*
Минуло ще три дні. По широкому трактовому шляху, що в’ється серед суворих скель високогір’я Драконячого хребта, був великий караван.
Процесія простягалася на сотні метрів: близько чотирьох сотень чоловік, у тому числі купців, рабів і багаточисленну охорону.
Півсотні асоціацій, що живили в добротних унфікованих доспехах есоциатій — один вид цієї ерипіровки, яка коштувала цілий стажнь і прищеплювала повагу. Решта захисників були найманцями-одинками.
Їхнє різношерсте спорядження і побиті обличчя видавали людей, які звикли відривати право на життя в крововиливах.
Каравані охоче наймали таких вовків-одинців через їх відносно дешевизну.
Вони лише трохи поступалися в дисципліні регулярних загонів, але обходилися казна вдвічі дешевше.
Самі авантюристи буквально обладнали зали асоціацій, ледве побачивши оголошення про набір: кожен намагався показати могутність своїх м'язів і гостроту клинка, щоб отримати місце.
Конкуренція була безжалісною, але гра коштувала свічки: за такі рейси платили щедро, а ризик напасти на таку армаду був майже нульовим.
Караван везе цінні товари з Королівства Фіалок до Доріс, а після закінчення операції чистий прибуток у золотій справі мав бути шестизначними сумами. Весь шлях займав близько півгодини, і хоча невеликі інциденти були неминучі, повна загибель вантажу вважалася подією з ряд геть вихідний.
Високогір'я Драконячого хребта було ключовим ланкою маршруту. Незважаючи на розріджене повітря і похмурі пейзажі, що не мали рослинності, дорога тут була досить широкою для важких фургонів. Протягом десятиліть подорож була викладена, а місця стоянок біля надійних джерел були відомі кожному погоничу. Запасні в каретах провізії з ліхвою вистачало, щоб перетнути цей кам’янистий пояс.
Генрі перебував у своєму центрі окулярів. Під його ліжком було непомітно закріплено маленьку пічку, на якій закипився кава, наповнена просторим і надзвичайно розкішним ароматом.
Ззовні екіпаж виглядав скромно, не привертаючи уваги надмірною яскравістю. Майло подбав про те, щоб конспірація заважала йому комфорту.
Для інших учасників походу Генрі залишався лише мовчазним Джерантом, який розірвав аристократа і шукав порятунку в іноземних землях. Майже весь час він проводив за закритими шторками, рідко виходячи назовні. Попереду був місяць подорожі через високу гору і ще два довгих місяці до найбільш кордонів Доріс. Дорога мала бути близькою.
Генрі займав посаду кучера в вагоні рабів на ім’я Ед, який тимчасово орендував торговий караван.
Це був худорлявий чоловік, який мав 30 років обличчя. Але він обманом приховував великий досвід керування запрягою.
Генрі був вражений тим, наскільки вправно він подорожував нерівними дорогами.
Ед був нерозговорливим, він мовчазно правив візком без звуку і очей, якщо до нього не зверталися. На його обличчі чітко виднілося клеймо, вічна печатка його стану.
За три місяці послуг Еда Генрі заплатив за караван десять срібних монет, хоча й добре розумів, що раб не побачить з цієї суми жодної мідної крихти. Для системи він залишався лише річчю, а речі не можуть володіти майном.
З заходом сонця караван, заведений у заставу, сповільнив хід і не ризикував в нічній темені. Важкі вагони вишикувалися в щільне оборонне коло, і транспорт Генрі зайняв своє місце у цій імпровізованій фортеці.
Незабаром у сутінках спалахнуло сім-сім паростків, над якими заклопотали підвішені котли - починалися приготування єдиної на день гарячої вечері.
Протягом дня люди відпочивали сухим пайком, а вечірній обід ставав головною подією доби.
Генрі приймав спільну їжу разом з усіма, хоча в недрах повозки і у просторому кільцеві його зберігалися недоторкані запаси. Цей ресурс він берег на крайній випадок, якщо караван прийде біда і налагоджена логіка зникне.
Через півгодини Генрі принесли його порцію — тушкову картоплю з смужками копченого м’яса і половину риби.
За мірками мандрівників ця страва вважалася вишуканою.
Внутрішній статут каравана суворо ділив провізію на три сорти і дев’ять категорій.
Ті, хто платив півдорозі, як Генрі, отримували найкраще; авантюрісти задовольнялися порціями порівняно скромно.
Раби, до яких належав Ед, діставалися лише покидьки минулих днів, які перемішали в неаппетитну кашицю, яка більше нагадувала нам помелу.
Оскільки серед пасажирів було достатньо консервованих аристократів, які зостались непошкодженими половину їжі, жоден шматок не був даремною справою: усі об’їдки ретельно збиралися для годування живого інвентаря.
Після вечері Генрі пішов у візку, щоб зануритися в вивчення масивів даних нагромаджених « Синьокою».
Останнім часом його інтерес змістився в сторону історії магії. Прості свідчення про стародавні мистецькі мистецтва збереглося мало, і йому доводилося відновлювати картину за минулими пагорками, аналізуючи непряму інформацію та легенди.
Після недавнього сканування давньої кам’яної плити обчислювальні потужності чіпа були готові до глибокого аналізу, але це вимагало чималих витрат мани. Упродовж довгого і непередбачуваного переходу Генрі вирішив зберегти свої внутрішні ресурси, підтримуючи максимальну бойовість.
Він вирішив відкласти всі експерименти з пияками і розшифровку артефактів до Британії Доріс.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu