У дощовий день котелок хого весело булькав. Поївши, сиділи поруч, попуючи вино і базікаючи.
Мен Цзи розпустила волосся, розігрівши їх по плечах, відпивала вина і запитала:
- Пам'ятаєш того хлопця з минулого разу, високий такий? Він просив твого контакту вже тричі. Що думаєш?
— Ні, я не створена для стосунків, — відмовилася Лінь Вейся.
Мен Цзи вщипнула її за щітку:
- Гаразд, ти фея, маєш право не закохуватися.
Всі знали, що Лінь Вейся - найкрасивіша дівчина на факультеті, холодна і відірвана, майже не з'являється на заходах, ні з ким не зустрічається, живе замкнутою, наче у стародавній гробниці.
— Цікаво, чи зустрінете ви в Америці свого колишнього? Цікаво, що це за людина, наскільки вродливий, як сильно тебе любив, Що ти тепер і на інших хлопців не дивишся, Мен Цзи підштовхнула її ліктем.
Вони були досить близькі, щоб ділитися таємницями, тому Мен Цзи знала її історію.
Через багато років, коли хтось говорив про нього, навіть не називаючи його ім'я, серце Лінь Вейся все одно стискалося.
Вона притулилася до плеча подруги, покачала у склянці червоне вино, поклала вусниці, приховувала емоції і відповіла:
— Мир великий. Не зустрінемося просто так.
***
Через два дні Лінь Вейся сіла на рейс до США. Приземлилася в Пенсільванії, і однокурсниця, з якою вона домовилась про зйомки, тепло зустріла її, допомогла змінити сим-карту, оформити всі документи та зачиститися.
Погода тут нагадувала Пекін: вологість, холод, дощова погода, взимку також падав сніг.
За місяць стажування в Пенні Лінь Вейся добре прослідкувала головні вулиці Філадельфії: Мейн-стріт, Честер-стрит і Уолнат Стріт.
Вона також знайшла китайський ресторан з червоною вивіскою на Честнат-стріт.
Кожного дня після занять вона була або в бібліотеці, чи вдома — сиділа з ноутбуком, виконувала завдання, а коли відчувала голод, варила заморожені пельмені з супермаркету ACME.
Сусідка Лінь Вейся по квартирі, Цю Янь, теж була китаянкою. Кожного разу, повертаючись з вечірок, вона, побачивши Лінь Вейся, затишно забудовувана у вітальні, посміхаючись говорила:
— Ти що, не гуляєш? Як-небудь візьму тебе з собою, познайомлю з хлопцями.
Лінь Вейся сиділа на дивані з ноутбуком, не зупиняючи пальців, друкувала і вже хотіла ввічливо відмовитися від комп’ютера. Вона нахмурилася:
- Цю Янь, ти не знаєш де тут можна полагодити комп'ютер?
Янь підійшла, сіла на диван і взяла подушку.
- О, це ти правильно запитала. У мене є друг, ми вчимося на одному курсі, він розбирається в комп'ютерах краще за всіх. Я можу попросити його полагодити.
— Незручно, — наполягла Лінь Вейся нервово перезавантажуючи і пожартувавши: « Що за друг? » Невже...
— Вгадала, — Цю Янь почервоніла. — Я хочу завоювати його. Він з тих, кого називають поганими хлопцями, дуже крутий. Але таких не розгадаєш. Я вже доросла, а веду себе як закохана школярка. Слухай, Вейся, ти коли-небудь закохувалася?
Лін Вейся застигла і похитала головою:
— Нет.
Зрештою Лінь Вейся не попросила Нілу Яні допомоги, а сама знайшла майстерню біля університету і витратила багато часу на ремонт.
У п’ятницю Янь запросила Ліню Вейся на вечірку, де вони збирали гроші для допомоги психічному здоров’ю підлітків. Сусідка особливо наголосила, що там буде весело і буде кілька гарних хлопців.
- Дякую, але я ще не доробила завдання. Лінь Вейся винна у тому, що показала ноутбук.
« Шкода, що ти не йдеш », — відповіла Цю Янь.
— Добре повеселилися, — помахала їй Лінь Вейся.
Двері зачинилися. У квартирі стало тихо. Лінь Вейся налила собаці свіжої води, насипала корм і пішла в кімнату робити уроки.
Закінчивши, вона повернулася в вітальню і увімкнула телевізор та вирішила подивитися фільм. Укутавшись у льоді, вона відкинулася на спинці дивана. Білий собака часто сідала під плед і лизала їй руку.
Ночі у Філадельфії завжди тихі, іноді чутні тільки п’яні. По телевізору йшов восьмий сезон « Ігри престолів » - вона додивилася до самого кінця.
За вікном моросил дощ. Лін Вейся дивилася на екран, як раптом в замку повернувся ключ.
Мабуть повернулася Цю Янь. Та завжди поверталася з вечірок п'яна. Іноді друзі проводили її, іноді вона сама добиралася на семисантиметрових підборах, спотикаючись.
Якщо помічала Лінь Вейся, то допомагала їй дійти до кімнати.
Двері відчинилися. Лінь Вейся відкинула плед і встала, щоб зустріти сусідку.
Собака, почувши звук, залилася лаєм і перша кинулася до дверей.
Лінь Вейся була в темно-зеленій товстовці, з блідими ногами і у білих носках стояла на дерев'яній підлозі. На губах заграла звичайна усмішка:
— Ты вернулась...
Побачивши, що йде, вона застигла. У дверях стояв високий хлопець в чорній вітриці, підтримуючи п'яну Цю Янь.
« Високий, крутий з тією самою хуліганською іскрою» — цілий місяць Цю Янь без кінця говорила про друга, по якому таємно охолола.
У вітальні було темно. За три роки він ніби змінився і водночас залишився таким же.
Чорти обличчя стали гостріше, як лезо. Блискавка його вітрові була недбало розпростута до ключиць, відкривши гострий підборіддя.
Холодний і твердий.
Він зняв свій незмінний рожевий браслет — зап’ястя було порожнім, тільки виступала тонка кістка.
На вказівному і середньому пальцях блищали два срібні кільця: одне з буддійськими листами, інше - найпростіше кільце, яке вона колись просила у нього біля моря.
Він весь здавався завантаженим у темряву, від нього виходила божевільна енергія.
І був ще більш привабливим.
Це був колишній, нахабний і безпровідний Бань Шен.
Але тепер в його очах її більше не було.
Кожен його погляд хотів розгадати, і коли він ступив у цю безодню, прірва назавжди.
Бань Шен, дотримуючись Цю Янь, крокнув вперед. Вона схилилася до нього на плече, п’яна. На ній було червоне вузьке плаття, яке стосувалося його чорних штанів.
Як заборонений колір.
Він стиснув її руку і потягнув вперед. Цю Янь помоглась від болю. Лін Вейся помітила, що її довгі локони заплуталися в блискавиці його куртки.
— Спалити? — Бань Шен піднімав брови, і в голосі почулася наглая усмішка.
Цю Янь похитала головою і тихо сказала:
- Я щойно зробила зачіску.
Вони розмовляли так, ніби нікого поряд не було. Бань Шен поліз в кишеню за запальничкою - здавалося, у його словнику не існувало слова "ніжність".
Цю Янь здригнулася і відірвалася, звільнивши волосся.
Шенся, побачивши Бань Шана, збудив хвіст і заскукав.
Лінь Вейся застигла, горло стисалося, не в силах вимолнути ні звуку. Очі защипували, все полило перед очима. Вона стиснула побілі пальці, змушуючи себе не розплакатися.
- Де її кімната?
Це були перші слова, які Бань Шен сказав їй - холодні, бездушні, немов лід на замерзлому морі.
Так холодно, що тремтіння пронизувало кістки.
Лінь Вейся вказала рукою направо. Бань Шен, підтримуючи Цю Янь, пройшов повз неї до дверей.
Запах духів, змішаний з легким тютюновим ароматом, повис в повітрі.
Двері тихо зачинилися. Вигукнув світло, через прочинені двері донісся сміх Цю Янь.
Лін Вейся не знала, чому її слух раптом став таким гострим. Здавалося, що кров потекла у зворотному напрямку.
Вона хотіла щось зробити, але не знала що, і просто стояла.
Бань Шен пробув там кілька хвилин — три, а може п’ять. Лінь Вейся здавалося, що минув вічність. Горло здула невидима рука, стискаючись все туже.
Коли він вийшов, його висока чорна тінь лягла на підлогу. Він вибив з пачки сигарету, затиснув її в зубах. Висихнув червоний вогник. Шенся все ще радісно гриз його штанину, ластячись.
Шенся ніколи так не вів себе з незнайомцями.
Бань Шен випустив стру білого диму, і легке кільце попливло в повітрі. Гіркий запах проник у очі. Лінь Вейся відчула, що її окутує знайомий холодний запах і дихання стало важко дихати.
Не дивлячись на неї, він витягнув цигарку з рота і сказав:
- Коли Цю Янь прокинеться, приготуй їй суп від похмілля.
Це були ще інші слова, які він сказав Ліні Вейся.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno