Він пішов. Лін Вейся не знала, скільки вона так простояла, поки знизу не дійшов рів двигуна GTR, який швидко затих.
Вона прокинулася, нагнулась за пультом щоб вимкнути телевізор, як раптом зі спальні пролунав голос Цю Янь.
Линь Вейся зайшла. Цю Янь лежала на ліжку, очі у неї блищать після випитого:
— Ну як, правда красивий?
— Ты не пьяна? — запитала Лінь Вэйся.
- Ну ти чого! Ми грали в "Правду" чи дію, і я випадково змусила його програти. Бань Шен не хотів відповідати на запитання, тому попросив мене проконсультуватися зі мною. Ти не уявляєш, він настільки обережний, що в машині сиділа ціла компанія, щоб відвезти мене додому. А я таємно написала їм, щоб вони не піднімалися і в нас був час наодинці. Я молодець, правда?
Лін Вейся видала посмішку:
— Піду приготую тобі суп.
дякую! Я вже стільки разів пила твій суп. Якщо ти поїдеш, я буду дуже нудьгувати.
На кухні Лінь Вейся запалила газ, опустила нарізані яблука і сухий обліпиховий чай у кип'ячу воду і стала чекати.
Сине-блакитне полум'я висвітлювало її задумливе обличчя.
За цей час Лінь Вейся нічого не чула про Баня Шена - тільки Взуань якось незнайомий сказала, що він у Філадельфії.
Але в якому університеті, на котрому факультеті - не знала.
Коли Лін Вейся подавала заявку на тримісячну стажування в Пенні, у неї був свій розрахунок.
Хоча всі говорили, що це не варте того — лише три місяці, у сьогоднішньому світі кожен думає про витрати і закупівлі.
Але Лінь Вейся все одно поїхала. Вона сподівалась, що коли пощастить, то побачить його хоча б здалека і переконається в цьому.
Але тепер вона бачила, що це не так.
Лінь Вейся згадала його вигляд, коли він говорив з нею: бліда шия, ледь помітні вени, мертва порожнеча в очах. У ньому лишилася ця красива, але похмура оболонка.
***
У середу, в пасмурный дощовий день, Линь Вейся з підручниками повернулася до квартири. Відчинивши двері, вона побачила, як Цю Янь крутиться перед дзеркалом.
— Знову вечірка? — запитала Лінь Вэйся, продаючись у передпокої.
— Ага. Хочеш піти? Сьогодні у нас компанія, йдемо в один бар - Цю Янь говорила, не відходячи від дзеркала, поправляючи брови.
Лін Вейся опустила очі, темні вії ступили гладким поруч і вона відповіла:
— Ладно.
— Ого, правда? Тоді швидко переодягайся! — Вызвонула Цю Янь.
Лінія Вейся не стала особливо напруженою, просто переодяглася. Але перед виходом, проходячи повз дзеркала у вітальні, вона захищалася, дістала з кишені пальто помаду яскравого відтінку і акуратно нафарбована губи.
Тонки чорні брови, вишневі губи - у дзеркалі відображалося холодне, але привабливе обличчя.
Вони зібралися і вийшли з дому, вставши на узбіччі машини.
Лінь Вейся стояла з білим парасолем у руці. День був пасмурий, в повітрі висіла вологість, холодний вітер проникав у рукава і комір.
Янь притиснулася до неї, з'ївшись від холоду і випадково доторкнувшись її руки, здивувалась:
- У тебе руки крижані!
- Це особливість тіла... або акліматизація. Коли я жила в Наньцзяне, такого не було. Але в Пекіні завжди холодні руки й ноги. Напевно, для мене занадто холодно.
Вони базікали, як раптом під’їхала машина, колеса збивали білі бризки. Через двадцять хвилин вони дісталися тематичного бару.
Лінь Вейся взяла бронзову антикварну ручку, штовхнула двері. Зустріну їй вдарив тепле повітря. Всередині був танцпол, люди рухалися в ритмі музики, диджей включив швидкий трек, розігрівав атмосферу.
Цю Янь впевнено повела Лінь Вейся до барної стійкки, де сиділи кілька іноземців з блакитними очима і світлим волоссям, пили та базікали.
Вона представила Лінь Вейся, і молоді студенти сердечно привітали її. Лін Вейся сіла, замовила коктейл і похитала в склянці кубики льоду.
— Я напишу йому, запитаю, чи прийде він, — сказала Цю Янь і відійшла до друзів.
Лінь Вейся майже не напрягалася, адже в ній було довге карамельне пальто і сині джинси — просто й витверджено. Чорне волосся недбало заколоти, відкривши чисте обличчя: високий лоб, холодне зябра. Незабаром до неї підійшов хлопець просити номер телефону, похваливши її античну красу, але вона ввічливо відмовила.
Невдовзі перед нею з’явився келих оранжевого кольору, який мав дольку лимона. Ліній Вейся підняла очі - перед нею стояв хлопець у сірому товстовці, з блакитними очима і світлою шкірою.
— Спробуй, кисло-сладкий, - сказав він.
Лін Вейся не любила алкогольних напоїв, але зробила ковток. Гіркий присмак змусив її здригнутися, обличчя склипнуло.
Хлопець розсміявся, і цей маленький епізод розпитував лід між ними.
— Це родимка у тебе на обличчі? Або намальована? Дуже гарно, — похвалив він.
— Родинка, — відповіла Лінь Вейся.
Біля входу в цей гвинтажний бар висіли дзвіночки: кожного разу, коли відкривалися двері, вони знервували.
Під час кожного дзвінка Лінь Вейся машиначно оберталася, але коли побачила, хто входить, то знову опускала вії.
Голубоокий хлопець посміхнувся:
- Ти когось чекаєш?
Лін Вейся зажмялася і запитала:
- З вами, мабуть, хтось ще повинен бути?
— Хто саме? У нас багато друзів, — із невинним виглядом відповів він, згадавши імена, але Лінь Вейся ніяк не відреагувала. Зрештою він запитав: « Ти про Бана?
Серце Ліни Вейся було нестерпно стиснуте.
Є люди, одне ім'я яких змушує тебе роздратовувати.
- Хм, я так і знав. Багато дівчат від нього без розуму. Він дійсно наш друг, але Бань не часто ходить з нами. У нього багато інших місць, і такі компанії як наша не надто цікаві. Чи він прийде, залежить від настрою, — пояснив хлопець.
Лін Вейся зловила в роті кубик льоду, який проковтнув і пролив холод. Вчепившись за ключове слово, вона запитала:
- Які ще місця він відвідує?
Хлопець потиснув плечима, різко відповівши:
- Боюся, тобі це не сподобається.
Вона проковтнула залишки льоду, язик онімів. Трохи посинувши, вона відчула нудьгу і попрощалася з Цю Янь.
Вона грала в настільну гру з компанією і ледве відірвалася, махаючи рукою:
— Ладно, як будеш дома, напиши.
Лін Вейся посміхнулась, кивнула, вийшла з бару, і на неї обвалився промозкий вітер, від якого вона поїдала.
На вулиці морожив дрібний дощ. Лінь Вейся розкрила парасоль і пішла вздовж вулиці, вирішивши трохи прогулятися та подихати свіжим повітрям.
Проходячи через тунель, де туслювали вмонтовані світильники, вона замислилась. Раптом здалеку пролунав рух мотоцикла. Не встигла вона зреагувати, як повз пронісся гарячий вітер, хтось різко дёрнув її за сумку і вирвав її. Мотоцикл змучився, залишивши за собою клуб диму.
Лінь Вейся втратила опору і впала, вдарившись об землю. На щастя, вона не постраждала, тільки забруднювала одяг у бруді.
Вона вийшла на вулицю і помітила біля червоної телефонної будки. Вона з полегшенням натрапила на монети, які лишилися після купівлі в магазині днями.
Хоча Лінь Вейся прожила тут майже два місяці, вона все ще погано знала кримінальну ситуацію в Філадельфії. Вона зайшла в будку і набрала номер Цю Янь.
Телефон швидко взяли, в трубці почувся веселий голос Цю Янь, який перемішується сміхом її друзів.
— Алло? — запитала Цю Янь.
— Цю Янь, это Вэйся. У мене щойно вкрали сумку, там телефон і гаманець. Ти не могла б піти зі мною в поліцію? — Потихеньку сказала Линь Вэйся.
Це Янь вирубалася, почувши це і задавала її питаннями:
- Де ти зараз?
Коли Лінь Вейся побачила поблизький рекламний щит, то підняла очі й назвала адресу. Цю Янь, мабуть, радила з друзями, а в трубці чувся тільки тріск перешкод.
Через мить вона знову заговорила, продиктувавши адресу:
- Вейся, вже пізно. Я дам тобі адресу, йди туди. У мене є друг, він знає цей район як свої п'ять пальців. Він точно знайде твою сумку. Спочатку йди туди, я скоро підійду.
— Добре, — відповіла Лінь Вейся.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno