Відразу за зовнішнім кільцем виднілася друга стіна, нижчий і обвітна. Вишукані укріплення вже довгий час перетворилися на декорацію, і вони не могли протистояти тиску демонів, що спонукало захисників будувати цей масивний зовнішній щит.
Патрулі переправлялися по зубах стін безупинною потоком. Лучники взяли Генрі на приціл, як тільки він перетнув невидиму межу їх дистанції, а біля міських воріт його пропустили лише після ретельного майже виснажливого допиту.
Усередині за товстими стінами панувала атмосфера суворої постанови. На вулицях вулиці перехожі майже не розмовляли, і тим більше ніхто не сміявся — на обличчях застила печатка жалоби або виснажлива втому.
У натовпі переважали шукачі пригод; вони вигравали зброю, а на їхніх відкритих ділянках тіла білизна рубці та свіжі пов’язки. Генрі уважно стежив за тим, як вони переносять центр ваги під час руху: кожен з них пройшов через горніло справжніх боїв. Місто було на самому краю світу, і місцевий люд звик дивитися демонам в очі.
На поясі Генрі похитував звичайний довгий меч, а обличчя зберігали маску повної безстрашності — виду, який не заохочував до спілкування.
Він знайшов дорогу і невдовзі відшукав караван, який готувався до відправки в графство Тарес. Цей регіон лежав на північному сході від Королівства Ноен і вважався однією з найближчих точок до Аномальній Долини, які зберегли відносний порядок.
Генрі свідомо вирішив приєднатися до каравану, відмовившись від Елементного польоту. Незважаючи на досягнення другого рівня магії, він не мав ілюзії про свою непереможність. Серед місцевих мешканців Плану Ельфів часто зустрічались заклиначі третього рівня, і демонстрація повітря у відкритому небі могла закінчитися катастрофічним провалом.
— Яка твоя сила? — Феррі, капітан охорони каравану.
Феррі, досвідчений Великий лицар, кинув найманця оцінюючі очі. Його група складалась з двадцяти осіб, але кожен був матерним боєцьом, а кількість лицарів у групі перевалила за десяток.
Багато купців пропонували Феррі багно за супроводжувач, але він був вибірковий. Він був обачним і вважав, що золото має сенс лише тоді, коли його хтось витрачає.
Протягом багатьох років служби він бачив надто багато амбіційних молодих людей, чиє « яскраве майбутнє» проникало в придорожню канаву через жагу легкої наживи.
Саме тому він ошивався в районі Облакового міста: тут було спокійніше, ніж на самій кордоні, але робота як і раніше оплачувана.
— Великий лицар, — коротко кинув Генрі.
— О? — Феррі підійняв брову, не чекаючи такої заяви від щуплого на вигляд претендента.
Генрі швидко помітив, що люди не довіряють одне одному. Не витрачаючи часу на суперечки, він різко, всім вагою і припечатав підошву до землі. Роздався глухий, важкий гуркіт, і кам’яна поверхня під його ногою миттєво покрилась павутиною глибоких тріщин. Це була найпряміша й найбільш переконлива аргументація.
Феррі мимовільно смикнув бровами, зрозумівши масштаб продемонстрованої могутності. Він розумів, що йому потрібно було б докладати більше зусиль. Питання про кваліфікацію було закрито.
- Вражає. Як звати? — запитав капітан, міняючи тон на більш шанобливий.
— Рувак, — сказав Генрі заздалегідь підготовлений псевдонім.
Феррі коротко кивнув, приймаючи відповідь.
- Ласкаво просимо в стрій. Це дуже ясна річ: супроводжуємо вантаж до графства Тарес. Шлях займе близько двох місяців. Винагорода — сто золотих монет. Питання?
« Запитання немає », — відповів Генрі.
Сума була справді щедрою. У ті часи попит на професійні мечи звинуватив людей, що були катастрофічно бідні і ціни на безпеку повзли вгору. Саме цей золотий блиск гнав найманців до Облакового міста, незважаючи на близькість демонічної загрози.
Завернувши формальності, Феррі відвів Генрі до наймача — власника каравану на ім’я Торе. Цей чоловік був дуже міцним чоловіком з широким тесаком за спиною; у ньому було більше від старого віяка, ніж від дельти. Підійшовши ближче, Генрі зробив аналіз і підтвердив догадку: Торі також мав рангом Великого лицаря. На цьому кордоні слабші не виживали, їх просто з’їдали обставини.
- Я бачив, що ти зробив з тротуаром. Достойно. Ласкаво просимо. Якщо виникнуть особливі вимоги, говори відразу. Можливо, ми попрацюємо разом і після Тареси — ввічливо прогулював Торі, кививши нового охоронця.
Генрі відповів лише скупим кивком. Його обличчя залишалося застиглою маскою, видаючи в ньому людину, яка цінує тишу більше порожніх розмов. Те, як він перейшов від слів до справи під час зустрічі з Феррі, тільки зміцнило його авторитет в очах найманців. Для Великого лицаря така похмура гордість була природною, і вона дозволяла йому вибрати спосіб спілкування.
Через два дні караван зі скрипом напав у дорогу.
Коли Генрі готувався, йому вдалося зібрати достатньо інформації: брак штабу Експедиційного загону в самому місті не гарантував миру. Тварі, покликані загони в світ часто виходили з-під контролю і розлетілися по окрузі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu