Лінь Вейся вийшла з дому і попрямувала до зеленій автобусній зупинці. Через деякий час під’їхав синій автобус. Вона сіла в кінці салону, притулилася головою до вікна і замислилась, потім знову дістала телефон та перевірила свої нотатки - чи все правильно вона спланувала.
Після години їзди жіночий голос в гучномовці оголосив: « Зупинка Цін’юандуна, гора Цзюлу. Пасажири, що виходять на цій зупинці, приготуйтеся».
Лін Вейся вийшла з іншими пасажирами і через десять хвилин побачила червону вивіску, яка називається гори, яку вкріплено на жовтій скелі.
Зліва від гори стояв храм Пудзя, а справа — вхід до парку, перед яким товпилося багато людей.
Лінь Вейся пішла по правій стежці. Вона піднімалася майже пів дня і нарешті добралася до середини гори, де здалека побачила коричневий будиночок на дереві.
На даху лежали кілька клочячих снігу різної форми, а в повітрі кружляли маленькі білі пушинки, які тягли на шиї.
На горі дійсно був сніг.
Підійшовши ближче, Лінь Вейся побачила багато туристів, які фотографували тут. Усередині кав’ярні також були дошки для записок закоханих, замків з іменами та іншими атрибутами.
З бігом часу температура, особливо в горах, ставала дедалі гарячішою. Ліня Вейся мимовільно покидалась. Вона дістала телефон і побачила, що сигнал тут лише одна паличка, а через великий скупчення людей повідомлення не вирушали.
Незабаром сигнал взагалі зник.
Боячись, що Бань Шен прийде і не знайде її, Лінь Вейся сіла на лавку перед кафе. З бігом часу сніг ставав дедалі більшим, і на дереві вдалині минали прозорі кристали.
На майданчику парочки фотографувалися разом — зазвичай хлопці знімали дівчат, а ті позували в мильних позах.
Лін Вейся сиділа на лавці одна, дивлячись на них, і думала: коли Бенй Шен прийде, вони обов'язково сфотографуються на снігу.
Минав час, небо сіпнулося й темніло.
Лінь Вейся глянула на годинник, який минув уже півгодини.
Налетів різкий холодний вітер, Лінь Вейся здригнулася і щільніше пахнула пальто.
Наприкінці вона почала тремтіти від холоду, обличчя поблудило і зайшла всередину, щоб замовити каву.
Гаряча кава з молоком обпече горло, по тілу розлилося тепло. Лінь Вейся сіла біля барної стійки з видом на вулицю і все дивилася у прозоре вікно.
Позаду її молода паручка прикріпила замків на дошку, і дівчина сфотографувала його на телефон, посміхнувшись:
— Пішли, спустимося вниз, повечеряємо.
— Давай, я візьму твою сумку.
Ще через деякий час туристи розійшлися, кафе спорожніло, швидко закриття, а Бань Шен так і не прийшов. Лін Вейся викинула паперовий стаканчик в урну і вже збиралася вийти.
Господар гукнув її:
- Дівчина, ви когось чекаєте?
— Так, чекаю. Вії Лінь Вейся здригнулися.
— Тоді не чекайте надто довго, скоро стемніє, парк закривається, і ми теж йдемо. Ви можете спуститися з нами на гору, але тепло попередив господаря.
Ліній Вейся кивнула:
— Добре, нічого. Я ще трохи почекаю.
Вона вийшла назовні і сіла на лавку, дивлячись на вхід - чи не з'явиться знайома фігурка.
Але її не було.
Це дуже засмутило мене. Лінь Вейся подумала, чи у нього раптом виникли справи, то він... Передумал.
Може бути, Бань Шен зрозумів, що всі ці роки без неї він цілком може жити.
Тому він так і не з'явився.
Вона чекала ще півгодини. Зрештою доглядачі парку почали свистіти, поспішаючи позосталих відвідувачів покинути територію.
Лінь Вейся, сама не своя, побрала вниз з гори. На півдорозі їй зустрівся працівник парку на машині, і він погодився підвезти її до підніжжя.
Спустившись, Лінь Вейся відчинила дверцята машини - порив вітру вдарив її, змусивши здригнутися.
Вона стояла біля обочини і копали носом ботинку камінців, чекаючи останнього рейсового автобуса.
Незабаром неподалік був чорний GTR. Машина мчала на великій швидкості, наче чорний привид, швидко наближаючись до Лін Вейся.
Колеси піднімали гравій, який зі свистом розлітався по обидва боки. Лін Вейся подумала, що це просто проїжджав повз автомобіль, і інстинктивно відступила назад.
Але машина з різким візгом зупинилася прямо перед нею. Дверцята відчинилися, і звідти вийшла висока струнка фігурка, спрямувавши на неї важкий погляд.
Бань Шен, зтиснувши щелепи, стримував якісь емоції. Він вже відкрив рот, щоб заговорити, але побачивши її побілілий від холоду обличчя, знову зомкнув губи, подавивши порив.
Лін Вейся побачила Банль Шена і опустила погляд:
- Ти прийшов. Я чекала тебе так довго.
- Ти не помітила, що приїхала? — запитав Бань Шен.
Вона розгубилась і підняла голову:
— А?
Бань Шен, якому було одночасно і смішно, і прикро, сунув одну руку в кишеню, а інший взяв її за голову, та його голос звучав майже як видих:
- Подивися як слід.
Широка долоня лягає їй на потилицю, зап'ястя трохи торкнулося її щоки. Через його дотик Лінь Вейся почувалася незручно.
Бань Шен повернув її голову, і перед очима виявився синій дорожній знак під зеленим деревом: « Цінільюаньйону — західна дорога».
Невдовзі Лінь Вейся зрозуміла, що сіла не на той автобус — у зворотному напрямку.
Гора Цзюлу в Цінбеї ділиться на дві частини: південну і північну. Обидві назви мають однакові кав'ярні місця.
Різниця була лише в тому, що на дорозі біля Ліня Вейся стояв храм.
Виявляється, вона помилялася.
Бань Шен поїхав за адресою, яку вона йому викинула — справжньою Цензюандун - східною дорогою. Він чекав там до останнього відсотка заряду телефону, поки екран не погас.
Я думав, що Лінь Вейся покинула його, але потім раптом згадав: вона зовсім не орієнтується на місцевості.
І помчав через все місто.
За весь день, через всі ці безглуздих випадків, він об'їхав майже половину Цензея.
— Вибач, — звинуватила Лінь Вейся.
Бань Шен забрав руки в кишені і кивнув у сторону:
— Идём.
Вона вже хотіла крокнути, але раптом зупинила його, потягнувши за рукав:
— Почекай. Закрий очі.
Бань Шен прищурився на неї, і в ньому знову прорізалась та сама хватка - він не збирався підкорятися.
Лінь Вейся тихо зітхнув, нахмурилася і сказала з приданою серйозністю:
- Тоді ти щось пропустиш.
Бань Шену стало цікаво, він уже хотів запитати, в чому підвох, як раптом перед очима мілина біла пелена.
Звідтіля Лінь Вейся дістала пригоршню снігу.
Точніше — талої води зі снігом.
Вона піднялася на курки, підняв руку в рукавичці і розсипала його над їхніми головами. Сніжні сніжинки, наче пір’я, посипалися на їхнє волосся і одяг.
Бань Шен дивився зверху на неї. Лін Вейся була в пальто, під чорним берем блисники прозорі, міняються очі, а червоний шарф закривав половину обличчя.
Мокрий клубочок снігу з глухим стуком падали їй на голову. Щеки її побілили від холоду, проступили червоні юлички, ніс теж фарбував. На одязі з’явилися вологі плями, а на вусницях затрималися крихітні сніжинки.
Трохи снігу потрапило і на його куртку.
Але навіть така, замерзла і безглузда Лінь Вейся посміхнулась йому та запитала з гордістю у голосі:
- Це твій перший сніг у Цинебеї?
Бань Шен простягнув руку, і крижані кінчики пальців торкнулися її щоки, стираючи сніг з ресниць.
Вона здригнулася від його дотику. І ось він побачив, що його завжди холодне обличчя врешті тремтіло і усміхнулося. У голосі прозвучала обреченість з примесією майже ніжною поблажливості, немов зітхання:
— Дурная.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno