Непереборна обережність була на першому місці: користь від перепродунків, небезпека викриття — величезний ризик.
Прибравши перстень Меделя в безпечне місце, Генрі кинув останній погляд на притулок і розвернувся та залишив його. Затримуватися тут не мало сенсу. Перемішуючись короткими ривками за допомогою Простірного переміщення, він швидко залишив гірський масив, де ніхто не міг помітити спалах магії. Він не планував повернутися до Зеленого Пола, тому проклав шлях у обхід входу в хребет.
Винахідний план мав усунути Медель і поселитися на демонській ци цього світу. Генрі зрозумів, наскільки ефективна така практика і як легко її організм засвоює цю енергію. Він вважав це місце ідеальним тренальним майданчиком для подальшого розвитку.
« Я не знаю, чи зможе я в еккорцисті", — подумав він.
За місцевою системою еккорцістів він залишався лише неофітом. Майстер пробуджує унікальні таланти, але чи зможе чарівник досягти того ж рівня? Генрі нісся по хребту, і через кілька годин шлях повернув на північ, до основних торговельних трактів. В попередні дні він не втрачав часу безкоштовно: детально вивчив карту і запам'ятав її, тому тепер рухався безпомилково.
У передмісті хребта він деактивував форму Сили титана, взяв Зельє тисячі Лиц і змінив вигляд.
Нова особа стала навіть привабливішою за попередній, а тіло стало міцним без слідів недавньої худобі, яка могла викликати підозри або недоцільне недооцінювання з боку зустрічних. Потім Генрі перевдягся у чистий одяг, накинув обладунки і за допомогою звичайного жесту встромив довгий меч.
Його наступною метою став Емі, великий регіональний центр. Демонічні істоти постійно тягнулися до людських скупчень — чим більше населення було, тим сильніше їх притягувалося.
У віддалених місцях, таких як Зеленого Поля, їх було мало, а в горах вони ревно охороняли свої території, рідко покидаючи їх. Полювання на гори було неефективним, адже здобич просто залишалась непридатною для його потреб.
Але навколо Емі, в радіусі тисячі чи навіть життя бурліла, прив’язуючи демонів, наче світло для нічних комах. Такі міста завжди потребували їжі в екорцистах, тому знайти підхожу роботу неважко.
Генрі планував потрапити туди під личий учень-екзорцист: полювати за демонічною ци, а також вистежувати будь-які сліди присутності чарівників.
Останнім часом він часто роздумував про експедиційні загони в цьому плані і дійшов висновку, що вони майже напевно існують. Мисли постійно поверталися до кільцю телепортації.
Воно працювало через заздалегідь підготовлений просторий прохід, а координати були лише налаштуванням.
Без проходу телепорт не спрацював би, а це означало, що між цим світом і Планом Чарівників такий канал вже прокладено.
Лише члени Алянса Вольшебників могли встановити його з експедиції. Сектани Бездні, навіть якщо б володіли подібними технологіями, вели би канал у свій власний план, а не сюди.
Хоча координати в кільці змінилися з якоїсь невідомої причини, сам канал з Планом Волшебників залишався стабільним. Отже, експедиційний загін практично напевно діяв десь поблизу.
З огляду на це Генрі чітко визначив пріоритети: поглинання демонічної ци для планування потужностей і пошуків чарівників експедиційного загону, які могли б бути розпорошені у цих землях.
Вони знайшли сліди, які дали примарний шанс повернутися в План Волшебників.
Однак після усунення Меделья Генрі перестав відчувати, що він поспіхом став.
Покинувши передгір’я, він вийшов на широкий тракт, який веде до східу міста Емі. Дорога виглядала вимерлою: ні скрипа коліс, ані звук кроків самотніх мандрівників.
Близькість демонів, які оселилися в гірському хребті, допомагала торговим гільдіям краще будь-яких застав, відлякуючи всіх, хто ризикнув би рухатися до Зеленого поля.
Генрі ішов пішки, свідомо відмовляючись їхати далі — у цих краях не було магічного спалаху цієї діяльності могли привернути увагу тих сущів, що звикли полювати з тіней.
Лише через три дні пейзаж оживився. На горизонті з’явилися обриси фургонів: каравани та групи туристів, які стікалися зі всіх напрямків.
Генрі легко нагнав караван з семи важких возів і, побігши із головним фургоном, звернувся до чоловіка на козлах:
- Дядьку, знайдеться місце для попутника?
Він вирішив покинути пару монет заради комфорту. монотонний перехід на самоті вимагав надто багато уваги до оточення, яке можна було б делегувати професійній охороні.
Почав караван, міцний чоловік з густою борідкою. Окинувши Генрі оціненим, цепим поглядом, він коротко кивнув:
— Чому ж ні. Забирайся в останню візку, там якраз є лазівка серед тюків з сіном.
— Премного благодарен. Скільки я вам винен за проїзд? — Уточнив Генри, вже прикидаючи вагу кота.
Чоловік лише недбало махав рукою:
— Оставь при себе. Ми всі тут - люди дороги.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu