Залишивши звіра, Генрі опустився на ліжко в Палатці Дикого вогню. Він, вирівнивши подих і очистивши розум від інших думок, занурився у глибоку медитацію, продовжуючи внутрішню роботу над собою.
...
Вранці наступного дня Генрі відкрив очі, потріснений приглушеним шумом зовні.
Він мусив покинути Палатку Дикого вогню, як перед ним з’явилася картина напруженої тренування: Ед на подвір’ї із захопленням працював зі своїм мечем.
Його погляд був зосереджений і твердий, а рухи — вивержений та розмірний. Він до сьомого поту спроектував техніку, передана йому колись Старим Екзорцістистом - безіменний, але витриманий досвід десятиліття реалійних сутичок.
Над містом Осілеєм застиг густий, майже осязаний туман. Підняте сонце безсиле билося в цій білій пелюлі, нагадуючи тьмяну оранжево-жовту лепшку, позбавленої тепла.
Генрі замер, безсердечно аналізуючи кожен рух хлопця. Незабаром його аналітичний розум витримав вердикт, коли у фехтованні Еда відчувалася внутрішня сила, але вади було в збитці.
Навіть за ідентичних фізичних параметрів, які є силою та спритністю - справжній майстер легко знайшов би колоду в цій обороні і перервав бій одним точним випадком у горло.
Для звичайних грабіжників ця техніка була цілком придатною, але їй дуже бракувало короткої розмови. Кожен замах і перехід занадто багато перевозив зайвого, паразитного руху.
Після подальшого циклу фізичних вправ Ед помітив, що Генрі прийшов. Той мовчки простягнув руку, коротким владним жестом вимагаючи зброю. Юнак непохитно слухався.
У долоні Генрі важкий клинок відчувався неважливі вишильної голки. Закриваючи очі, він на мить завмер, роздумуючи про стиль Еда і методично відрубуючи всі конструктивні огріхи. Він навіть не потребував потужності глибокої Сіневи, а власного величезного досвіду.
Через хвилину Генрі відкрив очі і почав демонстрацію на внутрішньому правці. Завдяки абсолютному контролю над м’язовими волокнами кожен рух був досконалим.
Ед відступив на кілька кроків, втупившись поглядом у клинок. Спочатку він очікував, що його стиль буде точно виконано. Але з перших секунд зрозумів: це була абсолюта техніка.
Коли Генрі прискорився, обличчя Еда ставало все серйознішим.
Природний талант допоміг йому швидко зрозуміти, що перед ним дуже перероблена і геніальна версія його спадщини.
Рухи змінилися лише злегка, але ці нюанси переносили майстерність на недосяжну висоту. Після того як зникала вся лушпиння, кожен прийом став дедалі гучнішим і категоричним.
« Я повинен бути, він справжній Майстер мечника...» — з благоговійним трепетом подумав Ед. Просто побачивши з боку, взяти до рук зброю і так радикально змінити техніку — який затемнистий рівень майстерності стояв за цим спокоєм?
Почуття вдячності в серці хлопця з’явилося ще раз, оскільки єдиним шансом для виживання був цей вид техніки. Його пробуджена здатність була тісно пов’язана з чорним мечем, і саме володіння ним визначало його реальну цінність.
Покращивши прийоми, Генрі подарував йому нове життя. За допомогою гострого розуму Ед запам’ятав послідовність з першого разу. Тепер все впиралося лише у практику: щоб вичавити з цієї техніки максимум, потрібно тисячі повторень.
Після цього Генрі повернув меч власнику і візком запропонував Едові повторити побачене. Юнак прийняв клинок, але не квапився починати. Він з усіх сил намагався відновити деталі траєкторій і положення стоп, але лише після того, як переконався в точності картинки, почав діяти.
Генрі не міг примітити визначних здібностей підопічного. Техніка все ще була сирою, « необкаченою», але фундаментальні елементи Ед програвав бездоганно. Без прямого нейроінтфейса глибокої Синеви було неможливо досягти стовідсоткової ідентичності, і це було в рамках норм. Ще трохи часу, і хлопець повністю асимілює оновлений стиль.
Генрі найбільше вразила не швидкість вивчення, а легкість, з якою Ед ламав старі звички.
Протягом років тренування його руху перетворилися в жорсткі інстинкти, а правки Генрі вимагали іншого розподілу центру ваги та іншої динаміки ударів.
Будь-який інший на його місці спотикався б на кожному кроці, борючись з власною м'язовою пам"яттю, але Ед адаптувався майже миттєво, рухаючись плавно і без жодної помилки. Генрі із задоволенням зауважив, що його зусилля не пропали бездарно.
Зробивши невеличкий паузу, він знову взяв меч і особисто підправив кілька рухів - ті моменти, де Ед все ще дозволяв ледь помітні неточності. Юнак був вражений тим, що сказав на льоту.
— Благодарю пана за передачу майстерності. Ед до кінця своїх днів не забуде вашої милості! — З глибоким уклоном говорив він.
Хоча Генрі не розумів слів місцевого прислів’я, його щирість і відданість були зрозумілими без перекладача. Ще раз покинувшись, юнак з потроївши енергію повернувся до тренування, коли за разом вгризався у оновлені прийоми.
***
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu