- Я все знаю... Ти завжди називав мене дурною, - говорила вона крізь сльози, задихаючись від ридання. — А ти сам - найбільший дурень!
Вона підійшла до нього і, відчувши знайомий чистий запах, знову розплакалася — тихо, зберігаючись, сльози капали одна за одною. Їй було боляче, і вона жаліла, що не зрозуміла все раніше.
Чому вона не здогадалася раніше?
Бань Шен повернувся, його високий силует навис над нею. Він підняв руку і витер її сльози. Його голос був хриплим:
- Саме тому я і не хотів тобі нічого розповідати.
Вона плакала, не в змозі зупинитися, все було у тумані. Її очі і ніс почервоніли, вона висхліплювала:
- Не смій проганяти мене.
Він хотів щось сказати, але двері відчинилися - увійшла медсестра з візком і почала готувати голки.
— Родичі вийти, — сказала вона.
Лінь Вейся вийшла, але залишила двері трохи відкритою. Вона бачила, як він лежить на ліжку з холодним байдужим обличчям, коли голка входить в бліду синю вену і кров тече по трубці.
Її серце стисалося, ніби хтось провів по ньому гострою скляною крихтою.
Вона нарахувала десять пробірок крові.
Коли двері зачинилися, вона пішла в туалет, відкрила кран і почала митися крижаною водою. Спочатку було холодно, але потім почуття притупились.
Вона зупинилася і подивилася в дзеркало: на неї виглядало бліде застигле обличчя з червоними очима та носом. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.
— Лінь Вейся, ти не повинна плакати при ньому, - сказала вона собі серйозно. Зліза впала на її руку і швидко зникла.
Люди з депресією страждають від перепадів настрою, тривоги та песимізму і перебувають у малій енергії. Все, що вона могла зробити - допомогти йому вийти на світло і відчути, ніби довкола є щось хороше.
Після того як Лінь Вейся помилася, вона відвідала лікаря Баня Шена. Лікар сидів за столом, відкривши на комп'ютері історію хвороби пацієнта, і рверним голосом пояснив:
— Спочатку спробуємо медикаментозне лікування, психотерапію та світло. Пізніше, залежно від реакції пацієнта та його стану, розгляньмо можливість електроприладної терапії, акупунктуалізації тощо. Але головною його проблемою є душевний біль.
— Добре, я зрозуміла, дякую, докторе.
Повернувшись додому, вона звільнилася з підробки у Сун - Івана. Крім університету, вона проводила найбільше часу в лікарні.
Вона часто їла з Баню Шеном, гулячи по поверхах. Помітивши, що у нього пропав апетит, вона почала вставати на світанку, готувати їжу і приносити її в лікарню, суворо дотримуючись дієти для пацієнтів з депресією, але при цьому пізнаючи його близьких, які він любить, і запам'ятовуючи це.
У п’ятницю пополудні вони обідали у лікарняній їдальні. Сонце світило через південно-східні вікна, падаючи на стіл і на Бань Шена. Його стан трохи покращився, і він знову здавався звичайним безтурботним собою.
Лінь Вейся відкрила контейнер з їжею і дала йому палички та ложку. Бань Шен здивував брову, і всі страви були його улюбленими.
— Вибач, я не знала, що ти не любиш селерів.
Він посміхнувся, дивлячись на неї:
- Яка дурниця. Спочатку я не любив, але згодом звик.
Вона посміхнулась, сиділи один навпроти одного і спокійно їли, перекидаючись іноді пару слів. Вона хотіла розповісти йому смішну історію, щоб підняти його настрій, але подивившись на сцену позаду нього, її зіниці звузилися.
Вона ясно побачила дівчину, яка за допомогою цієї нагоди встромила ложку собі у зап’ясті — хлинула кров.
Знявся шум, родичі і охорона кинулися її тримати, вона закричала в істериці.
Їхні погляди зустрілися з Лінь Вейся побачила в очах дівчини тверде бажання померти.
Серце стисалося.
Їй стало страшно втратити Бань Шена.
Він не зреагував на це, лише мигцем подивився, потім байдуже відвернувся і продовжив їсти.
Лінь Вейся, напружено дивлячись на ложку в його руці, тихо запитала:
- Ти ж не зробиш так само, правда?
Він повільно пролив, посміхнувся і безтурботно відповів:
— Коли я лежав тут раніше, то вже пробував.
Він сказав це легко, але, зрозумівши, що говорив на мить застиг. Зависла тиша. Ліній Вейся опустила вії і стала машинально коврити рис, у її очах ховалася біль.
Він відклав ложку, взяв її за обличчя і, піднявши брову, сказав розслаблено:
ти не жартуєш? Навіщо мені встромляти ложку у себе?
— Правда? - Її очі ожили.
— Правда, — підтвердив він.
Опівдні сонце світило яскраво. Пополудні Лінь Вейся відкрила роздувне вікно, винесла на терасу два стільці і відтягнула Бань Шена до сонця.
Він відкинувся на спинку стільця, ліниво закрив очі. Вона сиділа поруч, поклавши руку поряд з його долонею, і на сонце прирівнювала їх розміру.
Раптом він переплів їх пальці, відкрив очі і посміхнувся:
— Детка, дай телефон.
У лікарні у нього забрали все: телефон, запальничку, цигарки.
— Звичайно, вона дістала телефон з кишені і дала йому. - Грай скільки хочеш.
Вона встала, зайшла у палату, взяла склянку і підійшла до кулера. Коли гаряча вода полилася з блакитного крану, вона раптом згадала щось, зачинила кран, залишила склянку і швидко обернулася:
— Почекай!
Але вже пізно, палець застиг на екрані і дивиться крізь нього.
Він дивився на сторінку університету з оголошенням про призупинення його проекту.
- Університет вже проводить розслідування, скоро все вирішиться. Не звертай уваги на тих, хто обмовляє, — м’яко сказала вона.
До того ж університет вже знав про його госпіталізації, але вона не говорила йому, щоб не турбувати його.
Бань Шен повернув їй телефон і недбало посміхнувся:
— У мене це було завжди. За кордоном було найгірше. Я ходив до лікарні, приймав таблетки, але не брав участі в курсах лікування. Нікому не розповідав. Коли ставало дедалі гірше, я збільшував дозу.
Про ті анонімні скарги Бань Шен знав з самого початку. Але вони помилилися в одному: він приймав не заборонені ліки, а звичайні антидепресанти та медикаменти від тривоги.
В іншому вони були праві. Через перепад настрою і довге прийому ліків у нього дійсно розвинулась залежність. Іноді після прийому таблеток перед очима мили кольори, з’являлися галюцинації і він міг ясно бачити формули та знання.
В такі моменти, коли мозок був перехожий, він замкнувся в лабораторії і працював над завданнями, які давав йому науковий керівник.
— І ще трохи сварися, - сказав він, знову стискаючи її обличчя.
Ліній Вейся зволікала:
але вони самі так з тобою повелися.
Бань Шен замер, потім тихо розсміявся:
— Ну що ж, тепер у мене є захисниця.
Його стан то поліпшувався, то погіршувалося - в основному через проблеми зі сном та сни, які він бачив.
Щодня після того, як його вимірювали тиск і паркан крові, йому змушували проходити психотерапію та різні обстеження.
У такі моменти Бань Шен ставав особливо дратівливим. Він відчував себе ув'язнений без права на гідність, і в нього забрали всі речі та змусили виконувати ті ж вправи.
В лікарні він схуд, залишилися тільки гострі кістки та очі, які стали ще темнішими. У них була важка, сумна рішучість. Його погляд, здавалося, захопив у прірву.
Іноді він так хотів палити, що горів, але не мав цигарок. У такі хвилини він бився, поки в його долоню не лягла цукерка, а перед очима не з’являлося обличчя:
— Вот! Твоя цукерка! Щодня буду приносити тобі по одній.
— Дурна, — посміхався він, але брав.
Після того як він приймав ліки, його клонувало в сон. Одного разу, уставши від ліжка, він захотів вийти на свіже повітря. Але виглядав погано — блідий, пригнічений і втомлений.
Вона хотіла щось сказати, але стримався і замість цього налила йому води. Коли вона простягла йому склянку, його рука здригнулася і склянка впав на підлогу, розбившись вдребезглі.
Бань Шен застиг, дивлячись на уламки. Гаряча вода обпалила йому руку, але він не відчув болю.
Лінь Вейся, почувши звук, підбігла, перевірила його руку і, переконавшись, що все гаразд, почала збирати уламки, кидаючи їх у смітник та болта:
- Хочеш увечері пограти в баскетбол? Я з тобою...
Але він нахилився, схопив її за руку, щоб підняти, і хрипло сказав:
— Линь Вэйся.
— Мм? - Вона посміхнулась.
Його голос був глухим, слова виривалися важко:
— Не могла б ти припинити про мене піклуватися?
Тепер він не був гідний її любові.
Він часто почувався нікчемним, нездатним ні на що не здатним. Контроль над собою було втрачено. Іноді, прокинувшись уночі, він почувався пилком у метро — непомітною і непотрібною. Хотілося сховатися або зникнути.
Або ж він був гумкою, яка прилипнула до килима, яку господар розлютив і викинув.
Нарешті від нього позбулися.
У кімнаті було тихо, лише тикали годинник. Лін Вейся, дивлячись на його зіпсуте обличчя, стримувала сльози. Вона обняла його, притиснулася щокою до його грудей і прошепотіла:
- Все буде добре.
Він помедлив, а потім поклав руку їй на потилицю. Нічого не сказав, але вона відчула, як крапля впала їй на шию — холодна і мокра.
Заспокоївшись, він заснув від ліків. Вона вкрила його ковдрою і тихо вийшла.
Внизу біля клумби вона дістала цигарку, запалила її і випустила дим. Потім, взявши телефон, деякий час дивилася на список контактів і нарешті набрала номер Чен Усюань.
Через кілька гусків пролунав м'який жіночий голос:
— Алло.
— Старша, це я. Справа в тому, що А-Шен у лікарні, - сказала Лінь Вейся, затягнувшись сигаретою, і розповіла все. Вона тримала телефон у вухах, її голос був спокійний: - Коли я вчилася в школі, я пообіцяла йому допомогти знайти його матір. Але в мене немає контактів його сім'ї. Пам’ятаю, що ви були родичами і виросли разом.
Холодний вітер потонув, небо потопало. Вона дивилася на сухе листя на землі і, помедливши, додала:
— Старша, я хочу допомогти йому знайти матір. У тебе є якісь зачіпки, де вона може бути?
Навіть якщо шанси були малі, вона хотіла спробувати.
У трубці повисла довга тиша. Зрештою Чен Усюан пом’якшила і відповіла:
— Мама А-Шена померла, коли йому було десять років.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno