Звідки у Ліні Вейся взявся сніг? Перед самим закриттям кави-домика вона випадково побачила, що в магазині продають рукавички. Їй спало на думку ідея: вона купила білі шкіряні рукавички і попросила в господаря трохи герметично упакованого льоду. Спускаючись з гори, вона набрала в рукавички повну пригоршню снігу і так, по-дурацки натискаючи їх до себе, пішла вниз. Вона сама не знала, чи Бань Шена зустрінеться.
Вона просто хотіла докласти трохи зусиль, зробити все можливе, щоб між ними більше не було жалю.
Вони обидва вимокали під снігом - обличчя, одяг — все було вологим. У повітрі між ними звисала напружена атмосфера.
Темрява, вітер сильний. Бань Шен опустив голову, подивився на Лінь Вейся і сказав:
— Поїхали.
Він відкрив дверцята, сів за кермо, довгі пальці лягали на керма, і в дзеркалі заднього виду він побачив, як Лінь Вейся обходить машину і намагається відкрити задню двері.
Його вії тремтіли.
Тільки - но Лін Вейся доторкнулась ручки, як пролунав клацання, двері зачинилися. Вона обійшла машину спереду і постукала у вікно.
Скло опустилося наполовину.
— Задні двері замкнені, — сказала Лінь Вейся.
— Садись спереду, — негромко відповів Бань Шен.
— А, добре.
Вона відкрила передню дверцю і сіла. Машина повільно зворушилася і розвернулась, щоб їхати назад. Бань Шен вів однією рукою, а іншою взяв коробку серветок з центральної консолі і простягнув їй.
Лін Вейся прийняла їх:
Дякую.
Вона витягла кілька серветок і неквапливо витерла волосся та сніг зі щік. За вікном пропливали нічні вогні, змінюючи один одного, наче кадри фільму.
Витертівшись, Лінь Вейся підняла очі на Бань Шена, який вів машину. Його профіль був парним, що виступає каскад рухався вгору-вниз, на плечі і брови теж потрапила в волога.
- Тобі не потрібно витертися? — запитала вона.
Бань Шен швидко підвів брову, нічого не сказав, але все ж взяв у неї серветку і недбало провів по обличчю.
Машина рухалась досить рівно, але в салоні тиша лише з щілинами доносився шум вітру. Незабаром пішов дощ, і великі краплі забарабанили по стручках.
Всередині було тихо, в повітрі витікала ледь уловлена двозначність. Лінь Вейся хотіла включити музику, щоб розрядити ніяковість, нахилилася до кнопки, але в той же момент Бань Шен також потягнувся до чорної клавіші.
Їхні руки зустрілися. Його пальці були крижаними, тому Лінь Вейся здригнулася, але не віддерла руку — наче прям пробіг між ними і їхні пальці застикали разом.
У шкірі розлилося тепло, а в повітрі звисала темрява. Лін Вейся відчула сухість у роті і машиначно стиснула серветку в правій руці.
Бань Шен, не подаючи уваги, ковзав пальцями по її руці, натиснув кнопку і запитав:
- Чого ти хочеш послухати?
- Все одно.
З гучномовців співала плавна музика. Лінь Вейся відкинулась на спинку сидіння і замовкла. Вона озирнулася салон - чисто, порожньо.
Навіть червоного талісмана на щастя у дзеркалі не було.
Машина згорнула на звивисту гірську дорогу, яка вимагала надзвичайної уваги. Бань Шен відчув, що в горлі палиця впала і потягнула його на цигарку. Він сказав:
- Знайди мені сигарети.
— Добре, — відповіла Лінь Вейся.
Вона подивилася на центральну консоль - нічого. Вона нахилилася і заглянула в бардачок, рука натрапила на пачку « Мольборо » та запальнички.
Вона вже хотіла дістати їх, але раптом завмерла, щось згадавши. Згорнувши повну пачку, вона невтоміло збрехала і моргнула:
— Пачка порожня, сигарет немає.
Рука Бань Шена з чотками лежала на рулі. Він різко повернув на широку рівну дорогу, підйняв повіки і покосився на бардачок, але викривати її не став:
- Тоді не шукай.
Роздався клацання — Лінь Вейсь швидко затопила кришку бардачка.
Машина їхавала без проблем, але на півдорозі заглохла. Бань Шен вийшов, підняв капот, оглянув поломку і викликав евакуатор.
Зимовий дощ не внімався, невеликі краплі стікали по одязі хлопця. Його чорна куртка на плечах вже потемніла від вологи. Лінь Вейся знайшла в машині парасоль, вийшла до Бань Шену і розкрила його.
Він коротко відповів по телефону і скинув виклик, опустив голову і, натиснувши великим пальцем на екран, переглядав якусь інформацію.
Вони стояли вдвох на пустельній дорозі, навколо жодної машини, тільки тихий шум вітру і дощу.
Зрештою Бань Шен підняв голову і сказав дівчині:
- Страхувальники сказали, що ділянку дороги перекриють через аварію. Десь за кілометр звідси є гостевий будинок. Не хочеш заночувати там?
— Добре, — погодилася Лінь Вейся.
Бань Шен без зайвих слів взяв у неї парасоль, і вони пішли вперед. Білі краплі дощу з ритмічним стуком падали на тканину парасолю. Спочатку вони залишалися на відстані, але чим далі йшли, тим більше торкалися плечей і іноді трохи розходилися.
Через двадцять хвилин вони добралися до гостевого будинку, який називався « Зустрінено ». Він стояв біля підніжжя гори, на подвір'ї цвіли червоні камелії, а на землі валялося кілька збитих дощок зелених листків.
Біля входу з обох боків висіли дві оранжеві гарбузоподібні лампи. Вони обидва трохи промокли. Бань Шен склав парасоль і присвятив його до дверей, і вони один за одним увійшли всередину.
Хол був просторим і світлим, від порога доносилося тепло. Зліва велика компанія молоді люди сиділа на диванах і грала в карти, час від часу вибухаючи хохотом.
Бань Шен дістав чорну гаманець, вийняв посвідчення і подав його господині:
— Два номери.
Та взяла документ, клацнувши мишкою, перевірила наявність і з жалем відповіла:
— Мені шкода, але на сьогодні залишився лише один номер.
- Який? — запитав Бань Шен.
- Двомесний стандарт.
Бань Шен помедлив, дістав телефон і вже хотів пролити сторінку, як раптом чиєсь рука м'яко потягла його за рукав. Він повернув голову і зустрів спокійний погляд.
— Нічого страшного, — тихо сказала Лінь Вейся.
Дощ на вулиці не припинявся, і мотуватися туди-сюди було не варіант.
В результаті Бань Шен взяв номер, прийняв від господині посвідчення і ключ-карту. Вони вийшли з холла, і, проходячи повз диванів зліва, хтось раптом гукнув Лінь Вейся, голос звучав невпевнено:
— Линь Вэйся?
Вона зупинилася і обернулась. Її бурштинові очі окинули тих, хто сидів на дивані - виявилося, що це були студенти Пекінського університету, кілька людей навіть з її факультету.
— Господи, так это и правда ты!
ти й даєш. Як ми тебе на шкільні вечірки ні звали - ти не йшла, а ви, значить зараз... - З жартівливою образою сказав якийсь хлопець.
Бань Шен, стоячи на сходах, зупинився і мигцем озирнувся молоде створіння - незнайомі обличчя, мабуть одногрупники Лінь Вейся.
Він їх не знав, але вони знали його. Як тільки Бань Шен повернув голову, одна з дівчат помітила татуювання-бабочку у нього на ключці.
Метелик лежала на його шкірі, придаючи йому лінивий і нахабний вид.
Найбільше вразило те, що ці двоє, які ніколи не перетиналися, раптом опинилися разом!
І Лін Вейся, яка завжди уникала спілкування, була помічена з хлопцем в гостювому будинку - все ж таки загорілася цікавістю.
— Вы разом? - Випалив якийсь хлопець швидше, ніж подумав.
Дівчина поруч штовхнула його ліктем:
- Не кажи дурниць, ти коли-небудь бачив Вейся з кимось зустрічаєшся?
— Машина заглохла, тож нам довелося переночувати тут, — пояснила Лінь Вейся.
Вона не відповіла на питання дівчини, і Бань Шен чекав цього. Він стояв, засунувши одну руку в кишеню, а другий виграв запальничку, яка видавала металевий клацання з видом найпівнічніших байдужості.
Хлопець не внімався, адже Лінь Вейся була його таємницею любові і він запитав:
— А він тоді хто?
— Мій однокласник зі старшої школи, — відповіла Лінь Вейся.
Це було добре, коли двоє старих знайомих були в одному гостеві.
Бань Шен був тим ще нахалом, говорили, він ніколи не шукав дівчат сам, але вмів їх притягувати, і вони самі повішалися йому на шию, а потім відходили ні з чим.
Лін Вейся ж весь свій час присвячувала навчанню і ні за ким не бігала.
Хлопець подумки зітхнув з полегшенням, його богиня все ще належала всім.
Бань Шен, опустивши свої темні вії, прибрав запальничку до кишені штани і вже зібрався йти, зауваживши, що Лін Вейся закінчила говорити.
Але потім пролунав її голос - вона, дивлячись на всіх своїх одногрупників, вимовила відкрито і без тіні сорому:
— Але я його домагаюся.
Як тільки ці слова почули, повітря застиг на секунду. Хлопці схопилися за голови і стихали, дівчата на кілька миттю оповіділи - вони вперше бачили Лінь Вейсь такий, адже вона завжди була прихованою і не любила висловлювати свої почуття.
Потім компанія, перетравивши цю новину, вибухнула свистом і вигуками:
— Ого, виходьте до нас вечеряти!
Лін Вейся перекинулась парою слів з однокурсниками, потім підійшла до високої худорлявої фігури, потягла його за рукав і тихо сказала:
— Пойдём.
— Мм.
Вони разом піднялися на другий поверх, і ніхто з них не порушував мовчання, повисла якась дивна атмосфера.
Зайшовши у номер, Бань Шен кинув запальничку і телефон на журнальний столик. Роздався клацання вимкніть, кімнату залив тепло.
Бань Шен почав перевіряти торшер, штори, розетки та інші укриття на наявність прихованих камер.
Старий кондиціонер почав повільно розігріватися, здаючи гул. Лін Вейся зняла шарф і пальто, повісила їх на вішалку під кондиціонер і сказала хлопцю:
- Ти не хочеш зняти куртку, щоб вона висохла?
Бань Шен слухняно зняв куртку і передав їй, а сам попрямував в інший бік.
Вона прийняла її - на тканинах залишилися його тепло і легкий запах тютюну.
На куртці блищали краплі дощу. Лін Вейся сильно встромила її, і раптом з кишені випав білий бульбашок із ліками, який з глухим стуком покатався по бежевій підлозі.
Вона нахилилася підняти його, мигцем помітивши знайомий упаковку, але не встигла роздивитися напис...
Волога рука з чотками обігрівала її, підхопивши пузир із долонею, і миттєво сховала його, так що роздивитися нічого не вдалося.
— Що за ліки? — запитала Лінь Вэйся, дивлячись на нього спокійно.
Бань Шен стомився підняти брову, потир шию, відступив убік і впав на диван. Полумрак переховував вираз його обличчя:
— Таблетки для шлунка. За кордоном багато пив. Вода вскіпела, випий трохи гарячої води, потім спустимося повечеряти, - сказав Бань Шен, затишно вишикувавшись на дивані і швидко прогортаючи щось на екрані телефону.
Ліній Вейся кивнула:
— Ладно.
Вона підійшла і побачила, що біля білого чайника вже стояв склянка з гарячою водою. Від прозорого скла піднімався пару, вона торкалася пальцями стінок.
Температура була ідеальною.
У чомусь він залишився незмінним.
Випивши кілька ковтків тієї води, Лінь Вейся відчула себе краще. Потім вона налила ще одну склянку і подала його Баню Шену.
За вікном все ще йшов дощ, і вони деякий час відпочивали у номері.
Через півгодини Лін Вейся отримала повідомлення від однокурсників. Вона глянула на Бань Шена, який відкинувся на спинку дивана і майже задрімав, і тихо вимовила:
— Одногрупники кличуть нас вечеряти.
Бань Шен миттєво відкрив очі, провів долонею по обличчю, яке в вечірньому світлі здавалося ще блідіше, і піднявся.
Вони одяглися і вийшли разом - Бань Шен йшов попереду, Лін Вэйся за ним.
Коли вона зачинила двері, то помітила, що попереду стоїть висока фігура. Бань Шен стояв спиною до неї, вона бачила тільки його пряму шию і вистукаючі, трохи холодні хребці.
— Твої однокурсники ставили тобі запитання, але ти могла не сприймати їх серйозно », — сказав Бенй Шен.
Він мав на увазі той момент внизу, коли її друзі домагалися, і вона, щоб не вдарити в бруд обличчям, сказала, що дістає його.
Він не звернув на це уваги.
Лін Вейся опустила очі, взяла його за зап'ястя - її рука доторкнулась до нього і від цього дотику у нього захиталося серце. Хлопець обернувся, нахилив голову і зустрів її прозорий, твердий погляд. Вона дивилася на нього і тихо вимовила:
- Але я хочу працювати над тобою.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno