Місяць пролетів у спокійному рутині. Генрі жив у цьому тихому містечку, де не було нікого. За цей час він почав приливатися до місцевих жителів, зав’язати поверхові знайомства і запам'ятати імена більшості сусідів.
За минулий місяць біокомп'ютер « Блакитна Синева» повністю встановлював авітекську мову, спираючись на масив лінгвістичних даних зібраних у містечку.
Цей діалект, на якому вияснилися Ед та інші жителі, мав досить примітивну структуру і Генрі без труднощів інтегрував його у свою пам'ять. Тепер він вільно володів місцевою мовою, вичитуючи тонший змістовий нюанс у розмовах інших.
Паралельно з лінгвістичним аналізом Генрі вів розвідку. Містечко Остіїв, що лежало на заході імперії Портанс, межує з Каменістою пустелею — безжиттєвим краєм, де він вперше потрапив.
У тих пустощах не було жодної живої душі, тільки деколи мили тіні бродячих демонів. Поселення фактично було спустошене, будучи надані самим собі.
Найближчим вузлом цивілізації, жителі називали Зелене Поле. Про нього казали, що він був великим мегаполісом, але не було конкретних деталей.
Імперська влада в цих землях була радше примарною: Портанс майже не контролював віддалені провінції, залишаючи їх на відкупах самоврядування.
Імператорський дім мав лише алемінальний вплив і, не враховуючи регулярної армії, був майже без важеля на такі міста.
У умовах перманентної загрози з боку демонів мешканці дбали лише про виживання, і високопарні укази із далекого міста майже не турбували людей.
Найбільшим щитом людства були еккорцисти, які становили кістки оборони і мали безприкладну владу.
З огляду на рівень особистої сили, Ед давно міг би переїхати в Зелене Поло і забезпечити собі життя повним привілеєм. Його майстри цінували за вагу золота, але він волів залишитися в селі — єдиний, хто міг стримати напади тварюок.
У курному дворі за домом Еда йшов спарінг. Генрі ліниво тримав меч однією рукою, тоді як Ед намертво вчепився у руки обома ладонами і люто атакував.
Незважаючи на тиск, Генрі відображував кожен випадковий випадок так само легко, ніби ходив за рухомою дорогою. Невдовзі Ед уже не міг зачепити навіть краю свого одягу.
— Непогано. За цей місяць ти помітно додав у техніці, — зауважив Генрі, опускаючи меч.
Справді, швидкість зміни Еда заслуговувала уваги. Молодий чоловік мав вроджену здібність, і це спонукало Генрі до ґрунтовних досліджень.
Ед вбирав поради, як губка. Лише за місяць його боївна ефективність зросла настільки, що він без жодних труднощів розправився б з двома копіями самого себе зразка тридцятиденної давності.
« Ви надто сильні, — вигукнув Ед, важко дихаючи і приховуючи нотку розчарування. - Я відчуваю прогрес, але на вашому фоні він виглядає зовсім нікчемним.
- Я не брав тебе в учні, так що залиш ці церемонії. І не називай мене вчителем. Незабаром я залишу це місце, і мене оминув Генрі.
Він передав Еду знання, але не пов’язував себе жодними обов'язками. Це поселення було лише тимчасовою гаванню, і Генрі не збирався пускати тут коріння або зв’язувати в місцевих міждоусобицях. Минув місяць, а мова озвучена, оперативну інформацію зібрано.
— Вы уходите? — Голос Еда помітно тремтів, а очі потьмяніли. Він підсвідомо чекав цього моменту, але реальність виявилася занадто раптовою.
Хоча формального обряду ініціації не було, Ед давно вважав Генрі своїм наставником.
Генрі лише кивнув:
— Да. У мене є справи, які вимагають моєї присутності.
Ед розумів, що втримати екорциста такого рівня неможливо. Людина, яка має таку силу, безперечно, переслідує цілі, які не вкладається у їхнє маленьке містечко.
— Коли саме ви плануєте виступити? — Він запитав мене, що робити з емоціями.
— У найближчі дні, — коротко відповів Генрі.
- Тоді я особисто підготую для вас дорожній пух.
Вони розмовляли з Хенком, який вбіг у двір із осушеним і сповненим страху обличчям:
- Ед, пане Грант! Андара немає вже п'ять днів. Боюся, сталася біда.
"Грант" був псевдонімом Генрі. Застережна обережність, спрямована на його аналітичний підхід до безпеки. Андар, батько того трирічного зірванця, що колись безцеремонно карабкався по ногах Генрі, зазвичай займався візом у Зеленому полі. Він збував місцеві товари і купив необхідні для громади речі. Весь шлях до обох кінця зазвичай займав три дні, але тепер пішли п'яті. Хенк, який уважно стежив за графіком поставок, дуже занепокоївся.
— П'ять днів? — Ед нахмурився, швидко прикидаючи варіанти. — Можливо, виникли проблеми з телегією або дорогою. Я відправлюся на пошуки.
— Я сподіваюсь, що вони зітхнуть, і це дуже заспокоїло Хенка, чиї очі видавали надмірний рівень занепокоєння.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu