Лі Шенжань глянула на тарілку Лінь Вейся з гів'ядиною і селерею та зітхнув:
- У день зимового сонцестояння я бачила, що ти купила селерів. Думаєш, він його любить? Насправді він терпіти не може селерій. У старшій школі він замовляв те ж, що і ти, тільки щоб влаштуватися під тебе. Йому подобалося те, що тобі подобається.
- Що? — Линь Вэйся розгубилась.
— Татуування... Я збрехала. Він зробив її через тебе. Після випускних іспитів він пішов і набив її, тому що не хотів тебе забувати - спокійно сказала Лі Шенжань. І найголовніше, він змінив професію в університеті через тебе. Він боявся, що ти більше ніколи не почуєш.
Після випускних іспитів Бен Шена заперла вдома. Але одного дня він втік. Він знайшов знайомого з сьомої школи, який навчався з Лінь Вейся в одному класі і розповів йому про неї.
Виявилося, що Лінь Вейся спочатку мав добрий слух. Але коли вона була маленькою, у неї був сильний жар, і її п'яний батько переплутав ліки, давши їй занадто велику дозу гентаміцину, що призвело до втрати слуху на правому вусі.
Відтоді вона носила слуховий апарат.
— У середній школі вона була не такою, як усі. Однокласники рвали її тітраді, обзивали нею, висікли її - це було звичайно. Але найгіршим було те, що одного дня група виродків затягла її в провулок. Вона мусила захищатися, вкусила одного за руку і мало не відкусила шматок м’яса. Той, збунтований, вдарив її по лівому вуху більше десяти разів, поки у неї не пішла кров, і тільки тоді зупинився. Через це її ліве вухо теж зникло слух. Все це залишилося без наслідків. Їй було важко чути в галасливому оточенні, іноді у неї виникали проблеми. Інколи реакція була повільнішою, ніж у інших - закінчуючи розповідь, він подивився на Бань Шена і запитав: « Бань-е, ти як?
Він вперше бачив Бань Шена в такому стані - той, весь синці, прийшов запитати про Лінь Вейся. Вислухавши, він притулився до стіни, жили на лобі зляться, Він стримував гнів.
Його кулаки стиснулися так, що нігті впали в долоні.
Вперше він бачив, як у Бань Шена почервоніли очі.
Увесь юнацький біль було сховано всередині.
Після екзаменів Лю Цян не займався своїми справами і вирішив прогулятися по школі. Він шукав місце, де перекусити, і раптом прогрівся грому та почався злив.
Свистя, він стрибав по калюжах, поки не забіг у провулок. Він уже збирався піти, як раптом отримав сильний удар по затилку і впав обличчям в бруд.
— Твою мать! Ти що, смерті шукаєш?
Він сплюнув, хотів встати, але тінь нависла над ним, і удар по грудях вибив з нього дух.
Дощ лив як з відра. Бань Шен стояв над ним, холодний і безжалісний. Він кинув палицю на землю.
На мокрій стіні відображалися дві тіні: висока, в капюшоні з гострими профілями; інша — кірилася від болю і перетворилась у клубок.
Лю Цян лежав у багнюці, благаючи:
— Брате, я не знаю, чим я тебе образив...
Він був розбитий, здавалося, нутрощі вивернені навиворітку. Бань Шен присів на коточки, його обличчя було в грязюці, на бровах виднілися свіжі шрами. Він дивився на Лю Цяна, і раптом в його руці блиснув ніж.
- Якою рукою ти її вдарив? — Він повільно запитав.
Лю Цян не розумів. Бань Шен підказав:
— Бабочка.
Почувши це, Лю Цян відразу зрозумів про кого мова і спробував відповзти. Тоді він тільки хотів помацати її, але вона, як скажена, вчепилася йому у руку. Він вдарив її по обличчю, але не очікував, що вона втратить слух на ліве вухо.
Трохи не оглухла зовсім.
Він хотів втекти, але Бань Шен наступив йому на руку. Лю Цян закричав, відчувши, як холодна сталь доторкнулася його вуха.
— Я передумав, — сказав Бань Шен, дивлячись йому в очі.
Цей божевільний міг дійсно відрізати йому вухо.
Лю Цян тут же схопився на коліна, вхопив Бань Шена за штанину і почав благати, з усіх сил б'ючи себе по обличчю:
— Я винен, винуватий! Я сам себе накажу!
Бань Шен стояв над ним, дивлячись зверху вниз. Лю Цян продовжував бити себе по щоках, поки вони не розпухли, і луг його ударів розносився через порожній перевулку. Він кричав крізь біль:
— Я перед Линь Вэйся винен! Це я винен! Я заслужив смерть!
З глухим стуком палка впала на землю, і кроки хлопця в чорному затихли удалеці.
Дощ все лив.
Коли Бенй Шен повернувся, він перекопав гори інформації про людей з вадами слуху.
Він пам'ятав, як у школі Чжен Чжаосин зірвав з Лін Вейся слуховий апарат і в неї пішла кров із вуха. Коли він вивозив її, він запитав, чи зручно їй, і вона сказала, що звикла.
Вона говорила так, ніби народилася з цим. У той момент його серце стиснуло від болю, і йому відчайдушно захотілося зробити для неї хоч щось.
Пізніше він знайшов статтю про кохлеарних імплантатів - вони могли відновити слух на 30-70%. Але через те, що виробники у світі тримали свої технології в секреті, китайські лабораторії розробляли власні системи.
Коли Бань Шен прочитав купу матеріалів, то зрозумів багато чого. Він боявся, що з віком або через інші причини її слух погіршиться і їй доведеться звертатися до імплантації.
Він хотів, щоб вона завжди могла чути всі звуки світу.
Його дівчинка не мала стільки страждати.
Вона повинна бути щасливою і безтурботною.
Захист Лін Вейся стала його таємницею місією.
І коли він подавав документи в закордонні університети, то відмовився від астрофізики і вибрав біомедію.
Лінь Вейся побігла до нього, пригадуючи слова Лі Шенжана. Вона стояла на галасливій вулиці, ловлячи таксі, на обличчі — тривога.
Коли водій сідав у машину, то злякався, побачивши її заплакане обличчя, і запитав, чи все гаразд. Вона лише похитала головою.
- У старшій школі я тебе не любила. Він весь свій час присвятив тобі, а ти використовувала його, і в результаті його батько побив його і відправив за кордон, через що його депресія тільки посилилася, - говорила Лі Шенжань. — Те, що я перевіряла тебе і провокувала - все це було моєю ініціативою. Я просто не могла тебе терпіти. Найсмішніше, що після всього, він до цих пір боїться що тобі насправді подобається Лян Цзяшу. Всі ці роки він бачив тільки тебе. Молоде кохання є справжньою і вірною любов’ю, вона дається раз у житті. І він віддав її тобі. І ніколи не забирав назад.
«...»
- Ти бачила шрами на його руках? Я занадто часто бачила, як він сривається. Він не зривався на тебе навмисно, він просто не міг себе контролювати. А потім, коли завдавав тобі болю, він дратувався і палив руки цигарками у покарання.
Лін Вейся не потрібно було пояснювати, як проявляється важка депресія. У той раз на горі Цзюцзі, коли він був у найважчому стані, він не хотів, щоб вона бачила його слабкість, і навмисне грубо прогнав її.
Бань Шен багато разів думав розповісти їй правду. Але як? Гордий, він не міг сказати: « Вибач, той кого ти любиш - психічно хворий".
Він любив її, але щосекундно думав про смерть.
Серце Лінь Вейся розривалося від болю. Тепер вона зрозуміла, що за шрами на його зап’ястках знайшла її в гостеві.
Як студентка-психолог, вона намагалася допомогти йому справитися з його страхами, але коли мова йшла про нього, то втрачала здатність тверезо мислити.
Машина зупинилася біля лікарні через півгодини. Лінь Вейся вибігла, але водій гукнув її - вона забула заплатити. Вона повернулася, сунула йому гроші і, не чекаючи здачі, закрилася в будівлі.
Вона записалася в реєстрацію і пішла шукати палату 4817. Стіни були холодного блідо-блакитного кольору, і хоча світло проникав крізь вікна, навколо панувала похмура атмосфера. З намету доносилися крики, плач і заспокійливий шепот медсестер.
Вона підійшла до блідо-жовких дверей і відкрила її. Промінчик сонця впав всередину.
Минуло лише кілька днів з того часу, як вона бачила його.
Він стояв спиною на балконі в лікарні. За вікном простягалися голі гори і наполовину розтанув сніг. Знизу лунали голоси пацієнтів, що гуляли, а з сусідньої палати — стукіт розбитого крупки і ридання. Все це змішалося в один гул.
Бань Шен був високим і худим, наче від нього залишився тільки остів, одні гострі кістки. Руки, опущені вздовж тіла, були вкриті синцями і вкривалися слідами від голок.
— А-Шэн, — гукнула його Лінь Вейся. Вона намагалась стримуватись, але голос все одно тремтів.
Його висока тонка фігура застигла. Сонце відкинуло довгу тінь на підлогу. Він стояв на світлі, але здавалося, що він в тіні.
Він не обернувся, тільки посміхнувся:
- Я не хотів, щоб ти бачила мене таким.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno