Міланла і троє ельфів, які змогли вирватися з хребту Лім, повернулися у військовий табір під покровом ночі. До світанку вони не змикали очей, дивлячись на ранкові сутінки в надії побачити позосталих співплемінників, але ті так і не народилися.
Промінь зітхнув, і в цьому звукі читався гірке смирення.
- Вони вже не повернуться.
Парадо повільно підійшов до найближчого дерева. Він поклав праву руку до серця і прикрив її повіки, занурившись у сумну мовчанку. Ті, хто пропав з його рідного племені, були воїнами і біль втрати віднісся в нього глухим ехо. Тим не менш, він не звинувачував ні Міланлу, ані інших: ситуація всередині хребта в якийсь момент повністю вийшла з-під контролю. Те, що четвертим вдалося вцілити і вибратися з цього м'яса, само по собі межувало із чудом. Вимагати більшого від долі було б божевіллям.
Міланла, намагаючись зберігати голос гладким, доповіла про результати розвідки:
— У Хребті Лім зведено безліч вівтарів, і кожен під охороною чорнокнижника перебуває. Уся територія хребта буквально кишить демонічними тварями, їхня концентрація визначена.
Коротко кажучи, Лютий жест підтвердив, що прийняв інформацію.
— Руйнування навіть одного вівтаря є вагомим вкладом. Кожне знищення святині підриває зв’язок цього світу з Бездною. Чим менше їх залишиться, тим слабшає демонічна орда з кожним днем.
Вони провели решту ночі в напруженому обговоренні стратегії, коли полог намету різко відкинувся і убіг засуханий смертельно блідий солдат.
- Пане командуючий, біда!
За останні 24 години тягар відповідальності обійшовся непомітно.
- Що за поспіх! Дотримуйтесь порядку.
Солдат, чий самовладання було остаточно придушено побаченим, випалив, нехтуючи усіма формальностями:
- Демони... Вони вийшли з хребту Лім! Легіони тварей хлинули на рівнину!
- Що? — Тайлун ривком схопився зі свого місця, мало не обкинувши важкий дубовий стіл.
Умить він повернувся до вісника, і його погляд став холодним та пронизливим.
— Яка ж кількість противників?
— Не менше десяти тисяч! — Голос солдата помітно тремтів, спускаючись на хрип. — Вони не мають кінця, а йдуть суцільним муром!
Молодий воїн ще ніколи не стикався з таким жахом. Його останні фрагменти висилки з’явилися через спотворені злобою монстрів.
Промінь на мить завмер, аналізуючи ситуацію. За попередніми розрахунками та даними, отриманими за допомогою чіпів, чарівники не повинні були переходити до дій так рано.
Логіка диктувала їм спочатку накопичити критичну масу сил, заохочуючи якомога більше демонів. Мабуть, зухвала розверсія ельфів сплутала ворогу карти, змусивши їх кинути орду в передчасний наступ і застигнувши союзні сили зненацька.
Першим оцепеніння струшив Тайлун. Його обличчя перетворилося на жорстоку маску.
- Вестовий, передай наказ по всіх підрозділах: армії негайно готуватися до бою! Підтягнути резерви і розвернути облогу зброю. Назад шляху немає — тільки перемога або смерть! За нашими спинами Оберштайн і землі Королівства Ноен!
Солдат вилетів з намету. У ту ж хвилину 50 000 прикордонників прийшли в рух: табір наповнився лязком озброєння, викриками офіцерів і топотом тисяч ніг. Армія почала розгортатися, вибудовуючи глибоко ешелоновані оборонні рубці.
Луче обернувся до своїх воїнів.
- Ми теж вступають у бій. Не можна допустити, щоб демони зм’якшували регулярні частини. Без підтримки піхоти ми не втримаємо захисту.
Ельфів було замало, щоб вони могли самотужки подолати масштабну битву. Шістдесят ельфійських майстрів розстелялися вздовж лінії фронту, намагаючись за допомогою двох цілей: методично винищувати найнебезпечніші тварюки і не давати демонам прориватися в тил людей.
Простір між табором і підніжок було відкрито рівниною, яка поросла рідкими кущами. Коли авангард легіону демонів увійшов у зону ефективного обстрілу, над позиціями прорік наказ командира:
— Луки к бою! Залп!
Струги стріл встромлювали у повітря, оглядаючи круті дуґи і з сухим шелестом завалилися на наступаючу орду.
Передові творці почали падати, б’ються калічним залізом і їх відразу затоптували інші люди.
Однак багато монстрів, незважаючи на гостроту спини й кінцівок, продовжували біг — примітивні стріли не завадили важливим центром їхнього спотвореного фізіології.
Дощ продовжувався, і він був темний. Але залізний потік легіону не забарився.
Незабаром над передовими позиціями людей закрутилися літаючі демони, які нагадували гіпертрофованих кажанів. Зробивши круті піки, вони виривали в'язкі струмки отруйно-зеленої субстанції. Ця слиза була такою ж, як і метал з шипінням та плаванням, що пустив білий дим. Кислота миттєво проїдала зічленування лати, добираючись до живої плоті.
Нещасні, на яких потрапила отрута, впадали на землю і тягнулися у невимовну агонію. Одушев від незтримого зударку і жування, вони стирчали зі себе одяг та шкіру, з-під якої вже складалась густа зелена гниль.
Ті, хто встиг зреагувати, мали важкі щити — дерево та шкіру під ударами слизу.
У відповідь лучники зосередили вогонь на небі, і щільний град стріл позбавив монстрів свободи маневру.
Прошиті кусочками каміння кидали вниз, де їх відразу приймали на мечі та сокири і перетворювали у криваве місиво.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu