Бань Шен з дитинства був замкнутим і холодним. Але його високий інтелект вирізняв його серед однолітків. Вчителі любили його, а батьки часто вважали його добрим прикладом для інших дітей.
З часом ніхто не хотів дружити з ним і його почали уникати.
Хоча сильні завжди тримаються осторонь, Бань Шена не мав друзів у школі, а Лі Іжань і Узюань вчилися в інших школах, тому почувався самотнім.
На щастя, він мав щасливу сім’ю. Його батьки любили один одного, вони познайомилися в університеті і разом заснували бізнес. Батько з допомогою матері швидко досяг успіху. Вони не були зрадниками і зрадниками, як у серіалах.
Щоранку батько цілував матір перед роботою і завжди приносив їй смажені каштани, які вона любила навіть тоді, коли повертався пізно.
Єдиною складністю були важкі пологи, коли мати мало не померла від кровотечі. Але це зробило їх більше любити сина.
Сун Чжі вважала його змістом свого життя.
Одного разу в школі, коли Бань Шен повернувся з математики, у класі нікого не було. Йому сказали, що всі поїхали на екскурсію з астрономії, але його не запросили.
Він йшов додому, піна каміння. Лето в Наньцзяне було довгим і душним, хмари пливли по небі, як барвисті тістечка.
По дорозі він зустрів ворожку, яка махала віялом і кричала: « Я граю по обличчю 20 юаней ».
- Хлопчик, у тебе обличчя самотньої зірки. Хочеш, я розбещуся? — усміхнулась стара.
Бань Шен холодно подивився на неї і відвернувся.
Наприкінці алеї під пальмами сидів худий чоловік сорока з жовтою шкірою, в окулярах. Перед ним лежала біла табличка з написом: « Гра в судоку, десять юаней».
Його послуги були дешевші, але ніхто не підходив.
Бань Шен глянув на небо - було ще рано. Він зупинився і зіграв з чоловіком у судоку. Той був трохи складніший і просто грав.
На початку гри Бань Шен програв три партії підряд, але потім виграв одну. Незважаючи на невдачу, він був схвильований і вважав себе майстром.
Вони зіграли вісім разів, і Бенль Шен дістав з кишені стоюану купюру та простягнув її чоловікові. Він взяв гроші і витягнув з кишені жменю пом’ятих купюр, деякі з яких впали на землю і навіть орли рибою. Він нахилився, щоб відрахувати здачу.
Бань Шен помітив, що на комірці його синій сорочки, на затилку, витерлася чорна нитка, а сірі штани були вистірани до білизи. У нього кинуло серце, і він сказав:
— Не здачі. Ви будете тут у п'ятницю? — запитав він.
Чоловік прибрав білу дошку і сказав:
- Якщо ти прийдеш, я буду тут.
Бань Шену сподобався відповідь, і він відчув взаємну довіру. Він тихо відповів: "Добре" і пішов додому.
У школі було самотньо, але Бань Шена це не турбувало. Після уроків він часто ходив на пальму грати в судоку з цим чоловіком. З часом вони стали друзями.
Бань Шен помітив, що чоловік був дуже худим і часто голодував. Тому кожного разу, коли він приходив додому, то приносив йому хліб або ділився своєю їжею.
Коли вони розвинули дружбу, то перестали зустрічатися на алеї. Чоловік запросив Бань Шена додому.
Його будинок був глибоко в старому місті, у низькому синьому покинутому будинку. У нього не було джерела прибутку, друзів чи сусідів.
Будинок був маленьким, приблизно 25 квадратних метрів. Гостіна і спальня були об'єднані, всередині було душно. Русжавий зелений вентилятор скрипель, стіни облупилися, було волого і жарко.
У кімнаті було тільки одне вікно, що виходило на ставок і бананові дерева. На вікні висів чудовий фіолетовий дзвіночок, який звенів при ветрі.
— Красивий дзвіночок, — сказав Бань Шен.
Чоловік посміхнувся і загадково відповів:
- Це сигнал про нового друга.
Тоді Бань Шену було лише десять років, і він не зрозумів значення цих слів. Але коли він виховувався і згадував їх, то по шкірі пробігав холодок.
Бань Шен жив у Наньцзані і звик до небоскребів та ділових центрів. Він уперше дізнався, що в місті є такі місця.
Але в домі чоловіка було чисто: у раковині не було брудної посуду, ковдра була акуратно складена і на полиці стояли книжки з фізики та математики.
Вони грали не тільки в судоку, але й у шахи. Чоловік вчив його складні речі, які були важкими для свого віку, але Бань Шен любив випробування.
Після гри вони розмовляли. Чоловік вчив його не виявляти емоцій і, затягнувшись сигаретою, додав до хитрих слів:
— Якщо ти зіткнешся з несправедливістю, відплачуй в десять разів більше.
Бань Шен кивнув, хоча не все розумів, і пішов.
У свій день народження Бань Шен після обіду взяв торт і зібрався йти. Мати гукнула його:
- Куди ти?
— Сьогодні мій день народження, я хочу поділитися тортом з другом.
Сун Чжили нахмурилася:
— А-Шэн, хіба він не бродяга? Чому ти постійно з ним? Не ходи сьогодні.
Бань Шен розсердився:
- Він не волоцюга, він мій друг. Мені шкода його, у нього немає сім'ї і друзів, тому я хочу дати йому шматок торта.
Він був таким з дитинства: зовні холодний, але добрий всередині. Батьки завжди навчали його бути чесним і турботливим.
Сун Чжи не знайшлася, що відповісти, і сказала тільки:
- Тоді повертайся раніше, я зустріну тебе. Ми з татом сводимо тебе в кіно.
— Ладно.
Коли Бань Шен прийшов з тортом, чоловік здивувався, але прийняв його. Він зварив йому чай із молоком і привітав з днем народження.
Наступили сутінки. Небо охарактеризувалося в дивний багровий колір. Сун Чжі, стурбована тим, що син не повертається, взяла ключі і вийшла з дому.
Вона підійшла до блакитної облупленої двері і постукала. Двері відкрив худий чоловік в окулярах.
« Доброго дня, я прийшла за сином, — з натягнутим усміхом сказала вона.
Чоловік запросив її увійти. Сун Чжили, в білому плаття-ругового хвоста і з розсудженим волоссям, виглядала занадто елегантно для цього місця.
Вона увійшла і оглянулася. Вітер колихал дзвіночок біля вікна.
Чоловік сів за невеличкий столик і з особливою ретельністю налив їй чай:
— Пийте.
Сун Чжи не взяла чаю, пройшлася по кімнаті і холодно запитала:
- Де мій син? І будь ласка, тримайтеся від нього подалі, інакше я ...
- Інакше що? — Розповідався зловісний голос.
Гарячий чай пролетів повз її вуха і вдарився об стіну.
Сун Чжи здригнулася, зупинилася і не повертала уваги.
Але перед нею з’явився білий шнур. Її зіниці звузилися. Не встигла вона зреагувати, як чоловік накинув його їй на шию і затягнув. На шиї виступала кров. Вона відчайдушно боролася, намагаючись скинути сумку, яка з гуркотом впала на підлогу, але не могла дотягнутися до чоловіка за спиною.
— Я ненавиджу таких багатих, як ви! - Прошипів їй у вухо.
Її руки і ноги, судомно рухалися, замерли. За вікном задзвонив фіолетовий дзвіночок.
Коли Бань Шена витягли з замкненої шафи, він був у повному стані. Його трясли, намагаючись розбудити. Він важко розплющив очі і крізь пелюшки побачив фабрику, а потім дзвіночок на вікні.
Фіолетовий дзвіночок у крові.
Його зіниці розширилися, все тіло затряслося і він знепритомнів.
Він прокинувся у лікарні. Довкола були поліцейські, лікарі, медсестри та родичі. Він шукав очима батьків, але не знайшов. У грудях розрослася паніка.
З допиту він дізнався тільки, що заснув після того, як випив чай з молоком. Лікарі сказали, що в чаї було багато снодійного чаю, але його врятували.
- А де мої батьки? — запитав він.
Поліцейські переглянулися, але мовчали. А її родичка відповіла:
- Твоя мати померла. Вона прийшла за тобою, і той маніяк вбив її.
Слідство показало, що чоловік був психопатом. Його звільнили з університету за фальсифікацію наукових даних, потім він створив компанію і знову все зруйнував. Він вліз у борги, його дружина та дочка вчинили самогубство і вирішив мститися суспільству. Бань Шен став його першою жертвою.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno