Залишок фрази: "З нами" застряг у горлі.
Лю Сицзя вела її під руку в сторону їдальнею, згадавши ту похмуру дівчину, прищурилася і сказала холодно:
- Не звертай на неї уваги, вона ненормальна.
У маленькому залі на другому поверсі столової Лу Сіцзя витягла дві коробки з їжею і поставила їх розігріватись. Мікрохвильовка видала звук «динь». Коробки поставили на стіл, відкрили — всередині була зовсім різна їжа.
Перед Лінем Вейся був товстий шматок стейка з молодого яловичини, тушковані свинячі робурки і маленька порція окра. Все виглядало яскраво, вишукано і з душею.
Коли вона побачила, що не бере палички, то сказала:
— Це наша домработниця готувала, вона непогано готує. Або скажи, що хочеш, я передам.
— Ладно.
Лін Вейся подивилася на Лю Сіцзя. У тій було гарне яскраве обличчя, вона була такою худою, що у чітко виднілися ключиці, а порожні зап'ястя, які виглядали з рукавів, здавалися такими тонкими що їх можна було зламати одним рухом.
Лю Сицзя, з'ївши всього кілька шматочків, відклала палички, підпірила підборіддя рукою і подивилася на чергу недалеку.
- Хочеш молочний чай? — запитала вона.
— Якщо хочеш, я піду куплю, — сказала Лінь Вейся.
— Мені без цукру.
— Ладно.
***
Після трьох днів відпустки Бань Шена нарешті закінчився. Він проспав до полудня і прийшов в школу, навіть не поїв. По дорозі зустрів Цю Мінхуа, і вони пішли в їдальню.
Як тільки хлопець зайшов у їдальню, він автоматично прищепив увагу сусідніх учнів. Крім звичайних дівочих поглядів, які вони сповідували кидали, роблячи вигляд, що поставляє волосся, дехто тихо перешкодував про нього. Тон був не дуже хороший, але рухалися вони обережно.
Цю Мінхуа відразу зрозумів звідки дме вітер, і сплюнув:
— Ну, покидьок! Скільки грошей у цієї самотньої старовини він сам виманив? А брата його ти всього пару раз відлупився, так він тепер скрізь тріплиться, що ти його до лікарні побив. Не може прийти до школи - так і не треба, а купу лайна розносить...
Бань Шен стояв перед автоматом з напоями. Одного разу він відкрив дверцята холодильника, на нього пахнуло холодом. Він не відповів, а натомість спитав:
- Що будеш?
« Воду », — буркнув Цю Мінхуа, у якого щойно був пафосний монолог, але його проігнорували.
Бах!*
Дверцята холодильника зачинилася. Іней торкнувся пальців хлопця з парками суглобами. Бань Шен кинув йому пляшку і сказав:
- Не розповідай про це.
Цю Мінхуа ображено і незрозуміло вигукнув:
- Чому? Через що ти один повинен терпіти всі ці образи?
Він занадто добре знав Бань Шена: того ніколи не турбувало чужа думка. Хоч би як люди дивилися на нього і що б не говорили, це було важливо тільки власні зручності.
Йому все інше байдуже.
« Але це вже надто боляче! » — з обуренням подумав Цю Мінхуа.
Бань Шен не відповів. Він підчепив кільце банки з колом. Після того як я почав клацати, бульбашки полізли назовні. Він зробив ковток і попрямував до другого поверху їдальнею.
На повороті вони зіткнулися з Чжен Чжаосіном і його компанією. Кілька хлопців були голі, розповідаючи один одному пошматовані анекдоти. Якийсь хлопець в окулярах, занадто поспішаючи, випадково зачепив Чжен Чжаосина.
Обличчя Чжен Чжаосіна в одну мить стало похмурим. Він підняв руку і відвісив пару підзатильник, вилазячи:
- Щоб тебе, ідіоте!
Хлопець в окулярах миттєво схопився за голову і огорожамотів "простіть-прости". Компанія ще кілька разів вирубалася, перш ніж відпустити його.
Обличчя Чжен Чжаосіна помаранчело. Але коли він підняв голову і побачив Бань Шена, велика частина люті з його фізіономії зникла. Ті, хто був за його спиною, теж були приголомшені і замовкли.
Чжен Чжаосин і його компанія були відомими в старшій школі Шаньчженья хуліганами. Використовуючи своє становище і зв'язки сімей, вони робили безробітні й в школі, та за її межами, роблячи всілякі пакохи.
Коли вони заходили надто далеко і школа мала їх покарати, батьки Чжен Чжаосіна вчасно з'являлися та все міняли. Крім того, вони не боялися розмов і добре розуміли, що неповнолітні люди перебувають під захистом закону. Навчання не залишалося, як розвести руками.
З часом кожен у школі став уникати їх.
Бань Шен був іншим у школі, його також боялися, але він боявся шанобливого ставлення до себе.
Вони могли б зійтися. На думку Чжен Чжаосіна, точніше його осляної башки з обмеженим словниковим запасом, це було би поєднанням двох сильних сторін.
Але Бань Шен ніколи з ними не водився.
Чжен Чжаосин завжди вважав, що Бань Шен надто високомірний, зарозумілий і в глибині душі зневажає їх.
Проте Чжен Чжаосин, бажаючи бути привітним, пом’якшився і сказав:
— Пообідаємо разом?
Бань Шен, навіть не глянувши на нього, пройшов повз. Він випивав колу, закинувши голову і повільно поглинавши його, він кинув два слова:
— Не знаю.
Атмосфера миттєво стала важкою. Чжен Чжаосин змінився в обличчя. Цю Мінхуа поспішив за Бань Шеном і, обернувшись, показав всім два середніх пальця:
— Ага, на поминки, чи що, вас зібрали?
Хтось поруч тихо сказав Чжен Чжаосину:
— Чжао-ге, залиш. Він не з тих, з ким варто зв'язуватися.
***
Лю Сицзя не сказала, який напій хоче. Лін Вейся за своєю звичкою купила два солоних лимона з 7up. Вона взяла собі півсуладкий, а Лю Сіцзя спеціально без цукру. Тільки вона сіла, як побачила, що губи Сицзя стали яскраво-червоними.
— Бань Шен сидить на двох партах позаду тебе, — сказала Лю Сіцзя, залишаючи дзеркальце разом, щоб поправити волосся.
Лінь Вейся на мить завмерла, а потім подивилася на їжу перед собою — Сіцза з’їла лише третину.
Потім вона простягнула трубочку, але Сицзя раптом взяла її за руку і запитала:
- Сяйся, можна я поміню свій солоний лимон без цукру на твій напівладкий? Я ж не можу дати йому гіркий напій.
Лінь Вейся охоче кивнула.
- Я запитаю його про те, що він не прийшов.
Лю Сицзя взяла напій. Білий пластиковий пакет зашуршував. Вона випросталася і попрямувала до Бань Шену.
Був тайфун, в приміщенні було темновато, але силует Лю Сіцзя, яка йде до нього, наче висвітлив кімнату.
Лін Вейся сиділа прямо навпроти них. Вона підняла очі: Бань Шен замовив свиню відбивну з рисом, поруч стояла нестача банку коли.
В очікуванні товариша він сидів розслаблено, куртка була розпростута, здавалося, він грав в гру - його довга бліда шия була злегка нахилена, а пальці швидко бігали по екрану.
Лю Сицзя сміливо сіла навпроти, тричі зігнутим пальцем постукала по столу і простягла йому той напівсолодкий солоний лимон, щось при цьому.
Бань Шен нарешті удосконалив її поглядом, відразу ж погасилив екран телефону, підняв руку і взяв напій.
Лін Вейся відвела погляд, перестала дивитися на них і опустила голову, щоб поїсти.
Минут через сім-восім Лю Сицзя повернулася. Після того як вона побувала у Бань Шена, вона стала якось... м'якше.
— У нього на столі була ж кола, а він все одно взяв мій солоний лимон.
- А що він сказав про те, що не прийшов на вихідні? — запитала Лінь Вэйся.
Лю Сицзя підперла підборіддя рукою, взяла зносу помідорку чері і відправила в рот.
— Я сказав, вибачте. І ще - досить несподівано. Якщо вже взяв мій напій, я його пробачаю.
Рух Ліні Вейся, яка підносила до рота їжу, сповільнився. Вона підняла очі, і їхні погляди зустрілися. Цього разу його обличчя було видно чітко: короткі волосся, різкі і парні риси.
У нього було обличчя підліца — видно, що погано, але такі подобаються дівчатам. На дузі з’явився тонкий шрам. Його очі впилися в неї - чорні, бездонні, дивилися вони з надзвичайною агресією.
Як леопард, що затаївся у вологих тропічних лісах і готовий до полювання.
Лінь Вейся дивилася, як він неквапно вкрив трубочку і став пити той самий сольний лимон з 7up*, який їй було призначено.
П.п.: популярний у Гонконзі та Гуандуні газований напій з лайми зі солоною сливкою.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno