— Якщо це можливо, беріть живих чарівників. Нам потрібні мови. Ми досі мало знаємо про ворога, — додав він.
Старший шанобливо схилив голову:
- Не сумнівайтеся, Ваше Високість. Проти сил Оберштайна ми скинули найкращі загони. При зачистці ми обов'язково залишимо офіцерів для допиту.
Він виглядав дуже самовпевнено. Було очевидно, що ельф ще не стикався з бойовими магами цього калібру у відкритому зіткнення і погано уявляв собі їхню справжню силу.
Генрі потихеньку кинув:
— У будь - якому разі, будьте обережними. Мені пора. Моя легенда - це людина-авнтюрист, і довгий час відсутність в таборі може викликати непотрібні підозри.
— Ваше Високість вже залишають нас? Може, мені варто виділити групу таємного супроводу для вашої охорони?
Очевидно, старійшина не хотів відпускати гостя так швидко, сподіваючись зміцнити зв’язок з королівським подвір’ям через цей випадковий контакт.
Крім того, безпека принца на його території була питанням життя і смерті для всієї Аномальній Долини.
Однак Генрі не хотів обтяжувати себе надмірно. Він негативно похитав головою:
- У цьому немає потреби. Не варто зароджувати сутність і створювати проблеми на рівному місці.
Коли старійшина побачив, що його співрозмовник бачить непоступливість у ставленні до нього, він був змушений відступити.
— Тоді, дозвольте мені проводити Ваше Високість.
Генрі нетерпеливо махав рукою, перекручуючи церемонії:
— Лишні договори. Я чудово знаю дорогу. І за мною немає хвоста, так що не хвилюйтеся.
— Що ж... Як накажете, Ваше Високість. Доброго шляху.
Помітивши роздратування в жестах Генрі, старійшина мовчав і лише проводячи його фігуру довгим поглядом, аж поки той не сховався за кронами. Решта ельфів, які стояли поодаль, синхронно поклонилися. Генрі минув житлові будинки і заглибився в лісову чащу, де панувала тиша.
У його свідомості продовжували мекати звіти сканування « Глибокою Синеви».
Четячий аналітичний алгоритм підтверджував, що слежка відсутня. Старійшина, при всій своїй підозрілості, не наважився б піти на такий ризик, боячись гніву корони.
Генрі неквапливо імітував прогулянку.
В якийсь момент він присів у обочини, немов бажаючи побачити рідкісний польовий квітка, і торкнувся долонею грунту. З його рукавів у цей момент безшумно вислизнув кристал, який миттєво зійшов в м’яку землю.
Червона кристалика була координатором Кристалії, і робота з нею не вимагала висівок: достатньо було набирати артефакт матерію, після чого при контакті із поверхнею прилад автоматично занурився в ґрунт.
Процес йшов швидко, потаємно і безшумно, не викликаючи навіть найменшого коливання магічного тла.
Генрі кинув повзувний погляд під ноги, але не виявив ніяких слідів втручання. Якщо ж ельфи не направлять спеціальний загін для ретельного дослідження цього квадрата, то майже неможливо виявити координатора.
Генрі безшумно встановив три механізми, використовуючи для цього плодотворну ефективність і не привертаючи уваги: два закріпив на відкритій території, а один встромив у толщу масивного валуна.
Протягом цілої операції він зберігав природність рухів, не допускаючи суєти, хоча чіп і не фіксував за ним активного спостереження.
Звичайна прогулянка принесла успіх у виконанні доручення Пакка.
Тепер, коли координатори були за межами лісу, в потрібний момент телепортація дозволить союзникам обійти головну зону оборони. Ельфи Аномальні Долини, захоплені зненацька цією тактичною лазівкою, неминуче піддадуться під руйнівний удар.
Розкинувшись, Генрі рушив по стежці. Стояло йому наблизитися до дерев'яних дверей, як та безшумно відчинилася, пропускаючи його, і так само автоматично залякалася позаду, відсікаючи лісову тиші. Генрі підніс очі до неба і сказав, що сутінка остаточно згущувалась: у селі один за одним спалахували ліхтарі, а здалека долинав приглушений гул оживаючого до ночі трактир. Він звиклим до примусових спроб розвіяв ельфійську форму, повертаючи собі людський образ, і подався в сторону готелю.
Не встиг він пройти і десятки кроків, як з густої тіні скверів безшумно викинула темна фігура. Генрі, чий чіп вів моніторинг середовища у радіусі 30 метрів, вже давно помітив присутність сторонніх людей.
- Що ти тут робиш? — Посунув він, не сповільнюючи кроку.
Це був Бейн. Побачивши пана, він захитався у глибокомуклоні.
— Бейн ввічливо вітає Ваше Високість.
Генрі не зупинявся, а відвеселив йому підзатильник.
- Яке ще Високість? Не будь дурнем, інакше сам будеш розходжувати наслідки своєї балакучості.
Бейн швидко зрозумів свою помилку: Генрі переховувався під личиною звичайної людини, і таке поводження могло втрутитися у його справжній статус. Захоплений раптовою панікою, він швидко поправився:
— Ваш... Пане, вибачте, обговорився. Глупота сморозил.
- Є справа? Якщо ні, не смій мене шукати, — відрізав Генрі, в чиєму голосі чітко проникло роздратування.
Бейн зашукуюче посміхнувся, намагаючись згладити враження.
— Пане, прийміть це скромне підношення. Усередині є десять золотих монет, які ви раніше мені дали.
Генрі опустив очі на протягнуту ношу: Бейн обома руками тримав важкий скриньку, під зав’язкою золотом і розсипанням коштовних каменів. У його нинішньому становищі відмовитися від такої ваги не мало сенсу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu