- Я не можу думати, пане. Пам'ятаю тільки, як ми сиділи в таверні і пили олійне пиво... Ви, я і той пане. А потім - як відрізало.
- І це все? Нічого не пам'ятаєш? — с натисненим уточнив Генри.
Роберт просто розгубився.
— Ровним рахом нічого. Перед очима тільки кужка і зал таверни. Невже я так надерся з однієї порції? Або, може, в пиво чого підмішали...
Генрі слухав його пояснення, і в розумі з’явилася чітка картина: « Роберт пам’ятає події лише перед тим, як він відвідує таверну. Отже, той, хто супроводжував мене пізніше, і то розчленоване тіло, що я бачив - до нього не мали відношення." Раптом він пильно, майже рентгенівський зір, впав у обличчя співрозмовника: « Цей... Чи справжній він? "З огляду на цей крижаний погляд Роберта пробрав ознако, він судномно сковтнув, відчуваючи, як по спині повзли мурашки.
— Пан... Щось не так?
— Нічого. Пішли, нам пора повертатися. — Генрі коротко кивком звернув на коней. Тварини мирно паслися до міцного дерева.
Генрі звиклим, відточеним рухом перекинув ногу через сідло і легко злетів на коня. Роберт, намагаючись не відступати, швидко пішов за його прикладом.
Зупинивши коня на мить, Генрі обернувся. Він пильно вдивлявся у бік Першого Ущелия, чиї схили все ще товпилися в густих, неприродно буйних заростях чагарника, і ледь помітно кивнув своєму партнеру.
— Роберт, взгляни туди.
Роберт прослідкував за напрямом його руки. З його губ зірвалася оглушливий крик подиву.
- Що тут сталося? Коли ми тільки прийшли, все... Все виглядало зовсім по-іншому.
Його обличчя потягнулося, а в очах застиг забобонний жах, ніби він виглянув з того світу. Найменник ніяк не міг зрозуміти, як цілий ландшафт може незрозумілою перемінитися всього за одну ніч.
« Мабуть, мої почуття не обдурюють» — з сумом говорив Генрі. Раніше він допускав, що справа в його специфічному сприйняттях і інтенсивній чіпі, але тепер сумніви не залишилися: ущельє дійсно змінило саму свою суть.
— Поїхали.
Генрі натягнув повід’єння і стидав поруч з конями підбори. Тваринне зривалося в галоп, вибиваючи копитами пил із дорожнього колії.
У містечку Річка залишилося занадто багато нерозгаданого. Генрі знав, що клубок таємниць в руїнах не по зубам. Це випробування перевершило поточні можливості його тіла і магічного резерву. Стародавні секрети тримали місце, і він повернеться за відповідями лише тоді, коли матиме справжню силу.
Ця подорож від самого початку була насичена запахом смерті і прихованими пастками. Генрі списував те, що їм вдалося вибратися живими, швидше на сліпу удачу, ніж на рахунок.
Він не зустрінеться з ним у цій смішній таверні слов’яному ковалю, а його олійним пивом — і кістки вже білизна під наглядом цієї дивної дівчинки.
Однак ризик окупився. У його сумках був « верещий», який може склеїти голову будь-якому алхіміку: розсипся найрідкісніші зрошувальніших інгредієнтів.
Після повернення до Луного світла Леса торгівля з Ларрі мала принести солідний капітал у магічних каменях.
Однак справжній скарб став давньої магічної плити. Про її існування Генрі вирішив поштовхнути навіть у присутності вчителя.
На її поверхні було запечатано закляття першого рівня, але зараз він не смів навіть намагатися вивчити його - занадто великий був ризик ментального відката.
Для повноцінного аналізу структури заклинання йому потрібно було досягти рангу учня третього кола і розвинути духовну енергію до межі, наблизивши показники до рівня законного мага.
Генри не форсував події. Оскільки нагромадження сили, яка була надто швидкою, то він вибрав планомірний розвиток. Звільнений час він збирався присвятити заповненню лакун у своїх знаннях про стародавню магію, які все ще залишалися крайніми.
Складність моделі заклинання першого рівня зростала експоненціально в порівнянні з найпростішими плетиви нульового рангу - це був інший крок буття, і логіка формування енергії. Генрі мав пропустити через комп'ютерні потужності свого чіпа величезний масив даних з бібліотеки « Голубою Сіневи», більшість яких була скопійована в архівах Луного світла Лісу.
Виснажена перепочинка в дорозі була ідеальним моментом, щоб засвоїти цю інформацію.
Роберт їхав слідом, і на його обличчі чигала нескінчена тривога. Він не розумів диваків і боявся питати Генрі, але коли побачив метушню господаря, його шкіра відчувала запах біди.
Генрі завжди залишався для нього живою таємницею. Роберту було сказано, що існує щось таке, за чим він міг би бути обережним. Але найбільше його лякало почуття безпорадності, бо він не пам’ятав минулої ночі.
— Пане, у мене дивно няють шия, руки і ноги... — Дав голос найманця.
Відразу після пробудження він не додав цього значення, списавши на незручний ночувати, але тепер, в сідлі, тупа біль посилилася. М’язи наче різали тупим ножем. Роберт положив шию, але пальці наткнулися лише на гладку шкіру — жодного шрама.
— Шея болить? — Генрі не міг уявити моторошної картини: відрубані кінцівки Роберта, розкидані по підлозі у світлі нічних вогнів.
У його голові швидко з’явилася логічна ланцюгочка: « Болі саме там... Невже його тіло дійсно збирали по частинах? Але який механізм підтримує в ньому життя за відсутності слідів операції чи магічного втручання?»
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu