Клімат Драконячого хребта випробовував людей на міцність вдень, коли люте сонце сильно жилося. Генрі купався у щільній ковдру, яку подарував Ліліан.
У тиші глибокої ночі він засинав у медитацію; сьома зірка в його свідомості налилася вагою, стаючи все щільнішою. За його підрахунками, до закінчення цього етапу залишалося приблизно два місяці.
Гори мовчали. Тут не було постійних поселень, а нудна фауна рідко подавала голос, тому з приходом темряви на табір опускався цілковитий спокій.
Тільки мерехтіння вогнищ, які горіли до світанку, порушувало тишу аж поки караульні жилися до вогню, намагаючись відігнати пронімуючий холод.
На світанку табір знову заглушив, приходячи в рух. Треба було якомога ефективніше використовувати час до полудня, щоб швидко проминути перевали.
У вересні зима на високогір’ї могла несподівано впасти без попередження. Снігоспи починалися в жовтні, але кліматичні аномалії іноді запилювали стежки набагато раніше, перетворюючи шлях у крижану пастку.
Але поки небо було чисте, воно не могло бути чистим. За двадцять днів не сталося жодної серйозної події, і до кінця маршруту залишалося лише п’ять годин.
Несподівано гора затягнулася густим білим туманом, і караван був змушений скинути швидкість.
Колеса глибоко вгризалися у колію єдиної дороги, так що ризик збитися з курсу був відсутній — достатньо було просто йти головною стежкою невидимої та відчутної.
Генрі лежав у возі, розслаблено прикриваючи очі, як раптом їх відчинив. Дані екологічного моніторингу « Синеви» не фіксували аномалій, але його слух вловив щось чужорідне. За тиждень у горах він звик до місцевої акустики, і тепер далекий, ледь помітний перестук копит різав слух своєю ритмічністю. Всадників було багато.
Караван же продовжував рухатися своїм чергуванням, і люди перебували в блаженному незнанні.
Коли глухий топот став помітним навіть для звичайного вуха, з голови колони донісся різкий крик:
— Напад!
Турвогу підняв Калім, лідер загону авантюристів "Путис". Це був великий чоловік у переповнених латових доспеках, який наглядав за охороною каравану. Незважаючи на природні власні найманці, усі захисники без жодних вагань слухалися його наказів.
А втім, коли Каліма підходила до ранги Великого лицаря, він міг у будь - яку хвилину зробити звитяг.
Він вибрав небезпечні місця для душних полів, щоб дати своєму загону найкраще спорядження.
Багатство і жорстока репутація зробили його ім’я відомим у цих землях, дозволяючи брати лише найдорожчі замовлення.
Калим першим розпізнав загрозу і миттєво перейшов до активних дій, наказавши будувати оборонний кордон.
Він чітко розподілив авантюристів на групи під початком своїх довірених лейтенантів.
Ті спрацювали професійно: в уявні мгнання повози були розгорнені у лінію, створюючи барикаду на шляху наближення кінноти. Охоронці згромаджувалися у імпровізованих укріплень, стискаючи зброю і пильно вдивляючись у густий туман молочар.
Слабких, поранених і неспроможних тримати меч аристократів поспішно укрили в самому тилу.
Генрі разом з Едом опинилися в ар’єргарді. Вони засідали на півголоса, сховані складками місцевості. Генрі неквапливо жував шматок копченої риби, зберігши цілковиту холоднокровність. Він не збирався вступати у відкрите зіткнення, а зрештою чесно заплатив свою безпеку, навіть якщо й монетами Майло. З якої статі пасажиру лізти в пекло?
Через кілька хвилин щільний рокотний копит остаточно прорвав завісу туману, віддаючись у груди важким барабанним боєм. Птахи швидко бліділи, бо так само як стрибки говорили про регулярні армії — тільки організована військова сила могла виставити стільки коней раз. Звичайні розбійники в цих горах просто не вижили б з таким табуном.
Армейські підрозділи, які маскувалися під розбійні шайки заради грабування караванів, були звичайним явищем у цих землях.
Рядові шукачі пригод, чия майстерність не досягала висоти Великого лицаря, випадали безсилими проти могутності регулярних військ.
Пару залпів, і загін найманців перетворився на окрівлених їжаків: дисципліна й полум’я армії завжди гнобили розшарпаний опір. Крім того, в таких « вараторних » загонах постійно були присутні елітні бійці.
Оскільки вже це військо наважилося зайти за здобиччю в суворе високогір'я Драконячого хребта, у їх рядах напевно мав бути хоча б один Великий лицар.
- Без мого прямого наказу в бій не вступити! — Застерегла Рокуей, власник каравану і головний наймач охорони. Його голос тремтів від напруженості, але він залишався ясним: проти регулярної армії можна було врятувати тільки переговори. Будь-яка спроба опозиції обернулася б неминучою різницею. У безлюдних пустощах високогір'я Драконього Кротта, де на милі навколо не знайти ні житлової села, ані захульного постояльця, загибель трьох-чотирьох сотень людей пройде непоміченими. Навіть якщо пізніше почнеться розслідування, навряд чи хтось захоче псувати відносини з армією Королівства Фіалк через такий "молочі" як зникав караван.
Через кілька тотальних хвилин туман розступився, обнаживши ворога. Середовище було повним, бо біла димка все ще приховувала точну кількість ворогів. Але навіть убік був достатньо сил, щоб зрозуміти — сили нерівні.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu