« Пане Генрі, прошу за мною », — особисто відчинив дверцята.
Вони пройшли через парадний двір і, петляючи за західною частиною помеття, досягли особистого двору Майера, де й знаходилася його приватна скарбниця. Але майже вони увійшли в сад, Генрі помітив знайомий силует серед квіткових клумб.
Мису обережно зачерпнула воду з кам’яної чаші і почала ніжно поливати квіти. Тонкая тканина її одягу з глибоким розрізом підкреслювала стрункість білих ніг, а витончені вигини фігури ставали виразнішими при кожному русі. Почувши кроки, вона підняла голову і побачила Майера в супроводі трьох незнайомців. Її погляд зупинився на Генрі. На мить вона застигла, немов уражена раптовим відчуттям пізнання, і довго не могла відвести очей, намагаючись в символічному образі приходька щось до болю знайоме.
Помітивши цей довгий пристойний погляд, Майєр процідив крізь зуби: « Проклята дроянь!» Але він раптом завмер за поглядом Генрі на жінку. У його голові почала дозрівати нова, на цей раз набагато складніша думка.
— Майер, хто ці панове? — Негромко запитала Мису.
Майер представив Генрі співсвідомому:
— Цей пан - Генрі, маг другого рівня, офіційний член Серандіра, відомий Лекарр, майстер техніків, власник Ордену Почотири першого рівня Серадера.
Він добре знав Генрі і швидко перерахував його заслуги, з незваженим задоволенням вибираючи їх як цінні родинні реліквії.
— Доброго дня, пане Генрі. Дізнавшись про таку важливу роботу, вона відклала ложку і злегка вклонилася.
— Привіт, — коротко кивнув Генрі, не бажаючи продовжувати розмову.
Він чудово знав свою вірну послідовницю - настільки, що міг би з закритими очима вказати розташування кожної її родимки. Місу щоденно присвячувала Богові свої молитви, приносячи в жертву велику кількість своїх бажань. Тепер, побачивши її на такій близькому відстані, Генрі відчув легке і незвичне поколювання в свідомості.
— Пане Генрі, що ви зробили? — запитала Мису. Незважаючи на підозру близькість, яку вона до нього випробувала, у голосі чітко лунала тривожність.
Мису дуже добре знала мінливу вдачу Майера, який ніколи не був надійним. Помітивши, що він привів чужинок, вона відразу запідозрила в собі.
— Пан Майєр продає своє серце Маґми, і я прибув саме за ним - прямо відповів Генрі.
Очі Місу розширилися. Обличчя її миттєво спалахнуло від гніву, і, різко повернувшись до Майеру, вона кинула зриваючим голосом:
— Майер! Що ти накоїв? Серце Маґми не можна продавати стороннім! Це спадок роду клава Фаррел, якого ми залишили нащадкам.
Відрахований в чужих людей, Майєр почервонів, утрачаючи залишки самовладання і скрикнув:
— Я – наймолодший син клану Фаррел! І в чому проблема, якщо я керуюся сімейною річчю? Чи є в клані хоч хтось, кому вона зараз потрібна? Не тобі вказувати, як мені розпоряджатися власним майном.
— Добре! Я не буду втручатися. Але я розповім про всю сестру - ось тоді і подивимося, що скажеш ти, — відрізала Місу та швидко попрямувала геть з подвір'я, проходячи повз Генрі і залишаючи за собою ледь уловий шлейф квіткового аромату.
Майєр провів її відчуттєву фігуру важким поглядом, все ще кип'яючи від обурення, і лише через хвилину видав з себе:
- Пане Генрі, йдіть за мною. Не звертайте уваги на її витівки.
Генрі мовчав. Його не цікавили сімейні суперечки, а головна мета — серце Маґми.
Майер провів його в будинок, схожий на розкішний палац. Кроки по гладкому полірованому мармуру гулко передавалися в тиші: дэн-ден. Під час однієї з дверей Генрі не міг стримати погляду, що це була охолоджена Міса, де вона зазвичай віддавалась відпочинку у просторій купелі.
За його спостереженнями, подружжя вже давно жило окремо — в кімнаті були лише особисті речі жінки без найменшого сліду присутності Майера. Майєр не мав талантів у цій галузі, а його патологічна небажання розвиватися лише посилила холод між ними. Вони мало обмінювалися кількома словами, не кажучи вже про близькість.
Покої Майера були розташовані глибоко в домі і мали найбільшу площу. Його приватна скарбниця ховалася у тайній кімнаті, яка примикала до спальні. Генрі залишився чекати зовні. Спочатку Майєр боявся грабежу, але швидко оцінював ситуацію і зрозумів, що страх безпідставний.
Незабаром він повернувся, ніжно тримаючи в руці чорний, як смола, камінь.
— Пане Генрі, ось воно - серце Маґми.
Генрі прийняв артефакт, уважно оглянув його і принюхав та підтвердив достовірність. Хоча цей предмет був дуже резонансний, він пам’ятав достатньо даних. Генрі дослідив питання наперед. У звичайному стані артефакт виглядав як непримітний шпильник. Для активації потрібно було особливого зілля: тільки розчинивши камінь, можна було пробудити його приховані властивості.
Деякий час Генрі задумливо перекатав камінь в пальцях, потім негромко вимовив:
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu