Ця пудра, але грізна зброя була надзвичайно руйнівною; вона дуже проста у своїх нападах додавала магові стадії газовифікації, яким був Давид, завдати удару по потужній дії з нальотами чарівників стаді кристалізації.
Давид, загнувшись глибоко в груди гострого щібня, почав дихати і свідомо сповільнював ритм серця до фізичних мінімумів. Як фахівець з питань природи, він майстерно маніпулював навколишнім тлом енергоресурсів.
Під впливом його заклинання « Окаменування тіла» шкіра покрилася сірою коркою, яка стала міцною і холодною, наче граніт. Крім того, Давид м’яко притягнув до себе частинки стихії з навколишнього середовища і остаточно виливався зі зламаними руїнами. Тепер він був не зовсім таким, як звичайний безформний валун. Цей прийом часто служив йому останнім рубежем оборони у час кризи.
Щоночі він буквально перетворювався на камінь, сподіваючись темряву в заздалегідь заселених укрим місцях. Останні дні тягнулися відносно спокійно: демонічні творці ліниво пропливали повз, нехтуючи сірим скелю.
Перша половина цієї ночі також не віщувала нещастя.
Однак у ранкову годину з’явився несподіваний гість. З свого сховку Давид помітив старого чоловіка, який важко підходив до нього.
У такому місці і в таку годину було неможливо зустріти звичайної людини. Одяг приходька висів брудними лахміттями, а спухле тіло обвивав гігантський пульсуючий черв’як, який не поступався зрілому пітону.
Ця пара була настільки густою, дуже небезпечною для Давида, що він проминув холодний піт, який застиг під кам’яною коркою. На щастя, старий не дивився по сторонах, одержимо бурмочачи собі під ніс:
- Нарешті... Нарешті я дочекаюся цієї миті... Жертв достатньо. Божество снизойдёт...
У мертвій тиші ночі кожне слово звучало чітко, наче удар дзвона. Давид відразу розпізнав ворога, бо перед ним був сектант Бездни — один з тих фанатиків, що обрушили дирижабль. Він виглядав занадто могутнім і сповненим страхабельним аномалієм, щоб Давид міг ризикнути вступити з ним у відкритий бій. Маг відчайдушно молився, щоб чужинець пройшов повз нього. Він розумів: будь - який необережний рух стане для нього останнім.
Але старий раптово зупинився і витягнув зі складок пера ручку. Він встромив її у свою ліву руку, наче до чорнильниці.
Коли крові не вистачало, він без тіні сумніву вагався знову і знову. Через кілька годин перед ним розкинулась колосальна Магічна форма, яку буквально вирізали в пилюці.
Тепер сам старий нагадував живу мумію, покриту кіркою засохлою кров’ю та дрібними ранами. Здавалося, він абсолютно не відчував болю - навпаки, з блаженною посмішкою на устах він підхопив обв'язного його черв"яки і швирннув у самий центр кола.
— Тепер настане момент божественного поблажливості!
Скинувши руки до неба в екстатичний жест, наче обняти весь світ, він завмер. Як тільки тіло черв’яка доторкнулося написаних рун, вони розбудили зловісне світло. Простір навколо почало вібрувати, наповнюючися незрозумілим, давним диханням, яке з кожної секунди ставало все щільнішим. Давид на інстинктивному рівні відчув наближення катастрофи. У цей самий момент старий різко обірвав свій транс і вперив божевільний погляд прямо у купу щебня.
Давид зрозумів, що маскування є зірваним. Він миттєво скинув заціпеніння і рвався геть, але в спину йому вже летіли криваво-червоні кігті, спітнілі з чистої мани. Вони з легкістю пробили кам'яну оболонку, встромилися у живе тіло, дробячи кістки, і ривком зірвали його назад до ніг сектанта.
— Не очікував зустріти таку свіжу жертву в такий важливий час. Здається, що сама воля бога веде мене - тепер все сходиться ідеально.
Старик не убив його на місці. Він безцеремонно кинув Давида в центр Магічної вистави як живого підпору, щоб той поламав йому руки й ноги.
Різкий, гострий біль у кінцівках витискала з мага холодну іспану, але Давид лише зміцнив зуби, намагаючись натирати мани. Однак було неможливо зібрати енергію, тіло перетворилося на непотрібний тягар — кінець здавався неминучим.
Важка аура досягла кульмінації, і в самому повітрі пішли кола, подібні до слабкої Простільної Ряб’ю. Коли він побачив це, то прийшов у приступи шаленого захоплення. Він впав на коліна, і по його виснаженому обличчю котилися сльози заспокоєння.
- Здійснилося! Божество знизилося!
Пряжі нарощувала, змушуючи простір тремтіти і стогнати. Над центром формування почав закручуватися іссіня-чорний вихр. Але в цю мить, розваливши урочистість ритуалу, за спиною старого пролунав спокійний звук кроків і впевнений чоловічий голос:
— М-да, прийшла... Вважай, твій батя знизився.
Старець, чиє обличчя застигло в фанатичній гримасі, повільно обернувся. Перед ним стояв високий чоловік, одягнений у важкі обладунки кольору темного золота.
- Хто ти такий? — Взгнув сектант.
— Я ж сказав: "Я твій батя", — помацав Генрі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu