Вони подивилися на серій « Ігри престолів», після чого Бань Шен взяв ключі і відвіз її додому. Машина мчала по вечірньому місту, вогні проносилися за вікном, наче метеори.
Опинившись біля свого будинку, вона відстежувала ремінь і вже хотіла вийти, але він раптом взяв її за руку й запитав:
— У тебе є плани на Різдво?
Вона дістала телефон, зробила вигляд, що перевіряє нотатки, і, розтягуючи слова, сказала:
— Здається, у мене є справи... Але якщо ти запросиш мене, я, можливо, погоджуся...
Її очі блиснули, але не встигла вона договорити, як Бань Шен стидав її щоку, змушуючи підняти голову. Він посміхнувся, і його голос, низький і глибокий, пролунав у відповідь:
— Отже, я запрошую тебе. Согласна?
Вона злегка кашлянула і тихо відповіла:
— Да.
***
Через два дні відбулося Різдво. Згідно з прогнозами, сніг мав перейти в невеличкий, але люди на вулицях мали бути у десять разів більше ніж звичайно, і всіх попереджали про обережність.
Лін Вейся сиділа перед дзеркалом і акуратно підводила брови. Потім вона взяла помаду кольору сливи і легко торкалася губ, зробивши їх блискучими.
Вона вибрала смарагдно-зелене пальто-накидку, яка підкреслила її бліду шкіру. Під чорним берем сяяли ясні очі, а сережки-вішали, переплітаючись з довгим волоссям.
Вона виглядала вишукано і чисто.
Вони домовилися зустрітися біля кінотеатру. Цього року знову показували класичний фільм "Реальна любов" і вони вирішили подивитися його разом на Різдво.
Лінь Вейся прийшла першою, взяла квитки і сіла на лавку чекати. У кінотеатрі було багато людей — пари, сім’ї з дітьми, усі на обличчі мали радість.
Вона вже не вперше зустрічалася з Бань Шеном, але чомусь сьогодні вона нервувала більше звичайного, серце билося швидше.
Вона думала, що це новий початок.
Вона глянула на час, а до зустрічі залишалося півгодини. Вона з нетерпінням чекала його, але він все не з'являвся.
Минуло ще півгодини, а його все не було. Вона перестала дивитися на вхід, ноги затемніли, вона опустила вії і задумалася.
Раптом почувся голос:
— Пошановні глядачі, починається посадка на сеанс « Рясної любові» в 20:10...
Люди навколо почали вставати — здебільшого пари, дівчата з попкорном, хлопці з квитками в руках.
У кишені завибрував телефон. Вона дістала його - на екрані висвітлився номер Бань Шена. Серце тремтіло, вона швидко відповіла:
— Алло.
— Сяйся, це я, — сказав він низьким голосом. — Вибач, у мене невідкладна справа, я не можу прийти. Він важко зітхнув, ніби стояв у порожній коридорі і розносився по трубці.
Лін Вейся замерла, рука з телефоном зачинила, і тільки через мить вона прийшла в себе й відповіла:
— Ладно.
У трубці почувся чийсь крик, він відсунув телефон і додав втомлено:
- Наступного разу все надолужую.
Вона прибрала телефон в кишеню. У залі було шумно. У метрі від неї посперечалася пара: дівчина була розлютована:
— Я ж казала тобі купити квитки заздалегідь! Що тепер робити?
Хлопець почесав затилиць:
- Може, подивимося в одинадцять?
Вона вдарила його сумкою по плечу:
— В одинадцять! Ти забув, що у нас комендантська година? Все через тебе!
Дівчина засмутилася все більше, хлопець розгубився. Лін Вейся підійшла і простягнула їм квитки:
— Візьміть.
- Ти не дивитимешся? — На здивування дівчини.
Вона похитала головою і з легкою посмішкою відповіла:
— Нет. Той, кого я чекала, не прийшов.
Вона сунула квитки в руки дівчині і, засунувши руку в кишені, пішла проти натовпу до виходу. Сзади донеслося:
- Дякую! Почекай, я заплачу за квитки!.
Але Лінь Вейся, не обертаючись, лише махала рукою.
У порівнянні з минулими подіями її настрій не був таким важким. Може, вона звикла і її поріг терпимості став вищим.
***
У середу після занять з клінічної психології вона вийшла з корпуса разом із однокурсниками. Незапний порив вітру підняв у повітря пісок і сухе листя.
Коли Лінь Вейся проходила повз дошки оголошень Пекінського університету, вона побачила натовп студентів навколо. Все оживлено обговорювали щось. Її однокурсниця, любителька спостерігати за тим, що відбувається, потягла її за собою, протискаючись крізь людей:
— Пропустіть, будь ласка, дякую.
У руках Ліна Вейся мало не вислизнули, вона притиснула їх міцніше і переклала погляд на дошку. Її погляд застиг.
На дошці висів аркуш паперу, надрукований анонімно. У ньому говорилося, що Бань Шен з групи (1) факультету біомедичного інженерії нібито використовував заборонені препарати для досягнення чудових результатів в лабораторних проектах і що це порушує принципи чесності щодо інших студентів. Автор вимагав, щоб університет провів розслідування, звинувачуючи Бань Шена у порушенні правил і навіть натякаючи, що вуз покриває його.
- Це правда? Він же навчався в Пенсільванії, хіба таке можливо? - Хтось запитав.
- Може, він і там так робив, за кордоном все простіше, з насмішкою припустив якийсь хлопець.
Висока дівчина холодно відповіла:
- Хтось вірить у такі безпідставні звинувачення? Я впевнена, що це просто заздрість, хтось хоче його очорнити. Бань Шен дуже талановитий, у всьому найкращий, ось і ми знайшлися хочуть його підставити.
— Так, цікаво влаштовані люди.
Думки розділилися. Лінь Вейся мовчала, її пальці мимовільно стискалися в кулак, костяшки побіліли. Коли обговорення досягло піку, вона...
Протягла руку і зірвала папір з дошки. У її очах читалося холодне байдужість. Вона зм’якшила аркуш і викинула його у смітник.
Весь день вона обходила університетські дошки оголошень, зриваючи такі ж анонімки. Це зайняло у неї весь пополудневий час.
Наступного дня вона сиділа сама в їдальні, замовивши дві страви: зелену квасолю і яловичину з селерією.
Вона повільно їла, як раптом поруч поставили склянку з гарячим какао, і в повітрі розлився аромат жасмину. Вона підняла очі і побачила Лі Шенжань.
Вона стояла перед нею, вбрана на одяг, з телефоном і коробкою жувальної гумки у руках — очевидно, тільки - но курила й освіжила подих.
- У тебе ще апетит є? Ти його не шукаєш? — Звичне сарказмом запитала Лі Шенжань.
Лін Вейся відклала палички і схрестила руки на грудях:
- А що мені робити? Плакати? Я дзвонила, його телефон вимкнений.
Бань Шен вже вмів зникати.
Вона знову взяла палички і почала їсти, холодно додавши:
— Я хочу есть.
Це був натяк, що Лі Шенжань може піти.
Та, глянувши на неї, багато чого зрозуміла. Як дівчина, вона була на її стороні і вважала, що Лінь Вейся має право злитися і навіть не втручатися.
Але вона знала Бань Шена з дитинства і бачила, через що він пройшов.
Пригадавши випадок на горі Цзуцзя і ті "таблетки для шлунка" без етикетки, які він так легко обійшов, Лінь Вейся раптом запитала:
— Він хворий? У нього посттравматичний стресовий розлад?
Лі Шенжань дістала з сумки пачку документів і дала їй:
— Не тільки. Ти психолог, тобі легко буде зрозуміти. Це частина його медичних записів за останні кілька років.
Лін Вейся взяла папери і швидко переглянула їх. Раптом одна з паличок впала на підлогу.
Шкала депресія Гамільтона: тривога, когнітивні порушення, розлади сну, почуття безнадійності... Оцінка вища за три очок, важка депресія.
Шкала суїцидальних намірів показувала високий ступінь ризику... На кожному аркуші було одне ім’я — Бань Шен.
Її пальці затремтіли. Те, що вона навчала на уроках, раптом стало реальністю.
Все здавалося чужим.
— Того дня він збирався до тебе, але спершу вирішив зателефонувати батькові. Він не спілкувався з ним два роки. А коли подзвонив, виявилося, що номер змінили. У нього стався приступ, його забрали в лікарню і відібрали телефон. — Ти, мабуть, не знаєш, але у Бань Шена вже багато років депресія. А за два роки в інших країнах вона перетворилась на важку форму.
У цей момент на столі завибрував телефон. Лін Вейся повідомила, що університет опублікував заяву: проект Бань Шена призупинився до з'ясування обставин.
Це означало, що всі його безсонні ночі в лабораторії можуть піти прах.
— Сволочи, - вирвалося у неї і сліза впала на екран телефону.
Вона проклинала тих, хто очорнив Бань Шена. Як вони могли так вчинити?
— Прийняття антидепресантів та ліків від тривоги назвати наркотики... У наш час одним словом можна зробити чорне, — холодно сказала Лінь Вейся.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno