Протягом довгої подорожі він зустрів їх лише один раз.
Територія столиці була занадто велика, а густина населення настільки сильна, що життя просто не вистачало для того, щоб контролювати її.
Кожен підрозділ прив’язувався до свого сектора, залишаючи віддалені закоулки на власний розсуд.
Навіть у закритих архівах Генрі не знайшов точних демографічних даних про цей гігантський мегаполіс.
Незважаючи на свою велич, Альянс Вошобніх не мав ресурсів для опіків кожного квадратного метра або ж свідомо не витрачав енергії в мирний час.
Якщо найменша потреба в їхній силі, то можна було б стерилізувати будь - яке вогнище незадоволення за лічені години.
Альянс явно дотримувався політики контролюваного поблажливо, допускаючи незначні заворушення доти, доки вони не загрожували загальній стабільності системи. А коли б у неї була серйозна сутичка, то вона стала б хірургічною точною.
...
Через дві години судноплавство застиг перед фасадом готелю "Роза".
Соціальний ландшафт цього району дуже відрізнявся від хаосу портових доків.
У натовпі з’явилося чимало керівників офіційних чарівників, багато хто вважає мага першого рангу не досягненням усього життя, а звичайним соціальним маркером.
Генрі кинув візнику у веслистий гаманець, де глухо хлило близько 80 срібняків. Той заглянув всередину, на мить зціпенів від щедрості, після чого розплився в підпривітній усмішку і відвісив глибокий поклони.
- Дякую, сер! Дуже дякую!
Не оглядаючись на почуття вдячності, Генрі зайшов у прохолодний Хол готелю і попрямував до адміністративної стійки. За полованим деревом чергувала дівчина, якій було 17 років; мідна табличка на її плаття була: « Еріна ».
— Оформите заселення. Мене звуть Генрі Мелін, на цей акаунт має бути оформлено бронювання — він викладав у стайці гладенький талісман.
Еріна з професійною повагою прийняла артефакт. Після короткої процедури виблиски даних в магічному рестре вона ледь помітно схилила голову.
- Пане Генрі, все вірно. Ваша кімната - сім, на другому поверсі. Будь ласка, ваш ключ.
Вона витягнула з важкого сейфа бронзовий ключ, по якому пробігали ледь помітні лазурні іскри — чіткий знак індивідуального магічного отримання печатки.
Генрі прийняв його, відмітивши про себе високий статус закладу: навіть у Срібному Місячному місті магічні замки на дверях звичайних номерів були незвачною розкішшю, досяжною лише в урядових будівлях.
Піднімаючись сходами, Генрі відчув тонкий аромат пахощів, які очищають повітря.
У коридорах панувала велика тиша, яка підкреслювалася вишуканим оздобленням.
На поверсі було лише дев’ять, але кожен з них по площі перевищував стандартні апартаменти на літаючих кораблях далекого слідування.
Всередині кімнати була витримана в тому ж суворому, але дорогий стиль. Коли Генрі перевіряв приміщення, щоб побачити його предмет, то зробив талісман.
Він короткими імпульсами надіслав повідомлення Рейс, Призу та іншим учасникам групи підтверджуючи успіх і фіксацію в « Розі».
До початку операції "Колибель" залишався цілий місяць, термін досить достатній для остаточної підготовки.
Генрі не мав ілюзій щодо безпеки, адже тут було лише зовнішній оболонок. Відсутність трупів на мостів не означало відсутність кинджалів у тіні, особливо з огляду на кількість елітних магів, що стягуються в місто.
Поки він зіткнувся тільки з Меделем, але інші кандидати напевно мали не менш потенціалом. Навіть Академія Августа прислала своїх найкращих представників — « Кристалізованих » чарівників з надзвичайними результатами випробувань, про які його попереджала Ліліан.
Сама вона, до слова, все ще була на стадії « виживання » мани і до операції дозволено не.
Наступного ранку, дозволивши собі повноцінного відпочинку, Генрі пішов до головного залу Альянса Волшебників. Протокол вимагав від учасників операції особистого реєстрування і фінансового підтвердження стану готовності.
Головне приміщення Альянса стримувало свою монументальність: циклопічні колони входили вгору, створюючи ілюзію, ніби саме цей архітектурний колосс підпилює небесний склепіння.
До масивного входу вела широка мармурова драбина. Генрі інстинктивно потягнувся до "Перу Польоту", бажаючи скоротити шлях, але відразу відчув, як щільне поле магічної формування, що накрив будівлю, пригнічує будь-які спроби зовнішній плети заклинань. Довелося змиритися з потребою підняття.
Коли він подолав половину шляху, то помітив у самого портала знайомий силует. У той самий час чоловік обернувся на високий циліндр і монокль, що блиснуло на сонці у лівій частині вікна, не залишали сумнівів в його особистості.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu