Поблизу ганчірка лежала забута ганчіркова лялька. Тканина майже перетворилася на струмок, але іграшка була цілком впізнана - ту саму річ, яку вночі притиснула до себе маленька дівчинка.
"Ця ганчірка..."
Генрі підняв її, і в повітря зметелася хмара густою, їдкою пилу. Він обережно обмахнув іграшку долонею. Це було щось цілком нормальне: грубі шви, виткана тканина - нічого спільного з проклятою Куклою Злоби, ніякої прихованої загрози або магічного тла.
Генрі довго вдивлявся у порожні гудзики очей, відновлюючи події минулої ночі.
Сім'я коваля і весь цей бог забутий села зіткнулися з чимось настільки жахливим, що навіть за поріг смерті їм було відмовлено в праві на вічний спокій. Зітхнувши, він повернув ляльку в ту ж сіру курку.
Нічна морок приховував деталі, але тепер, коли кімнати наповнилися холодним деновим світлом, оздоблення і пастельні тони безпомилково видавали спальню маленької дівчинки. Генрі повільно обгорнув очі приміщення.
Планування залишилось незмінним, але час і тлен перетворили на руїни.
Він був готовий доторкнутися до масивної шафи, як той з сухим тріском ослиць — дверцята і гниль. Всередині, серед уламків дерева, все ще виднілися лоскоти дитячого одягу.
Після того як Генрі залишив кімнату, він піднявся на горище по сходах.
Нагорі панував тріумф спустошення: бур’яни, що проросли в обгородженому даху, з усіх боків були поглинуті скидним сонцем.
На підвіконні більше не було тієї страшної голови; віконне скло давно вилетіло, а наполовину зігнута дверна рама сирітливо гойдалася на одній петлі, готова в будь-який момент рухнути до безодні подвір'я.
Генрі систематично обійшов кожну кімнату в будинку коваля і нарешті вийшов на вулицю. Перед тим як назавжди залишити це місце, він підняв упальну раму і акуратно прикріпив її до просу.
Він щиро прагнув знайти залишки своєї сім’ї, хоча б пожовтіли кості і за звичаєм наказав їм продати землю. Нічні видіння не брехали, бо вони стали заручниками між світом і спотворилися у неспокійних духів.
Генрі сподівався, що похорон принесе їм визволення. Адже без підказок ковальа його життя могло б обірватися ще на початку подорожі. Інформація, отримана від примарного майстра, не раз стала вирішальним фактором виживання в критичних ситуаціях.
Однак залишки його пошуків не виявилися.
Тропа вивела його до саду квітів демона. Хоча земля тут здавалася незайманою, бур’яни і дикі трави буяли, серед цього хаосу зелені не залишилося жодного натяку на ті самі квіти.
Сусідній будинок здався часу, перетворившись у безформну купу гнилих бревен.
Він продовжив методічний огляд сіл, шукаючи сліди Роберта, але він ніби розчинився в повітрі. У пустих осрах будівель не було нічого цінного: ні особистих речей, ні тіл, ані навіть кісток колишніх мешканців.
« Домів тут значно менше, ніж було вночі»
Загорнувши обхід, Генрі лише переконався у своїх підозрах: кількість будівель не збігалася з тим, що він бачив, коли приїхав до містечка Річки.
"Значить, це різні просторові накладення?" - холодний анавтичний розум швидко вибудував логіку.
Перевірити гіпотезу було просто: достатньо було залишитися тут до сутінка. Але Генрі не збирався спокушати долю, поки не накопичити достатньо сил. Повертатися мало б значення лише тоді, коли він зможе викачувати паучу одним помахом меча, інакше така цікавість грачувала з собою.
Він почав спуск по розбитій гірській дорозі. Коли Генрі минув ослиць старої таверни, він раптово зловив себе на відчаї пустоти: нав’язливе ехо чужих кроків за спиною остаточно смоло.
« Коли це припинилося? »
Він не помітив моменту. Здається, звук зник ще в тій печері, поки він був поглинутий вивченням настінних розписів і кам'яних плит. На світанку, коли він виходив на світ, за спиною вже панувала тиша.
Приклавши долоню до лоба, Генрі занурився в роздуми. Що це було за феномен? Таємничий супутник довго слідував за п’ятами, не виявляючи агресивності, але й не виявив себе. Незважаючи на те, що Генрі не мав прямої загрози, він був переконаний у тому, ніби ця нитка ще потягнеться за ним.
Таверни висіли на площу, а стола зламані й залишки барної стійкості розкинулися. Кинувши останній, важкий погляд на руїни, він спустився до підніжжя пагорба.
Оглянувшись, Генрі побачив лише вмираюче містечко Ручої. Дорога швидко заросла густою травою і невдовзі мала зійти з гірського схилу.
Каньйон першого Ущельє змінив своє життя на невпізнання. Якщо дорогою сюди виходила стежка, яка виглядала доглянутим, то тепер її закрили чагарники заввишки по пояс, що віддаляється за горизонт. Генрі обнажив довгий меч і почав прорубувати шлях через щільну стіну зелені.
Коли він вийшов з каньйону, його одяг просочувався льодовою ровою.
"Хм?"
Неподалік, приклавшись спиною до широкого стовбура дерева, спокійно спав Роберт, оголошуючи околиці розкотистим хропом. На нижній гілці сиділа білка, з опаською завмерлою при вигляді людини. Коли Генрі підійшов ближче, звірок обурився і зник у густій кроні. Роберт здригнувся і важко розліпив заспані очі.
— Пан...
Генрі сміявся з його холодного, зацікавленого поглядом.
- Чому ти спиш тут, а не на посту?
Роберт не міг зрозуміти, як почухав затилиць, намагаючись зібрати думки докупи.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu