Троє ельфів-телохранників безшумно пішли за командиром. Тайлун і Северус також посідали в сідла, коли обмінялися короткими поглядами. Незабаром загін досяг околиць хребту, прикордонної зони, де починалися володіння дикою магією та нехожею.
Лучо зупинився біля могутнього стародавнього дерева. Він приклав долоню на спорожнілий час корі і закрив очі. У повітрі розлетілася невидима вібрація, ходячи від нього концентричним колом — ельф прощупував простір. Через кілька хвилин він повільно підняв повіки:
- Слідів виходу людей не виявлено. Ліс мовчить.
Він знову торкнувся стовбура, і на цей раз магічна аура навколо його фігури прийшла в рух, застроїлася смарагдовим свічким.
З деревини, наче з глини, витягнулася сучковата гілка, яка лягла в руку людини. Після цього утворилась голова з палітурних коренів та друга кінцівка.
Зі швидкістю близько 1,8 метра вона вперлася ладонами у стовбур і відштовхнулася з натугою.
Висохлий, подібний до живого скелета з кори й моху, був застиглим перед присутніми.
Лучово накрив долонею маківку дерев’яного духу і заговорив на гортанному, пумовникові.
Зворушливий порив вітру вразив у обличчя людей, приносячи запах надлої листки. Тіло дерева почало швидко деформуватися: кінцівки втягнулися всередину, тулуб і голова злилися у єдиний масив.
Спочатку він перетворився на важкий дерев’яний шар розміром з людську голову, а потім стиснувся до розмірів яйця. Яскраві спалахи зеленого світла осліпила свідків, і через мить з долоні ельфа в небо зірвалася птах із білим пір'ям.
Лучо знову закрив очі, повністю зосередившись. Пташка описала кілька кіл над загіном, щоб перевірити повітряні потоки. Взор ельфа тепер був нерозривно пов'язаний з нею: це було його найвище магічне втілення, значно вище звичайного заклику і володіє власним запасом сил. Звичайне спілкування з фауною давало лише вривчасті образи, тут же він керував досконалим інструментом розвідки.
Простіше вів своє творіння вперед, відчуваючи, як скелі Кротта Лім виростають перед очима. Птах пронісся над головним входом, пильно досліджуючи кожен камінь і кущ — тиша була абсолютною. Ельф направив її глибше, вдивляючись у лісок.
Зникнення сотень людей не могло пройти безслідно, земля повинна була зберігати хоч якісь відміти.
Але при вході царював первісний спокій: ні крови, ні кинутої зброї, ані ознак битви.
« З'являється зайти з тилу і заглибитися в недра», — вирішив він, створюючи білокрило втілення у серце гірського масиву. Втрата птаха була для нього лише болісною втратою мани, але не більше того.
Лучо щиро сподівався, що його присутність залишиться непоміченим якомога довше.
У своєму пташиному втілення він мав витиснути максимум зі своєї маскування і зібрати вичерпну інформацію про ворога.
Просуваючись вглиб території, ельф запримітив на землі підозрілі западини і риторики, а густі чагарники місцями були виламані з нереалістичною силою.
Ці знаки були незаперечним доказом недавнього конфлікту. Хоч поверхня виглядала чистою, то сліди крові правдоподібно старанно знищили її — загальна картина не залишала сумнівів.
Те, що я побачив, підтвердилося догадку Лучо: попереду посилилися чарівники.
За масштабами зачищення, декілька сотень людей, які ризикнули увійти до Кремніта, вже залишили своє життя або в ліпшому випадку були навернені на рабів.
У цій великій групі не було ні протоки крові, ні краплі на увазі.
Проаналізувавши ці прикмети, Лумо рушив далі, контролюючи повітря.
Будучи ельфом, зрощеним на дні великих лісів, він читав про життя флори як відкриту книгу.
Найменша зміна в росту трав чи прим’ятий листок видавали часто використовувані стежки, які сяяли для нього так яскраво, як сонце у зеніті. Облітаючи великий сектор, він методично фіксував кожну деталь в пам'яті.
« Парутні маршрути! » — зробив він, коли розтягнені нитки доріг склалися в одну схему. Як колишній капітан охоронного загону, Люче мав на такі речі насеженим оком.
Опустившись на гілку розкидистого дерева, він порівнював дані і вирахував центральний вузол. Всі знайдені стежки сходилися до однієї точки, формуючи ідеальну мережу раннього попередження.
Коли ельф встановив цілі, то знову зійшов на небо.
У цей момент повз було багато лісових птахів, і він вправно прилаштувався до них, намагаючись не виділятися. Пернаті супутники тягнулися на нього з підозрою, інстинктивно чуючи незнайомку у своїх рядах.
Разом зі стаєю Лучо досяг потрібного району. З висоти пташиного польоту місцевість виглядала спокійною — просто безкрає море гір.
Але, зробивши кілька кіл, він вловив аномалію, яка не буладоступна звичайному оці: концентрація магічних частинок тут заскочила.
Ельфи від народження мають над чутливість до енергетичних потоків, і те, що виглядало звичайним пейзажем, насправді було пасткою. Прилади стікалися звідусіль, але не покидали зони, що тримали невидимим бар’єром. За чітко визначеною кордоном їхня густина швидко впала до норми: різке марнування природних законів, які вимагають рівномірного розподілу енергії.
Це видовище викликало в декого сильне захоплення, бо хтось зміг приховати структуру простору штучно.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu