Не приніс результатів — ані записів, ні предметів, які проливають світло на місцеву цивілізацію. Розчарований, Генрі вийшов назовні. Хоча ліс видавався повним життям, він не мав великих тварин - просто крихітна жива істота. З точки зору екології це виглядало дивно: навіть звичайних кроликів не було в радіусі сканування. Коборози виглядали виснаженими, хоча їх лігво гранічувало з лісом, а Тайша прийшла звідти смертельно пораненою. Висновок напрошувався сам собою: в глибині чаща та була серйозна загроза.
Генрі зайшов під полог лісу, не відкриваючи дані сканування - шлях попереду залишався чистий. Через півгодини безшумного просування він натрапив на купу свіжих екскрементів, позначені територією великого хижака. Тенне втілення існування не надовго затрималося, а потім зникло в підлісці. Невдовзі тишу розірвав оглушливий рів. Генрі, рухаючись на звук, побачив джерело — це тварина, яка мала вигляд тигра, але значно вища за нього.
« Невже це створіння тримає всю ділянку під контролем? » — замислився він. За своїми габаритами звір не виглядав непереможним, бо вони могли б впоратися з ним замість голодувати на краю пустелі.
Дно печер Кобольдів було ускладнено килимом з обглучених кісток - замішані рештки лісових звірів і людей красномовно свідчили про те, що колись ця зграя процвітала.
Однак не було жодних свіжих слідів бенкету, і останнім часом це створіння знеохочувалося від голоду.
Те, що кольони воліли повільно вичерпатися в сирості каміння і не висовувати ніс до лісу, вказувало на присутність більш грізного хижака. Коли Генрі побачив, що в нього дуже мало доказів і напрямок застарілих запахів, він дійшов висновку: це був той самий тигр, про який йшла мова.
Після пробного аналізу ризику Генрі вирішив не випробовувати долю. Він звернув маршрут у пошуках пригод, щоб прослизнути повз, аж поки тварина не зачула незнайомця.
Хоча зовнішній ворог виглядав дуже вразливим, він підказував, що за буденною оболонкою може ховатися величезна бойова сила — некерований ризик у його плани. Генрі тільки почав опановувати світ, і він був обережним не боягузтвом, а єдиним гарантією виживання.
У той самий момент, коли він уже був безшумно розчинитися в заростях, на периферії зору мілина охопила рух. Вдалеку з'явився чоловік - молодий років сімнадцяти-восемнадцті на вигляд, зосереджено крокуючи вглиб лісу.
...
Ед носив звання єдиного еккорциста містечка Опалих листків. У свої 17 років він звик покладатися виключно на сталь у руці і власну витривалість, несучи тягар захисту цього невеликого поселення.
Війна, яка пожерла його родину, залишила бродячого в ранньому дитинстві, поки доля не привела його до воріт Осших Лісіїв.
Там його підібрав старий еккорцист: наставник розглянув у виснаженій дитині іскру вродженого таланту та зробив своїм наступником. Три роки тому вчитель упав у сутичку з породженням темряви, і важка ноша вартового повністю лягла на плечі юнака.
Ед прийняв цю відповідальність без тіні сумніву. Колись жителі міста не дали йому померти з голоду, ділячись останнім шматком хліба, і тепер він платив їм тим же - своїм життям. Для нього ці люди стали єдиною ріднею, яку він поклявся охороняти до останнього подиху.
Він перехопив зручніше чорний довгий меч — свою єдину опору і вірного союзника. Будучи зеленим учнем, Ед виявляв потенціал, який примушував старого наставника добре класти.
Цей світ був жорстокий і повний демонів, які черпали силу з демонської ци. Ця зла система була проста й безжалісна: вона нищила ворога, поглинала його есенцію і ставала сильнішою. Такі монстри, як той, хто котився з гори сніжному кому, швидко перетворилися на нескінченні машини вбивства, що сіяли довкола лише жах.
Людство не стояло на місці. Екзорцисти стали тим щитом, що дозволив цивілізації не згинути остаточно. Мало людей мали рідкісну спроможність засвоювати демонську циту, звертаючи на нього силу ворога.
Але одного дару було мало — людське тіло в природі була слабкою і слабшою за кігтя та зуби. Протягом років виснажливих тренувань і загартувань духа потрібно було розгадати внутрішні резерви організму. Ті, хто тільки - но став на цей шлях, називались учнями. Вони лише пробували виняткову силу еккорцизму і мали право називатися майстрами своєї діяльності.
Вони захоплювалися розмаїттям форм, які іноді здаються найдивнішими. Мрія Еда була такою чудовою, що клинок мав надприродну гостроту, не знаючи перешкод, які б неможливо було розв’язати. З кожним убитим демоном, з кожною краплею поглинаної ци, Ед відчував тиск сталевої сили та міцності в його руці. Вони росли як єдине ціле.
Звичайно, його дар виглядав скромно на фоні колег. Були ті, хто наказував запеклим полум’ям нападати на ворогів. Ед же був заручником ближнього бою. Хоч би яким гострим був меч, дистанція удару обмежувалася довжиною його руки, а ефективність — відточністю рухів і швидкістю реакції.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu