Ті A-студенти помітили, що те, чи тому Лін Вейся багато часу проводила з Бань Шеном, а він їй у всьому потакав, то це була її справжня сутність - але її аура ставала все сильнішою, і ті дівчата більше не вирішувалися відкрито їй перелічити. У другому класі "А" панувала мирна атмосфера, принаймні зовні.
На вихідних Бень Шен запросив Лінь Вейся до себе додому.
Закінчивши роботу в фруктовій лавці, вона взяла книжку і поїхала автобусом до нього. Коли вона прибула, двері їй відчинила домробітниця.
Вони пройшли через подвір'я з зеленими пальмами, тітка Цінь проводила Лінь Вейся в вітальню, заварила їй чай « Цезарів » і посміхаючись сказала:
— Сяо Линь, я піду згідно з ділами, а молодий господар нагорі піднімайся прямо до нього.
— Добре, дякую, тітка Цінь, — усміхнулася і відповіла Лін Вейсь.
Вона зробила пару ковтків, піднялася нагору в кімнату Бань Шена, але там нікого не було. Вона обшукала весь будинок — ні зверху, ані знизу Бань Шена не виявилося.
Стоячи внизу, Лінь Вейся взяла телефон, щоб написати йому, і одночасно штовхнула роздувні скляні двері. Вона вийшла до басейну, перед очима розстелялася суцільна синя і в повітрі витікав слабкий запах хлору.
Синій басейн контрастував з яблучно-зеленими рослинами подвір'я - як дві палітри.
Лінь Вейся стояла на краю, відкрила чорний аватар, набрала у діалоговому вікні і відправила: [Ти куди пропав? Я тебе не бачу.]
Повідомлення пішло в порожнечу, відповіді все не було. Вона вже збиралася йти, аж раптом у своїх ногах прослизнулася вода — крижана.
— Сясь.
З води до човна з’явилася фігура, яка замітила білі бризки. Бань Шен, ліниво спираючись ліктями на край, піднявся — волосся мокре, як скульптурне обличчя, і відкрита половина м’язів молочної залози, з якою скакали краплі.
Він мав зухвалу силу.
Бань Шен тряхнув головою — великі бризки попали в очі Лінь Вейся, на груди й руки, швидко стікаючи по шкірі прохолодою і полегшення від літньої духоти.
Він розслаблено посміхнувся, мокрі чорні волосся робили очі ще темніше і яскравішим; він був схожий на велику собаку.
— Спускайся, - покликав її Бань Шен.
Того дня на Лині Вейся було чорно-біле плаття з широкими рукавами, що відкривало стрункі бліді ноги - холодна краса, від якої не можна було відвернути погляд. Бань Шен, стоячи у воді, ковзнув поглядом по її ногах, і його очі пітніли.
Лін Вейся похитала головою, ненавмисно відступивши на два кроки:
- Я не вмію плавати.
Але Бань Шен не дав їй піти, а лише попросив побути поруч. Його критий басейн був просторним і зручнім, Лінь Вейся сіла на шезланг з книгою, поруч на круглому столику лежали два морозивних — у склянці й паличці.
Бань Шен наказав Ліню Вейся зняти слуховий апарат, щоб випадково його не пошкодити у воді.
Коли Лінь Вейся втомилася від читання, вона підносила очі й відпочивала. Вона бачила, як Бань Шен пірнає і пливе вперед - його руки, спина рухалися з плавною, наповненою силою грацією.
Пригадалася красива лінія хребта біля диких тварин.
Проплавивши недовго, Бань Шен все ще стирчав у воді, не залишаючи спроб заманити її:
— Спускайся, я навчу тебе. Що хочеш потім робити - все з тобою буду.
Лін Вейся тримала палець на 298-ій сторінці, не рухаючись. Вона читала детективний роман про психопата-враче, який убив дружину, по частинах розчленував її, розгорнув по пакетах і сховав у своїй лабораторії.
Вона була настільки захоплена, що навіть не слухала, як Бань Шен її приговарював.
Бань Шен тихо посміхнувся, згадавши щось:
- Щодо тієї дівчини... Мені потрібно тобі дещо пояснити.
Якби не Чен Усюань, то він би і не знав, що того дня після школи вона його бачила.
Довгі вії Лінь Вейся здригнулися, вона зачинила книжку і чекала на продовження.
Бань Шен, як би завився, сказав:
— Спускайся - скажу.
— Тоді я не хочу слухати, — відповіла Лінь Вейся.
Бань Шен показав їй середній палець — очевидно, не повірив, але від спроб умовити відмовився, пірнув у воду і знову поплив.
Лін Вейся знову поглибилася в книгу. Через досить багато часу, коли Бань Шен виплив і підплив до бортику, вода хлинула на підлогу, а Лінь Вейся відчула вологу на ікрах.
— Здається, що ногу свела.
Лін Вейся миттєво закрила книгу і швидко підійшла до краю басейну. Коли вона присіла на костічки, підол сукні намок від води на підлозі, але навіть не помітила.
Бань Шен стояв у воді, його суворе обличчя трохи побледенло, красиві брови були нахмурені, він не рухався.
Побачивши його нахмурене обличчя, Лінь Вейся почав непокоїтись. Вона нахилилася і простягнула руку, лагідно запитавши:
- Ти в порядку? Може, вилізеш?
Рука, біла як стебел лотоса, потягнулася вперед. Хлопець повільно перехопив її - широка долоня лягає на ніжну, бліду. Лінь Вейся хотіла потягнути його на себе, але Бань Шен, навпаки, різко дёрнув за руку.
*Бульк!
Лінь Вейся впала в басейн і почала тонути, вона відчайдушно молотила руками, намагаючись вислизти.
Бань Шен спочатку посміявся, дивлячись на неї, а потім розсміхався в повний голос - так радісно, що всі груди ходила ходуном.
Лінь Вейся наковталася води, постійно йдучи під воду, вона намагалася затримувати подих, як у фільмах. У цю мить все, що накопичилося в голові тиск і нав'язливі думки - усе раптом зникло.
Вона відчула надзвичайну легкість.
Але тіло продовжувалося занурюватись, і Лін Вейся почала панікувати, свідомість металося. У той момент, коли вона вже не знала, що робити, Бань Шен підплив до неї, однією рукою обійняв за плечі і почав підніматися.
Насправді в цьому місці басейну було неглибоко — дорослий міг би стати на ноги, але Лінь Вейся, охоплена страхом, не помітила цього.
Крім того, він був поруч і не дав би їй потонути. Бань Шен просто хотів підшукувати над нею, побачивши, що дівчина занадто серйозна і напружена, вирішив дати їй розслабитися.
Лін Вейся не знала його намірів. Переживши таке і знову на поверхні, вона жадібно вдихала свіже повітря.
Вона знала тільки одне: цей хлопець - справжній гад.
- Це все ти винен. Я ж сказала, що не вмію плавати.
Чим більше вона про це думала, тим сильніше її охоплювали страх і образа. Вона почала бити Бень Шена по плечі, і це дуже налякало її.
Бань Шен дав їй витягнути злості, не відводячи очей.
З кожним ударом вони випадали все ближче один до одного. Його погляд був таким спекотним, що Лінь Вейся нарешті, прийшла в себе і з запізненням відчула, яка повисла атмосфера.
Бань Шен тримав її однією рукою, притискаючи до себе, вони були дуже близько - дихання змішувалося в тиші. Вода в басейні була крижаною, але Лінь Вейся відчувала себе гарячим і обпалюваним потом.
Обличчя з нахальними рисами було зовсім поруч, а родимка на щоці здавалась холодною і водночас манаючою.
Пальці Лінь Вейся дрогнули, наче заворожена, вона простягнула руку і доторкнулась до тієї родимки. У той же момент серце пронизала солодка істома, вона хотіла віддзернути руку, але Бань Шен перехопив її зап'ястя.
Бань Шен не сводив з неї очей. Лінь Вейся подивилась у відповідь — щоразу, коли вона бачила його очима, то відчувала, ніби він крокує в вогонь і не знає, що станеться далі.
Вона змусила себе заспокоїтися. Від страху знову потонути вона все ще трималася за його плече, але тепер, від напруги, її нігті впилися у широке плече і залишили червоні сліди.
Вони були яскравими і різкими.
Погляд Бань Шена давив на неї, і Лінь Вейся мимовільно послабила заборгованість.
Вона хотіла б повернутися у воду.
Але як тільки вона відпустила руку, Бенй Шен різко наблизився, її зап'ястя виявилося притиснуто до холодної стінки басейну, на неї надихнула агресивна енергія, вологе тепло дихання раптово виявилось зовсім поруч - але між ними залишався тонкий шар повітря, як неприродність.
Як весняний метелик, що вже готова доторкнутися до квітки, але все забариться і ніяк не вирішуючи.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno