— Поки діти малі, флигеля достатньо, але коли твої троє синів підростатимуть, стіни почнуть тиснути. А з появою внуків сім’я зростає ще сильніше, — він зауважив логічно. - Я офіційно даю тобі весь цей двір. Якщо ти не переїдеш у головний дім, він зрештою втратить життя і перетвориться на гробницю. Послухай мого поради - перебирайся туди якнайшвидше.
— Це... — Ед запнувся, очевидно розгублений таким напором і широтою жорсткою.
— Давай зробимо так, — запропонував Генрі після короткої паузи. — Раніше я займав весь верхній поверх. Нехай він залишається вільним на випадок мого візиту, а два нижні повністю переходять у твоє розпорядження.
- Добре, сер. Як накажете, так і зробимо.
Раз Генрі заговорив в тоні, який не терпить заперечень, Ед не посмів сперечатися. Рішення господаря залишитися на ніч сповнювало його серце радістю, а завтра Генрі планував поїхати до Західного узбережжя і тому було мало часу для гостинності. Ед поспішно запряг возок і вирушив за Джуді та дітьми, купивши найліпшу їжу, щоб гідно зустріти дорогого гостя.
Залишившись сам, Генрі повільно пішов по подвір’ї. Його охопила легка, світлий ностальгія — ніби від часу його останнього перебування тут пройшла ціла вічність. В останній візит він був лише скромним магом другого рівня, який приїхав в ці краї заради Лунного кам'яного моху. Тепер, в мить оку, він досяг висоти, про які тоді боявся і мріяти. У ті часи навіть чарівник першого рівня здавався йому недосяжним ідеалом — хто міг би передбачити, яку дистанцію зможе подолати його розум і тіло.
Він заглянув у лабораторію. Пол був чисто виметений, але на поверхні меблів лежав тонкий шар пилу. Однак на підлозі Генрі помітив, що його носитиме дрібна безладність. Мабуть, старший син Еда не раз пробирався сюди з неймовірною цікавістю, яку завжди викликають у дітей заборонені місця. Коли Генрі поїхав, він забрав усе цінне спорядження, але на столах залишилися неглибокі борозни та плями - його колишні експерименти.
Після обстеження Генрі повернувся в головний будинок. Кожна скриплива половинка пробуджувала в ньому цілий шар спогадів, які чіп систематично структурував у його свідомості.
До вечора наповнилась їжа. Джуді не лише займалась кухнею, але й зайняла місце на чолі довгого обідного столу. Біля нього сидів Ед і його два старші сини. Спочатку Ед навідріз відмовлявся сідати в присутності мага, але під м'яким і твердим натиском все ж поступився. Генрі прищепила думку про те, що їсти наодинці під натурою домашників — це просто примара.
Невдовзі стіл примусили стравами, і почалася трапеза. Джуді так і не приєдналася до них, сславшись на те, що їй потрібно годувати молодшого сина в стороні. Двоє хлопців часто кидали на Генрі всі ці допитливі погляди. Вони сотні разів чули від батька історії про те, як могутній і добрий їхній захист, але насправді він виглядав майже старшим за них самих, що викликало в них справжнє здивування.
У їдальні запанувала тиша. Генрі їв мовчки, зосереджено, а інші не дерзали перервати цей спокій.
Ед просто насолоджувався моментом, неквапливо доїдаючи свою порцію. Генрі підсвідомо сподівався, що старий знайомий скористається випадком і попросить про який-небудь позичку для дітей, але до кінця вечері Ед не обмовився ні словом про справи. Він просто хотів нагодувати гостя. За останні роки цей чоловік, мабуть, навчився дивитися на світ магів без ілюзій. Хмелія в компанії сусідів, він часто слухав їх небулиці про кудешників, але тільки посміхався про себе:
« Ви слухаєте казки, а я йшов слідом за правдивим чарівником».
Однак він ніколи не хизувався цим знанням.
За столом Генрі безсердечно оцінив потенціал старших синів Еда: чіп не зафіксував у них навіть мінімальних задатків до маніпуляції маною. Це рідко трапляється серед звичайних людей, а якщо обоє батьків були звичайними людьми, то шанси на нуль і бажання до них.
Після вечері Генрі підійшов до Джуді, яка бавилася молодшою дитиною і годувала його вовсянкою. Коли дитина побачила незнайомця, то не розплакалась і не сховався.
Генрі подивився в обличчя дитини і на мить завмер. Його внутрішні сенсори зафіксували аномалію. Навколо малюка ледь помітно вібрували вільні енергетичні частинки: вони хаотично згущувалися, тремтіли і перетекали один в одного. Це був незаперечний, чистий знак вроджений магічного дару. Він ще мав визначити, скільки сил йому потрібно було зробити.
— Як його ім’я? — Несподівано запитав Генрі, не відводячи погляду.
Ед, швидко вловивши зміну у тоні пана, вигукнув тремтячим голосом:
— Дэвин! Його звати Девін, пане!
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu