« А що, коли за цією межею мене чекає та сама нескінченна вода? » — раптово промайнула холодна думка.
Якщо за мембраною ховається ще один шар надплинної річки, то сама ідея трансцендентності могла бути ілюзією. Генрі не знав, який світ чекає його по той бік.
Стратегія подальших дій сформувалася миттєво, обмірковуючи ясність аналітичного звіту. Основним вектором нагромадження могутності лишалося поглинання чистої енергії Річки-Матері, але ключовим прискорювачем мав стати внутрішній ресурс - розвиток Безконечних Планів, які пульсують всередині його власного тіла. На цьому етапі саме цей симбіотичний зв'язок став для нього основою справжньої величі.
Тепер кожна клітина його тіла служила колискою для окремого Плану. Протягом минулих тисячоліть їхня еволюція йшла нерівномірно, і Генрі зосередився на макрорівні без можливості контролювати кожну дрібницю. Більшість внутрішніх світів вже досягли стабільності « Середнього рівня», сформулюючи незмінний фундамент законів всесвіту. Деякі з них вже жили, зародились примітивними людськими цивілізаціями, які ще мали пройти довгий шлях до зрілості.
Генрі знав, що коли кожен з цих незліченних Планів еволюціонує до статусу Вищої цивілізації, то його сукупність зросте багато разів.
У цей момент його осяяла справжня роль Волі Міра і дітей Плану. Перші були каталізаторами розвитку, а друга — житвою, яка відбирала найкращий генетичний та енергетичний потенціал для подальшого росту. Це був бездоганний механізм. І ця думка мимовільно постала закономірне питання: чи не є його власні нескінченні плани частиною чиєсь ще більш колосального організму?
Оскільки розвиток цивілізацій — це процес, який не терпить марноти, Генрі більше не втрачав сили. Його завдання було лише підтримувати середовище, завдяки чому внутрішні світи стали міцнішими і вдосконалювались.
Він встановив для себе жорсткий графік: щоденна медитативна робота поглинання зовнішньої енергії поєднується з м'якою стимулюцією внутрішніх планів. Між цими циклами він методично прощупував мембрану, шукаючи в ній колоди. Незважаючи на монотонність, в цьому ритмі Генрі знаходив дивний спокій. Він умудрявся балансувати між глобальними завданнями і ментальним зв’язком з сім'єю, духовними дослідженнями та рідкісним втручанням у справи Плана Чарівників. Його життя перетворилося на глибокий, розмірений потік.
Саме тоді до нього прийшло розуміння справжніх мотивів Прародителя тисячі Око. Навіть просте знайомство з рівними речами — це рідкісне явище, не кажучи вже про дружбу.
Три тисячі років пролетіли, немов вітер. За цей час Генрі зміг вивести більшість своїх внутрішніх світів на рівень вищої Плани, вибудувавши в них закони виключної міцності. Його сила досягла таких високих висот, що тепер він може напасти навіть на самого Прародителя. Йому не потрібно було вступати у відкриті конфлікти, бо на його місці вже немає противників, які б могли кинути виклик.
Генрі знову дивиться на мембрану в товщі Реки-Маері. Він повільно простягнув руку, і цього разу бар’єр не вчинив опору — пальці легко занурилися в неї, наче у густий туман. Через хвилину все його тіло ковзало крізь поверхню.
Зір осліпив спалах первісного світла, за яким відкрився безкрайний простор. Генрі дійсно виявився у великій річці, але його масштаб вражав уяву. Він виплив на поверхню і побачив, що у річки не було ані видимого походження, ні гирла. Тільки кришталево чиста, пронизлива синя несеться з шаленою швидкістю. Дивно, але цей скажений біг відбувалася в абсолютній тиші, яку тільки часами порушували сплески бризок, народжені бурленням десь там, у недосяжній глибині.
Він заворожений дивився на гребені хвиль, а потім перевів погляд вниз, в бездонну синю безодню під своїми ногами.
"Невже там, внизу, хтось саме зараз відчайдушно намагається пробити поверхню, намагаючись до світла, як це робив я?"
Сквоза води неможливо було що-небудь розгледіти, але на самій межі сприйняття Генрі чітко відчув чиєсь віддалене, ледь вигадкова присутність.
Генрі вже давно зрозумів, що незліченна кількість практик прагнула трансцендентності, намагаючись підвищитися над Рекою-Мати, але для більшості людей цей шлях закінчувався нічим.
Те, що він зміг вилізти на поверхню цього величезного потоку, підкреслювало: у безмежних просторах безконечних Планів можна знайти ще й інші люди, які подолали подібний маршрут.
Хоча шанси на успіх мали малу вагу, сама можливість прориву перестала бути міфом.
Але справжній бар’єр полягав у тому, що йому потрібно було справді залежної сили, яка могла б розірвати саму мембрану реальності і остаточно виводити її поза впливом Річки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu