Село Морона мало одну просту, але виразну особливість: усі його будинки були двоповерховими! В одязі чи зовнішності селян не було нічого особливого.
"Мої супутники і я шукаємо храм богині," — сказав Кан О, щойно увійшовши до села.
"Мм, зрозуміло."
"Ви знаєте, де він знаходиться?"
"Так. Храм стоїть на вершині гори Латнія."
"А де гора Латнія?" — запитав Едер.
Дель розвернувся і вказав кудись пальцем. — "Це он та гора."
Кан О та Сефіро бачили цю гору, коли вилазили на дерево Аграші.
- Вершина тієї гори, значить...
Кан О оцінив відстань між селом і горою.
- Далеко.
За день чи два туди не дістатися.
"Дозвольте мені спочатку відвести вас до старости села," — сказав Дель.
"Гаразд." — Кан О кивнув головою.
Трохи згодом...
"Я староста села Морона, Хаум."
Староста була не такою вже й старою. Насправді це була жінка середнього віку, приблизно того ж віку, що й Дель.
"Мене звати Кан О." — Кан О коротко представився, а за ним Едер та Сефіро.
"Дякую, що врятували наших воїнів із лап Кальма. Ви — наші рятівники."
"Це найменше, що я міг зробити."
"Ми підготуємо для вас місце, тож залишайтеся стільки, скільки забажаєте. Якщо вам знадобиться щось іще, просто попросіть."
"Ці люди шукають храм богині. Я думаю, було б найкраще, якби ми самі відвели їх туди," — сказав Дель.
"Якщо ви готові зробити це для нас, то я не міг би просити про більше," — негайно відгукнувся Кан О.
"Мм, тоді хто буде їх супроводжувати?"
"Я це зроблю," — сказав Дель.
"Ти впевнений? Ти щойно повернувся після того, як потрапив у полон до Кальма..."
"Я в порядку. Мені потрібно віддячити за послугу."
"Гаразд. Чи можемо ми ще чимось вам допомогти?" — запитала Хаум.
"Так. У нас є кілька запитань щодо Землі Богині."
Як кажуть, інформація — це сила. Кан О хотів зібрати якомога більше відомостей від місцевих жителів.
"Запитай про це у Деля. Він має знати про це місце більше за мене," — Хаум посміхнулася.
"А, ось як?" — Кан О подивився на Деля. Він не лише буде їхнім провідником, а й джерелом інформації.
- Дякую, Делю!
"Ще щось?"
"Ні."
Ні Сефіро, ні Едер нічого не хотіли від старости.
"Тоді бережіть себе."
Коли вони вийшли з будинку старости, Дель сказав: "У моєму домі є вільні кімнати, тож, будь ласка, залишайтеся там."
"Гаразд."
Причин для відмови не було.
"Будь ласка, йдіть за мною."
Як і всі інші будинки в селі Морона, дім Деля був двоповерховим.
"Ви можете використовувати весь другий поверх на свій розсуд."
"Тут є хтось іще?" — запитав Сефіро.
"Ні. Я живу один."
"Стривай, чому..." — Сефіро виглядав розчарованим.
- Ти холостяк у такому віці?
"Мені подобається жити самому," — сказав Дель, виглядаючи при цьому цілком безтурботно.
"Ми можемо поговорити? Коли і як ми вирушимо до гори Латнія? Також я хотів би розпитати тебе про Землю Богині," — сказав Кан О.
"Звичайно."
Група Кан О сіла за стіл, і Дель подав їм чай.
"Скільки часу знадобиться, щоб дістатися до вершини гори Латнія?" — запитав Едер.
"Якщо ми скористаємося тунелем, то це займе лише день," — негайно відповів Дель.
"Справді? Туди можна дістатися всього за день?" — Едер просяяв.
"Звідси не схоже, що ми зможемо дістатися туди за день..." — пробурмотів Кан О.
"Це магічний тунель. Його використання дозволить вам швидко подорожувати до різних місць тут."
"А, ось воно що?" — сказав Кан О.
- Схоже на автостраду.
"Коли ви збираєтеся до гори Латнія?" — запитав Дель.
"Якомога швидше!" — миттєво відповів Едер.
"Вже пізно, тож як щодо завтра?"
"Я не проти," — сказав Едер.
Кан О та Сефіро кивнули головами.
"Наскільки велике це місце? Ні, насправді я хотів би дізнатися більше про ландшафт," — сказав Кан О.
"Навіть я не знаю, наскільки величезне це місце. А щодо географічних особливостей... гора Латнія розташована в центрі, джунглі — на півдні, а рівнини — на сході. Доступ до північних та західних районів суворо заборонений, тож я не впевнений, що там знаходиться."
"Доступ до півночі та заходу суворо заборонений?"
"Якщо ви хочете потрапити в будь-яку з цих зон, вам потрібно перетнути Річку Розпачу. Однак Первісна Богиня наказала нам не перетинати її."
"Ви служите леді Деборі?"
"Більшість людей тут служать богині, так. Окрім зухвалих Кальма."
"Кальма? Ті бандити, що були там?" — запитав Сефіро.
"Кальма — це мисливці на людей. Вони ловлять людей і тягнуть їх до заборонених зон, на північ і захід."
"Богиня Смерті просто дозволяє їм це робити?"
Едер не міг зрозуміти, чому вона так чинить. Його, який хвалився, що може підкорити саму смерть, богиня покарала, то чому ж вона залишила Кальма в спокої?
"Я не зовсім впевнений. Вона, мабуть, має на них якісь інші плани," — спокійно відповів Дель. Його віра в неї була непохитною.
Кан О змінив тему. — "Я припускаю, що тут є підземелля?"
"Так. Тунель, через який ми підемо завтра, — це підземелля, сповнене монстрів."
"Чи є можливість дістати карту? Було б ще краще, якби на ній були позначені підземелля."
Як тільки він закінчить транспортування тіла Едера до храму богині, Кан О планував дослідити це місце ще глибше.
- Я маю пройти і підземелля.
Для такого Мисливця за Підземеллями, як він, Земля Богині була наче скарбниця. Адже тут були підземелля, які ще не проходив жоден інший гравець.
"У нас немає карт. Проте ви зможете придбати її в Латнії — єдиному місті, що існує тут."
"Ого, тут є ще й місто?"
"Давним-давно послідовники Первісної Богині масово переселилися сюди. Спочатку вони жили під горою Латнія. Це був початок міста, яке ви бачите сьогодні. З часом люди розселилися по всій Землі Богині та створили кілька сіл."
"Зрозуміло." — Кан О кивнув головою.
Хоч і потроху, він збирав інформацію про Землю Богині.
"Вас ще щось цікавить?"
"Я хотів би дізнатися більше про вас, пане Дель. Ми билися разом, тож я знаю, що ви сильний..." — сказав Кан О.
Оскільки їм належало працювати разом у найближчому майбутньому, він хотів дізнатися про нього більше.
"Я належу до класу Воїнів. Я можу володіти всіма видами зброї, але найбільш впевнено почуваюся у фехтуванні на мечах. Я 339-го рівня. Як ви вже знаєте, я народився в селі Морона і живу один."
- Воїн 339-го рівня.
Він міг не лише вести їх, а й бути справді корисним у бою.
"Зрозуміло... Тоді як щодо..."
Після цього Кан О ставив йому всілякі запитання, а Дель щиро на них відповідав, не виказуючи жодних ознак роздратування.
* * *
Наступного дня.
Група Кан О, включно з Делем, покинула село Морона. Вони хотіли поїхати верхи на своїх Юмах, на яких покладалися у Великому Лісі, але Дель зупинив їх.
"Ми повинні рухатися приховано. Якщо хочемо залишитися непоміченими для небезпечних монстрів та Кальма."
Зрештою, група Кан О вирушила через ліс пішки. Хоча вони й не їхали на своїх скакунах, їм не вдалося уникнути зустрічі з усіма монстрами. Групі Кан О довелося кілька разів вступати в бій.
Згодом вони прибули до входу в тунель.
"Ось він."
Це була печера. Проте зсередини пробивалося блакитне світло.
При вході з'явилося системне повідомлення.
[Ви увійшли в точку перетину простору і часу, Тунель-Скорочення.]
Якби десять груп увійшли в точку перетину простору і часу, вони б потрапили в десять різних екземплярів одного підземелля. Іншими словами, чужинці не могли б перешкодити їм, щойно вони увійдуть до підземелля.
Назва "Тунель" була справді влучною; великий прохід у формі півмісяця тягнувся без кінця і краю.
"Щоб дістатися кінця Тунелю-Скорочення, знадобиться близько шести годин. Проте всюди є такі маленькі проходи, як он той." — Дель вказав на прохід усередині, що йшов крізь стіну тунелю. З нього струменіло блакитне світло. — "Ті проходи з'єднані з підземеллями, що знаходяться тут."
"Іншими словами, якщо ми підемо правильним проходом, то зможемо дістатися вершини гори Латнія за день." — Кан О миттєво зрозумів, про що він говорить.
"Саме так."
"Це неймовірно." — Кан О захопився технологією.
- Мені варто ближче придивитися до цього тунелю.
Кан О, мабуть, ще не раз скористається Тунелем-Скороченням у майбутньому. Адже він планував обійти всю Землю Богині.
Тоді...
Чичері-чичері, чичері-чичері.
Щось підповзало ближче. Це була Отруйна Багатоніжка.
Отруйна Багатоніжка була близько 3 метрів завдовжки і мала 300 рівень. Її отрута була смертельною, але вона все одно не могла зрівнятися з групою Кан О.
Група Кан О миттєво вбила її і рушила вперед.
Трохи згодом...
Група Кан О вийшла з печери, що випромінювала блакитне світло, і опинилася біля гори Латнія.
"Ооо, це гора. Ми справді біля гори!" — Едер подивився на гору Латнія і збуджено посміхнувся.
Г'яа, г'яа!
Здавалося, Варьону сподобалося свіже повітря після того, як він так довго був замкнений у печері, бо він висунувся з-за пазухи Сефіро і почав радісно пищати.
"Тепер нам просто потрібно пройти крізь місто Латнія і піднятися на гору. Це має зайняти близько півдня," — сказав Дель.
"Ходімо," — підганяв Едер.
* * *
Група Кан О увійшла в місто Латнія.
"Це неймовірно." — Сефіро був у захваті.
Кан О повністю з ним погоджувався.
Кожна з будівель виглядала по-різному. Однак їхнім основним кольором був білий, що робило їх унікальними.
"На кожному будинку є чорне кільце. Це символ богині?" — запитав Едер.
"Так. Будинки пофарбували в білий колір, щоб її символ виглядав виразніше," — сказав Дель.
"Враховуючи, скільки на них символів леді Дебори... Здається, що ми вже близько до храму," — промовив Едер тремтячим голосом. Він відчував себе наче на фініші марафону.
"Це справді місто, засноване послідовниками богині," — сказав Кан О.
"Ви можете заблукати, тому, будь ласка, йдіть за мною."
"Гаразд."
Група Кан О пішла головною вулицею.
Атмосфера тут була досить дивною. Як і личить релігійному місту, воно було вельми урочистим. На вулиці не було ні торгових яток, ні будь-яких справ, що велися б просто неба.
Дінь. Дінь.
Яскравий, прекрасний дзвін рознісся по всьому місту. Вони почали помічати людей, що молилися по всьому місту.
Для них богиня була причиною їхнього існування.