помедлив, вивчающе дивлячись на Шуй Інь.
« Я не сподівався, що пан Лі буде настільки сміливим, щоб він міг сам підібратися до цих японців.
Шуй Інь байдуже відповіла:
— Якби я не був хоробрим, то не залишився б у шайці.
Гаолон був захоплені зненацька такою відповіддю, але не забув про це. Що його турбувало:
- Пане Лі, ти не сказав чому прийшов сюди.
На це запитання треба було відповісти. Інакше недовір’я залишиться, і його не змочуєш.
Шуй Інь не стала приховувати. Вона сказала прямо:
— Там є молодий чоловік у сорочці - його звати Ван Шуе. Він був хлопцем моєї дочки. Він забрав її, але коли вони зіткнулися з загарбниками, він віддав її їм. Моя дочка загинула.
Гаолон замер. Він не сподівався такої причини. Він чув, як рівно звучить голос пана Лі, і на душі у нього стало важко. Він потер пальці і сказав:
— Эх... Тоді чому б не покликати нас? Ти б... « Він подивився на рану своєї руки і пригадав сильний удар, який нанесла рука пана Лі.
Шуй Інь сказала:
- Це особиста справа. Мені незручно було б вас вплутувати.
Вона звикла все робити сама. Для неї більше людей — це скоріше перешкода.
Гаілон похитав головою і, обнявши її за плечі, сказав:
- Що ти кажеш, пане Лі? Ми свої люди. Твої діла - наші справи. Якби ти сказав, ми б допомогли! Я не хочу зв'язуватися з тими, з ким краще не зав"язуватися, але я не боягуз!
Шуй Інь спокійно запитала:
— Ладно. Який у тебе план?
Гаолон сказав:
— Нападемо на них!
Шуй Інь замовкла.
- Як нападемо? Без плану?
Ґаілон відповів:
- Нас більше. Просто нападемо.
Шуй Інь потерла переносицю.
- У них є гвинтівки.
Гаолон посерйозел.
— А ось це проблема.
Він подумав, підняв Шуй Інь на ноги і сказав:
— Пошли. Повернемося в шайку і зберемо людей.
У шайці всі були сповнені рішучості. Ніхто не думав про план. Вони кричали, що справжні чоловіки не бояться болю і смерті, а вбивати загарбників — це честь, навіть ціною власного життя. Вони хапали ножі та мотики, будували брутальні ріжечки і збиралися спуститися з гори, як тигри.
Шуй Інь подумала: « У такі моменти я відчуваю, що вони дійсно розбійники".
Вона виступила вперед і сказала:
- Послухайте мене. Чим більше загарбників ми вб'ємо, тим краще. Але колі менше постраждаємо ми самі, теж вийде добре. Верно?
Жінки навколо підтримали її:
— Верно! Пане Лі правий!
Гаолон сказав:
- Якщо у пана Лі є ідеї, говоріть!
Шуй Інь зібралася з думками і почала викладати свій план.
Це було просто: знаменита стратегія « Коли ворог настає - ми відступаємо; коли ворог зупиняється -- ми його турбуємо, а коли він встає — ми їх атакуємо. Коли вороги відступають - то ми змагаємося над ним". Вони були на своїй території і їх було більше. Незважаючи на різницю в озброєнні, якщо діяти обережно, то вони могли знищити весь загін без втрат.
Гаілон слухав і махав рукою:
— Добре! Будемо діяти за планом пана Лі! Якщо все вийде, пан Лі стане нашим військовим радником!
Він пожартував, але Шуй Інь лише знизила плечима: « Чи твій радник? Який з мене радник».
— Вперед! Спускаємося з гори! — крикнув Гаолон.
*
Тиловий загін великої армії, що застрягав у домах в очікуванні дощу. Вони відступили від головних сил під час зачищення. Розвідник загинув, і в загоні майже ніхто не знав дороги. Вони голили навмання.
Їм пощастило, що вони наштовхнулися на розбитий загін опору і забрали в полон їхні сім’ї та майно та зброю й перебили усіх.
Вони чули, що в цих місцях діють два загони опору. Але основні сили загарбників вже почали відступати. Оскільки ситуація була поганою для них, люди з загону вирішили переодягтися в форму опору і не привертати уваги.
Їхній план працював, поки вони не дісталися до цієї гори.
- Там хтось є! — Помітив кілька фігур вдалині.
Побоюючись розвідувачів опору, всі знервувалися. Кілька чоловік кинулися в погоню. Але ті, хто пішов у погоню не повернулися.
У лісі кілька загарбників були вбиті і заховані у кущах.
- Пане Лі, що далі? — запитав юнак, який вперше вбив ворога. У його голосі лунали збудження і страх. Його рука тремтіла.
Шуй Інь подивилася на будинку вдалеці крізь дощ і сказала:
- Відволіч їх. Підемо, виманимо ще кілька людей. Чим більше ми вб'ємо людей тут, тим легше буде головувати.
Шуй Інь передався молодим людям. Вони відчули впевненість.
— Добре! Переб'ємо їх усіх!
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno