Су А зупинилася і поглянула на Юн Се Хва.
"..."
Юн Се Хва тримала рот на замку, попри те, що лише секунду тому крикнула: "Стій!".
Тоді Су А розвернулася, ніби кажучи: "Ти варта менше, ніж комаха; з тобою навіть розмовляти не варто".
Побачивши це, Юн Се Хва зціпила зуби і прийняла рішення.
- Я не варта менше за комаху!
Зрештою...
"Подивися на мене!"
Гуп.
Юн Се Хва впала на коліна на підлогу.
"Де твоє вибачення?" — запитала Су А і холодно подивилася на неї.
Юн Се Хва прикусила губу і промовила: "Мені... мхм. Мені шкода".
Сльози покотилися з її очей. Звісно, це не були сльози жалю чи каяття.
- Як же мене це бісить!
Вона була розлючена через свій стан, настільки, що хотіла просто зморщитися і померти. І ось вона тут, стоїть на колінах перед Су А і благає про прощення.
"Слухай сюди", — покликала Су А.
"..."
Юн Се Хва мовчала.
"Я не збираюся приймати твої вибачення. Я не збираюся приймати чи навіть намагатися зрозуміти твої минулі вчинки лише через якесь дешеве вибачення".
Її голос був гострим, як добре виковане лезо.
Якби Юн Се Хва щиро вибачилася, вона, можливо, прийняла б це, але Юн Се Хва не мала такого наміру.
Як і зараз.
"Я ніколи не робила нічого, що потребувало б твого прощення! І я не маю наміру миритися з тобою!" — закричала Юн Се Хва.
"Пф-ф", — засміялася Су А.
З якоїсь причини вигуки Юн Се Хва з її заплаканим обличчям змусили її розсміятися.
Це нагадало їй лиходія, який каже героєві, що "наступного разу вони ще зустрінуться".
"Перестань сміятися!" — знову крикнула Юн Се Хва.
"Дотримайся своєї обіцянки; що ти більше не будеш влаштовувати проблем", — закінчила Су А і розвернулася.
"Ми ще подивимося, як довго ти залишатимешся на вершині! Я чекатиму того дня, коли ти впадеш!"
Вона почула злісний голос Юн Се Хва, але Су А просто проігнорувала його і вийшла з гримерки.
Клац.
Щойно вона зачинила двері, у неї мимоволі вирвалося зітхання.
"Ху-у".
Ці нещасливі стосунки між ними нарешті добігли кінця.
Тоді...
Чже У, який чекав зовні гримерки, підійшов до неї.
"Су А".
"Оппа".
"Я чув крики... Ти в порядку?"
"Я в порядку. Тепер усе скінчено".
Су А посміхнулася.
"Кхм. Перепрошую".
Те Гю, який теж підійшов, пройшов повз них і зайшов до гримерки.
"Оппа, ходімо".
"Звісно".
Чже У та Су А йшли коридором пліч-о-пліч. У якийсь момент Су А зупинилася.
"Оппа, вибач мені".
Су А відвела його в затишне місце.
"Що сталося?"
Су А вклонилася перед ним.
"Дуже тобі дякую. Все пройшло добре завдяки тобі", — чесно сказала вона.
"Тобі не потрібно мені дякувати... при наших стосунках".
Чже У збентежено почухав потилицю.
"І що ж це за стосунки?" — Су А подивилася йому в очі і запитала.
Тоді...
Він відчув, що саме зараз повинен сказати ці слова.
Тремтячим голосом він промовив: "Ти мені подобаєшся".
"Тадам...".
Су А посміхнулася і обняла його. Тоді Чже У відповів тим самим.
Минув час...
Чже У та Су А відсторонилися одне від одного. З якоїсь причини атмосфера стала просто ніяковою.
"Оппа", — покликала вона.
"Так".
"Хочеш зустрітися наступної суботи?" — запитала вона.
"У суботу?"
"У мене немає нічого запланованого на суботу. Давай пообідаємо разом. Я пригощу тебе чимось смачненьким".
Чже У кивнув головою.
"Звісно! Просто надішли мені час і місце".
"Добре!" — радісно вигукнула Су А.
Тоді її телефон почав дзвонити. Вона перевірила, хто дзвонить, а потім подивилася на Чже У.
"Це мій менеджер. Мені треба йти".
"Гаразд. Бережи себе", — сказав Чже У.
"До зустрічі!"
Су А енергійно махнула рукою і пішла.
"Так, так, так!"
Чже У почав стрибати навколо і стиснув кулаки.
***
Через два дні...
Те Гю надіслав Чже У електронною поштою інформацію, яку гільдія "Яйрус" мала про Майстрів-шахтарів.
- Швидко працює.
Чже У із задоволенням відкрив лист.
"Гм, гм, гм"
Чже У мимоволі почав наспівувати. Як це пояснити? Здавалося, що два дні просто пролетіли непомітно.
У цей момент двері до кімнати відчинилися, і зазирнула ЮРа, щоб перевірити, як він.
"Що трапилося, братику? Ти останнім часом у гарному настрої".
"Га? О, нічого особливого", — ухильно відповів Чже У.
"Справді? Ну добре тоді".
ЮРа зачинила двері і пішла.
Тоді Чже У почухав голову і зосередився на файлах, які надіслав йому Те Гю.
У файлах містилася інформація про трьох окремих Майстрів-шахтарів.
Один із них привернув його увагу.
Це був не хто інший, як...
"Бауер!"
Майстер-шахтар Бауер!
Це був той самий шахтар, якого його ігровий побратим Буркан наказав йому знайти, написавши рекомендаційного листа.
Бауер періодично з'являвся в селі Балтурон.
- Село Балтурон?
Він вперше чув про село Балтурон, тому пошукав інформацію в інтернеті.
"Це село розташоване в горах Фамас"
Гори Фамас знаходилися в східному регіоні континенту Арт.
Серед усіх гір континенту це був найдовший і найбільший гірський хребет, тому його називали "Дахом Континенту".
Гори Фамас були не лише небезпечними, там мешкали могутні монстри. Казали, що гравець повинен мати щонайменше 200 рівень, щоб вибратися звідти живим.
- Добре, що я вирішив підкачатися.
Хоча він тимчасово припинив досліджувати підземелля, він старанно полював разом з Едером і Сефіро; тому тепер він був достатньо сильним, щоб пройти крізь гори Фамас живим.
"Гаразд!"
'Куй залізо, поки гаряче', як то кажуть. Він негайно вирушить до Бауера!
Чже У активував свою капсулу віртуальної реальності і увійшов в Арт.
***
Кан О йшов одним із провулків Алтейна. Він прямував до міжміської брами переміщення.
Однак...!
Біп. Біп.
Сережка зв'язку Кан О задзвонила.
Він схопив сережку пальцями і почув баритон.
"Пане Кан О!"
Це був Грано. З якоїсь причини навіть сам голос створював враження, що він красень.
"Пане Грано! Як ви?" — радісно запитав Кан О.
"Все добре. А як у вас справи?"
Обмінюватися привітаннями було справді приємно! Грано, як і він сам, спочатку запитав, як справи.
"У мене все добре".
"Приємно чути".
"Але в чому справа?" — запитав Кан О.
"З Модуном покінчено, тож я хотів дати вам знати".
"А, Модун"
Маг комах Модун.
Вежа намагалася використати Модуна, щоб змусити королівство Арабас поділитися з ними своєю магією.
"І як усе пройшло?"
"Ви зараз вільні? Я хотів би поговорити з вами особисто. Також мені є що вам передати", — сказав Грано.
"Зрозумів. Я зараз прямую до кафе на другому поверсі Вежі Магів".
"Чекатиму".
Кан О завершив розмову і негайно попрямував до Вежі Магів.
Він скористається міжміською брамою переміщення і попрямує до села Балтурон після зустрічі з Грано. Це був невеликий гак, але він не мав великого значення в довгостроковій перспективі.
Через деякий час...
Кан О прибув до кафе на другому поверсі Вежі і побачив Грано, який махав йому рукою.
"Я тут"
Як завжди, Грано був привабливим чоловіком середнього віку. Однак його обличчя виглядало втомленим, а під очима були мішки.
"Я вже питав, як справи... Але ви виглядаєте дуже втомленим?" — сказав Кан О.
"Я останнім часом працював над Далла №13, і сам не помітив, як майже перестав спати".
Далла №13. Так називався пристрій, над яким працював Грано, що мав створювати дощ для пустелі Барітон.
"Це добре — йти за своїми мріями, але, будь ласка, не забувайте піклуватися про своє тіло. Здоров'я — це завжди найголовніше", — чесно сказав Кан О.
Це було природно. Він провів два роки в комі, тому тепер дуже добре знав, наскільки важливе здоров'я.
"Я це чудово розумію. Я хотів би прожити достатньо довго, щоб ще довго бачити своїх дочок".
Грано посміхнувся.
"Сподіваюся, ви подбаєте про себе. Отже, перейдемо до Модуна?"
"По-перше, наш план тиску на королівство Арабас через Модуна повністю провалився", — оголосив Грано.
"Значить, ви виміняли його за викуп".
"Саме так".
"І все це моє".
"Так".
Грано кивнув головою.
"Яка сума вийшла?"
Очі Кан О заблищали.
"2000 золотих"
"С-скільки?"
"2000 золотих"
"2000 золотих..."
Кан О роззявив рота, широко відкривши очі. Його продали за набагато більшу суму, ніж він очікував.
- Модун коштує 2000 золотих? Що ж, хай буде...
Кан О посміхнувся, і його вилиці піднялися. Він заробив 2000 золотих!
"Це плата за Модуна та його людей, магів комах".
"А".
Покидьки, які працювали під керівництвом покидька.
"Ось, тримайте"
Грано дістав золоті злитки зі свого підпростору і поклав їх на стіл. Очевидно, їх було двадцять.
"Хе-хе"
Кан О брав кожен золотий злиток окремо і клав їх у золоту скриньку свого інвентарю.
"Я вибив для вас стільки, скільки зміг".
Грано виглядав так, ніби чекав на подяку.
"Ви найкращий, пане Грано".
Кан О вхопив Грано за руки.
"У будь-якому разі, на цьому всі наші справи щодо пустелі Барітон завершені".
"Дійсно".
Кан О кивнув головою.
"Ось"
Грано простягнув йому сережки з вбудованими синіми кристалами зі свого підпростору.
"Що це?"
"Це сережки зв'язку, які Вежа незабаром почне продавати. Я обіцяв вам, що дістану пару безкоштовно".
"А!"
Грано дійсно казав це в минулому.
"Вони виглядають трохи інакше, ніж та, що на мені", — сказав Кан О.
Сережка Кан О була золотою, але в нових сережках всередині були сині кристали.
"Це вдосконалена модель. Дальність зв'язку значно збільшилася".
"Іншими словами, ця сережка краща за ту, що на мені".
"Так".
"Я буду користуватися нею із задоволенням".
Кан О ввічливо прийняв сережки з синіми кристалами обома руками.
"Використовувати її треба так само. Як тільки інша людина одягне її, ви зможете спілкуватися з нею, торкнувшись своєї сережки".
"Зрозумів".
"Я заберу золоту сережку назад".
Кан О зняв сережку і передав її Грано. Спочатку вона належала Грано, тож було цілком справедливо повернути її.
"Мені більше нічого вам дати і нічого отримувати, тому я піду. Далла №13 чекає на мене".
Грано встав.
"Дякую за все".
"До зустрічі".
Кан О та Грано потиснули руки і розійшлися.
***
Кан О, вийшовши з Вежі, викликав Едера.
Спочатку він був ледь помітним, як післяобраз, але поступово став чіткішим.
"Ти прийшов?"
"Так, прийшов. Ось".
Кан О передав йому одну з двох сережок.
"Це... Не може бути."
Очі Едера затремтіли.
"Це сережка зв'язку. Пане Грано дав її мені".
"Ох".
Обличчя Едера скривилося.
Він зовсім не хотів сережку зв'язку. Зрештою, Кан О точно використовуватиме її, щоб змушувати його працювати здалеку або наказувати щось зробити після того, як він піде додому!
"Ні, дякую."
Едер боязко чинив опір.
"Буде морока, якщо ми не зможемо підтримувати зв'язок, тому просто бери, поки я добрий".
Кан О суворо подивився і вхопився за ефес свого меча.
"Ох."
Едер зціпив зуби і одягнув сережку.
"Виглядає непогано."
Кан О посміхнувся і плеснув у долоні, а Едер похнюпив голову.
Після цього він перевірив сережки зв'язку; він був ними цілком задоволений.
"Отже, вирушаємо до села Балтурон."
Він піде туди і зустрінеться з Бауером!
"Село Балтурон? Ми не йдемо на гору Хельм полювати?" — запитав Едер.
"Я поясню дорогою, тож йди за мною!"
Кан О впевнено крокував уперед.