Запаморочливе відчуття падіння з величезної висоти без парашута! Це саме те, що відчув Сефіро, коли зірвався зі скелі.
"Ухаахк!" — Він не міг стримати крику.
Тоді...
Кан О швидко вихопив Демонічний меч Блад, що висів у нього на поясі, і з силою встромив його в скелю.
Бам!
Кан О міцно стиснув руків'я Блад і простягнув вільну руку.
Ланцюг Темряви!
Шух.
Чорний ланцюг швидко вилетів і обвився навколо талії Сефіро. Потім Кан О смикнув щосили.
"Хеп!"
Тінь!
Сефіро повис на ланцюгу.
"Хаа, хаа." — Сефіро важко дихав, він був у стані шоку.
"Ух, швидше хапайся за скелю!" — крикнув Кан О, нахмурившись.
Блад, не в змозі витримати спільну вагу Кан О та Сефіро, почав дрижати! Сефіро нарешті оговтався від ступору, хитнувся до скелі і вчепився в неї.
Шух!
Згори дмухнув лютий шквал, посиливши деренчання Блад. Але перш ніж меч вислизнув, Кан О швидко деактивував Ланцюг Темряви і прилип до скелі, як млинець.
Сет Драка люто тріпотів, ніби хтось намагався стягнути його вниз. Але це було все. Вітер був недостатньо сильним, щоб змусити Кан О впасти.
Заморочлива мить минула.
"Дякую," — сказав Сефіро. Щойно вітер вщух, він піднявся до Кан О.
"Будь ласка, будь обережним," — сказав Кан О.
"Так."
"Продовжуємо підійматися!" — Кан О подивився вгору і простягнув руку.
* * *
Щасливий випадок посеред нещастя. Мабуть, це був найкращий спосіб висловитися, оскільки дорогою вони не зустріли жодного летючого монстра.
- З іншого боку, я не думаю, що існують монстри, здатні літати за такого вітру.
Але те, що тут не було летючих монстрів, насправді не було приводом для радості. Чим вище вони піднімалися, тим інтенсивнішим ставав вітер. Вітер був настільки лютим, що їм доводилося докладати всіх зусиль, щоб просто втриматися.
"Давай зупинимося тут і відпочинемо," — сказав Кан О.
"Т-так," — слабко мовив Сефіро. Він виглядав справді виснаженим.
Шух!
На жаль, шквал дмухнув знову. Кан О витримав, притиснувшись до скелі, і почав думати.
- Чи є інший спосіб? Спосіб піднятися, ігноруючи вітер... А, є спосіб!
Він придумав хороший метод, але з ним була одна проблема.
- Якщо я скористаюся цим методом, то лише я зможу піднятися. — Кан О кинув погляд на Сефіро.
Використання цього методу змусить Сефіро спуститися вниз. Крім того, Кан О та Едеру доведеться зіткнутися з тим, що чекає на них на вершині, без нього.
- І він буде відпочивати весь цей час. — Кан О подивився на Сефіро і насупився.
Сефіро зможе відпочивати, поки він проходитиме крізь пекло. Від однієї лише думки про це у нього почав боліти живіт.
Шух!
Шквал дмухнув знову. Тіла Кан О та Сефіро здригалися, незалежно від їхніх намірів.
У якийсь момент вітер заспокоївся, наче лагідна овечка. Як підло!
"Пане Сефіро!" — покликав Кан О.
"Так?"
"Ти можеш придумати спосіб, який дозволить нам обом дістатися вершини, не борючись із вітром?"
Можливо, клас Мисливця на Гігантів мав якусь навичку, яка була б тут корисною.
"Якби міг, я б давно її використав!" — вигукнув Сефіро.
- Це правда. Що ж, гадаю, нічого не поробиш.
Кан О цокнув язиком і сказав: "Будь ласка, спускайся вниз, пане Сефіро."
"Що?"
"У мене є спосіб дістатися вершини, не борючись із вітром. Але у тебе його немає, тому спускайся назад!"
"Кхм, тоді ви могли б просто піднятися самі..." — поскаржився Сефіро.
"Я знаю спосіб, як спустити тебе дуже швидко. Як щодо цього?" — вбивчо сказав Кан О. По суті він запитував: "Хочеш, щоб я тебе скинув?".
"Кхм. Ні, все гаразд. Я сам спущуся." — Сефіро обережно почав спускатися вниз.
Кан О поклав Блад в інвентар і змінив його на Убіста.
Тригер Диявола!
Кан О перетворився на Вугільно-чорного Демона і подивився вгору.
"Погнали."
Перенесення крізь Безодню!
Його затягнуло в темряву.
Трохи згодом...
Кан О знову з'явився вище! Він телепортувався настільки далеко, наскільки міг.
Після цього Кан О продовжував стрімко підніматися по скелі. Щоразу, коли Перенесення крізь Безодню перезаряджалося, він використовував його і з'являвся набагато вище.
- Чудово. Можемо просто продовжувати так само.
Все йшло за планом.
Проте...
У певний момент вітер змінився.
Свист!
Вітер звучав гостро, ніби він щось різав! Його спина змерзла — це було попередження від Гіперінтуїції.
"Ух."
Здавалося, ніби хтось щойно подряпав йому спину гострими нігтями.
[Ви отримали пошкодження від вітряного леза.]
[Сет Драка зменшив пошкодження від вітру на 30%.]
"Прокляття!" — сказав Кан О.
- Я про це не подумав.
Він припускав, що вітер буде ставати все сильнішим, але не очікував, що той почне насправді його атакувати!
Кан О повис на скелі однією рукою, а іншою змахнув Убістом, цікавлячись, чи був вітер магічним. Якби так, Убіст міг би його поглинути!
Проте це не спрацювало.
Як зграя вовків, що цілиться у свою здобич, вітер мчав на Кан О, не звертаючи уваги на його меч.
Кан О швидко використав Щит Безодні. Чорний бар'єр оточив його.
Свист, свист, розсічення!
Вітряне лезо почало шкребти Щит Безодні.
- 4, 3, 2... Зараз!
Кан О використав Перенесення крізь Безодню тієї ж секунди, як навичка перезарядилася. Він зник у тінях і знову з'явився вище на скелі.
Свист!
Навіть не давши йому часу перевести подих, вітряне лезо знову полетіло в нього. Кан О витягнув зілля здоров'я зі свого поясу Вогняних Бомб і випив його одним махом.
Він отримував чергові системні повідомлення: одне про те, що він отримав пошкодження від вітряного леза, а інше — що його HP було відновлено.
Кан О підняв голову.
- Я близько. — До вершини залишалося зовсім трохи.
- Треба протриматися ще трішки!
Він щосили намагався ігнорувати системні повідомлення, які нагадували йому про падіння HP, і чекав на перезарядку Перенесення крізь Безодню.
* * *
Кан О встав. Він більше не висів на стіні скелі, а справді стояв на власних ногах!
Він нарешті дістався вершини!
[Ви пройшли Випробування Ратії.]
[Попередження: У вас залишилося лише 5% HP.]
На щастя, щойно він дістався вершини, вітер перестав його атакувати.
Кан О дістав зілля здоров'я і випив його. Потім він витягнув зі свого інвентарю лікарські трави та бинти і застосував Першу Допомогу. Перша Допомога була однією з небагатьох навичок підтримки, які він вивчив.
"Ху." — Кан О зітхнув з полегшенням, трохи відновивши HP. — "Я ледь не помер."
Якби перезарядка Перенесення крізь Безодню була бодай на дещицю довшою, вітряне лезо вбило б його. Йому пощастило, що вітряне лезо не продовжило атакувати його після виходу на вершину, бо це теж було б смертельно.
Хай там як, Кан О не помер і благополучно дістався вершини скелі.
- Подивимося... — Кан О озирнувся навколо.
Кан О побачив чорну стелю, таку ж, як і в будь-якій іншій зоні Деспії. Мабуть, він виліз на дуже високу скелю; йому здавалося, що він міг би перетворитися на Червоного Демона, злетіти вгору і торкнутися стелі.
Він не бачив навіть тіні монстра. Натомість він побачив чагарник і дерев'яний будиночок. З димаря піднімався дим.
- Дерев'яний будиночок, га.
Враховуючи, що звідти йшов дим, всередині хтось мусив жити. Очевидно, ця особа повинна бути пов'язана з цим підземеллям, Випробуванням Ратії. Якщо ні, то це могла бути сама Ратія!
- Хай там як, я мушу з ними зустрітися.
Але спочатку він мав дещо зробити.
"Заклик Едера," — сказав Кан О. Тоді перед ним з'явився Ліч.
Він не здивувався раптовому заклику. Це було цілком природно. Зрештою, Едер чекав на Кан О.
"Ого, це вершина?" — запитав Едер.
"Так. Ходімо туди." — Кан О вказав на дерев'яний будиночок і попрямував до нього.
"А як же пан Сефіро?"
"Ти його не бачив? У мене був спосіб піднятися самому, тому я сказав йому спускатися назад на півдорозі."
"Зрозуміло." — Едер кивнув головою і пішов за Кан О.
Тук-тук.
Кан О постукав у двері. — "Перепрошую, чи є тут хтось?"
"Будь ласка, заходьте," — відповіла жінка зсередини.
Кан О та Едер обережно відчинили двері й зайшли всередину. Прекрасна жриця стояла навпроти дерев'яного столу. Проте її очі були заплющені.
"Будь ласка, сідайте." — Вона вказала на стільці, не розплющуючи очей.
Кан О та Едер перезирнулися.
- Це не схоже на пастку, чи не так?
- Ні, не думаю.
Вони не відчували від неї ніякої ворожості.
"Дякуємо."
Кан О та Едер сіли.
"Лютий Вітер, Сухорн, повідомив мені, що ви пройшли моє випробування," — сказала вона.
"Ваше випробування? Тоді ви, мабуть..." — Кан О оглянув її з ніг до голови.
"Я слуга Богині Смерті, Леді Дебори. Мене звати Ратія."
"Богиня Смерті!" — Едер ляснув обома руками по столу. Нарешті він зустрів когось, хто мав відношення до Богині Смерті!
"П-перепрошую, мені обов'язково потрібно зустрітися з Леді Деборою. І я мушу попросити у неї вибачення," — відчайдушно промовив Едер.
"Всевишня покарала вас, я бачу," — спокійно сказала Ратія.
"Так, це правда."
"Якщо ви хочете побачити її, то вам слід вирушити до великого храму."
"Як мені туди потрапити?" — тривожно запитав Едер.
"Сахарамант — це місце, де перевіряється, чи гідні ви увійти в землі богині. Якщо ви пройдете крізь усі підземелля тут, то ступите на територію, де розташований храм Всевишньої," — сказала Ратія.
"Тож храм Богині Смерті розташований у наступній зоні?" — запитав Кан О.
"Саме так," — спокійно відповіла Ратія.
"Ооо!" — Едер виглядав розчуленим. На його обличчі було написано: 'Ми нарешті майже на місці!'.
"Гей, ще зарано святкувати. Є ще двоє дверей, які ми не відчинили," — сказав Кан О. Не кажи "гоп", поки не перескочиш!
"Це правда. Справді ще зарано святкувати." — Едер щосили намагався заспокоїтися.
"Мені потрібен предмет, який дозволить відкрити наступні двері," — сказав Кан О.
"Ви пройшли моє випробування, тож можете взяти це з собою." — Ратія витягла флакон із фіолетовою рідиною з кишені, що звисала з її рукава.
Кан О швидко взяв флакон. Він називався "Парфуми, створені Ратією".
"Дякую. Але чи можу я поставити вам запитання?"
"Питай."
"Ви сказали, що це місце було полігоном для перевірки того, чи гідна особа увійти в землю богині, так?"
"Так."
"Чи не могли б ви розповісти нам про 4-те та 5-те підземелля?"
Він міг розмовляти з Ратією. Більше того, вона була тутешньою мешканкою! Тож йому слід було отримати якомога більше інформації!
"Четверте підземелля випробує ваше терпіння. А фінальне підземелля вимагатиме від вас використання всього, що ви маєте."
"Терпіння і все, що маєш," — пробурмотів Кан О.
"Якщо ми увійдемо на її землю, чи зможемо ми одразу знайти храм богині?" — запитав Едер.
"Вам доведеться піти туди, щоб дізнатися."
"Чи... чи пробачать мені?"
"На це запитання ви отримаєте відповідь, коли дійдете до храму," — сказала Ратія, обидва рази давши подібну відповідь.
"Чи є щось, що ви можете нам сказати? На кшталт 'остерігайтеся цього' або 'тут є прихований прохід'?" — запитав Кан О.
"У лісі неподалік є двері. Щоб покинути це місце, вам потрібно буде пройти крізь ці двері."
"Зрозумів."
"Бережіть себе."
Їхня коротка зустріч із Ратією добігла кінця.