Поруч із прихованим оазисом стояла триповерхова вежа (за формою вона нагадувала трирівневий торт), а вода в оазисі була настільки прозорою, що в ній віддзеркалювалася земля.
Однак!
На дні лежали золоті монети, злитки та прикраси, а також вироби з усіляких дорогоцінних каменів. Там також був старий глиняний посуд, платинові кубки тощо.
У воді було затоплено безліч предметів, гідних називатися скарбами.
"Ого. Я зірвав джекпот!"
У Кан О відвисла щелепа. Подумати тільки, що він знайде тут стільки багатства!
"Тут стільки скарбів." - захоплено мовив Едер.
"Це... свята вода." - сказав Грано, зачерпнувши трохи води.
Як і належить магу, він міг відчути божественну силу, що крилася всередині.
"Це все свята вода?" - запитав Кан О.
Свята вода мала силу очищення, і вона ніколи не могла виникнути природним шляхом.
Вона могла бути створена лише через благословення або могутність бога. Іншими словами, оазис, мабуть, перебував під божественним впливом, оскільки був ущерть наповнений святою водою.
"Ти в порядку?" - Кан О подивився на Едера і запитав.
"Я в нормі. А що?"
"Це свята вода. А ти нежить" - сказав Кан О.
"О, точно. Цікаво, чому мені нічого."
Едер торкнувся святої води, але вона на нього зовсім не підіяла.
"Не вся свята вода смертельна для нежиті." - пояснив Грано.
"А, ось воно як?"
"Так. Це залежить від бога; деяка свята вода шкодить нежиті, а деяка — ні."
"Як і очікувалося."
Кан О та Едер одночасно кивнули.
"У будь-якому разі, схоже, що прихований оазис якось пов'язаний з Туру."
Грано дістав Скрижаль Туру зі свого підпростору.
Скрижаль випромінювала небачене раніше ніжне світло.
Грано зрозумів, що Туру має тісний зв'язок із прихованим оазисом, щойно побачив напис на скрижалі.
"То це що, святилище Туру чи щось таке?" - запитав Кан О.
"Я не впевнений. Хай там як, нам потрібно придивитися ближче, щоб знати напевно. Особливо пильно варто оглянути ту вежу."
Грано вказав на триповерхову споруду.
"Хм."
Кан О, схрестивши руки, уважно розглядав скарби. Хоча йому хотілося негайно кинутися і загарбати все добро собі...
"Щось тут не так."
Це було дивно; навіщо було просто залишати скарби посеред білого дня, щоб будь-хто міг їх забрати?
"Це схоже на пастку, чи не так?" - запитав Кан О у Грано.
"Ймовірно. Я вважаю, краще спочатку озирнутися навколо, а за скарбами повернутися пізніше" - відповів Грано.
"М-м."
Кан О кивнув.
Він не міг забути свій досвід у гробниці Бескамена I, де він потрапив у пастку (обвал гробниці) і вийшов із підземелля з порожніми руками.
І ось зараз він був змушений ігнорувати скарби прямо перед очима... Йому було важко відійти від них.
Побачивши це, Грано сказав: "Скарби нікуди не дінуться, тож давайте спершу зайдемо у вежу."
"Пан Грано має рацію. Якщо ви будете занадто жадібним, то можете знову все втратити." - додав Едер.
"Я зрозумів."
"Будь ласка, зачекайте на мене."
Кан О з жалем глянув на багатства і змусив себе відійти від них.
Трохи згодом...
Група Кан О стояла перед входом до вежі.
Вхід був щільно зачинений масивною кам'яною брамою.
Едер спробував силоміць відчинити ворота, але вони не зрушили ні на дюйм.
"Схоже, замкнено." - сказав Едер.
Грано підійшов до брами і вказав на викарбувані літери, написані давньою мовою пустелі Баритон.
"На воротах написано: "Мудрість доповнюється відвагою"."
"Здається, я вже десь це чув."
Едер насупив брови. Він міг би заприсягтися, що чув це раніше.
"Ми бачили це перед тим, як перемогли голема" - сказав Кан О.
"А, ти правий. Ми бачили це тоді!"
Едер плеснув у долоні.
"Це, мабуть, вимога доказу того, що ви володієте і відвагою, і мудрістю."
Грано простягнув Скрижаль Туру до брами.
Щойно ніжне світло впало на двері, давні літери на них також почали сяяти.
Скрип.
Масивна брама розчинилася в обидва боки.
[Ви знайшли Вежу Мудрості.]
[Ви першим знайшли її.]
[Слава зросла.]
"Вежа Мудрості, значить... Ви коли-небудь чули про неї раніше?" - запитав Кан О у Грано.
"Я чую про неї вперше, але вона точно пов'язана з Туру."
Грано констатував очевидне.
Зрештою, браму можна було відчинити лише за допомогою Скрижалі Туру, а вежа називалася Вежею "Мудрості".
"У нас немає ніякої інформації про вежу, тому всім бути напоготові. Ми не знаємо, що може там з'явитися." - попередив Кан О.
Едер і Грано кивнули.
"Ходімо."
Кан О увійшов першим, пильно стежачи за оточенням.
Грано та Едер йшли слідом за ним.
***
"Хм."
Кан О оглянув вежу зсередини.
По-перше, там було світло. Він не бачив нічого конкретного, що б освітлювало приміщення, але все одно було ясно.
Прямо вперед вів коридор, а стеля була високою. Обидві стіни були вкриті настінними розписами.
"Ох."
Грано, здавалося, зацікавився фрескою.
"Що сталося? Щось привернуло вашу увагу?" - запитав Едер.
"На фресці використані різні літери, форми та символи, що зустрічаються по всьому континенту Арт."
"А й справді, якщо ви вже згадали, на фресці є літери" - сказав Едер, уважно вивчаючи розписи.
"Так. Ця фреска — словник літер Арту" - пояснив Грано.
"Словник? Навіщо їм додавати словник на фреску?"
Едер нахилив голову.
"Думаю, ми дізнаємося про це згодом" - сказав Кан О.
Група Кан О просувалася коридором, заповненим розписами.
Коли прохід закінчився, вони опинилися у величезному просторі.
"Це бібліотека?" - запитав Кан О.
"Тут сила-силенна книг." - зауважив Грано.
Як вони і сказали, у вежі була величезна кількість книг.
Там стояли незліченні книжкові полиці, забиті вщерть.
Едер, який зазвичай обожнював читати і цікавився книгами, був у захваті.
Він швидко почав оглядати видання.
"Н-неможливо."
Очі Едера розширилися.
"Що? Що не так?" - запитав Кан О, оскільки реакція Едера була незвичною.
"Б-будь ласка, дайте мені хвилинку" - пробурмотів Едер і спробував витягнути одну з книг.
Книга називалася <Подорожній щоденник Гранжоля>.
"Га? Книга не витягується."
Едер спробував витягнути книгу, але вона зовсім не піддавалася.
"Що це? Вона дорога?"
"Я не впевнений щодо ціни, але ця книга внесена до списку <100 найкращих втрачених шедеврів>" - сказав Едер.
"Тобто це книга, яка більше не "існує"" - підсумував Кан О.
Тоді вона мала б бути дорогою.
Тут Грано, який теж оглядав книги, вказав на іншу працю.
"З цією книгою те саме."
Книга, на яку він вказував, була написана давнім письмом пустелі Баритон.
"Що це за книга?" - запитав Едер.
"Вона називається <Як виготовляти шовк Бескамена>. Всередині має бути описаний спосіб створення шовку Бескамена, з якого зроблений мій тюрбан."
Грано вказав на свій прикрашений пір'ям тюрбан.
"Ви казали, що спосіб виготовлення шовку Бескамена був втрачений" - згадав Кан О.
"Так. Однак записи про нього все ще існують тут. Але я не можу дістати книгу і подивитися, тож не знаю, справжня вона чи ні."
Грано знизав плечима.
"Схоже, це місце, де зберігаються втрачені знання. Також якась прихована сила заважає нам забирати книги." - сказав Кан О.
Грано кивнув, погоджуючись із припущенням Кан О.
"Як нам дістати ці книги?"
Едер виглядав занепокоєним, ніби він відчайдушно чекав, поки хтось вийде з вбиральні.
"Не знаю."
Кан О похитав головою.
Едер з надією подивився на Грано.
"Наразі я теж не впевнений."
Грано також похитав головою.
"Ех."
"Он там є сходи, що ведуть на наступний поверх. Ходімо на другий."
Грано вказав на спіралеподібні сходи.
"Цікаво, чи є щось на другому поверсі. Було б непогано, якби замість книг там були золоті злитки..."
Кан О рушив до сходів.
"Можливо, там будуть книги, які ми справді зможемо взяти" - сказав Едер.
"Побачимо, коли прийдемо."
Грано пішов слідом.
Група Кан О піднялася сходами на другий поверх.
Там було кілька кімнат.
Там була спальня з кам'яним ліжком, конференц-зал з круглим столом і стільцями, а також майстерня з верстаком усередині; крім того, там були кухня, комора і вбиральня.
"Хм. Тут точно хтось жив. Можливо, це були члени Ордена Істини" - сказав Грано.
"Ймовірно." - погодився Кан О.
"Тоді чому ми нікого не бачимо?" - запитав Едер.
Сліди проживання людей були, а самих людей — ні.
"Я не впевнений..."
Грано погладив підборіддя.
"Давайте поки що оглянемо третій поверх."
Кан О попрямував до спіралеподібних сходів, і група піднялася на третій поверх.
У центрі третього поверху стояв вівтар.
Стеля була широко відчинена, а на самому верху був кристал, який освітлював весь прихований оазис.
Однак Скрижаль Туру випромінювала світло прямо вперед, наче лазер.
Це світло падало прямо на вівтар.
"Чому вона так робить?" - Едер переводив погляд зі Скрижалі Туру на вівтар.
"Це, мабуть, означає, що нам потрібно покласти скрижаль на вівтар" - сказав Кан О.
Група Кан О підійшла до вівтаря.
Він мав рацію. У центрі вівтаря була виїмка, що відповідала розміру скрижалі.
Більше того, світло скрижалі також падало саме на цю виїмку.
"Мені покласти скрижаль всередину?" - запитав Грано, цікавлячись думкою Кан О та Едера.
"Це може бути пастка."
Кан О виглядав стурбованим.
У його пам'яті все ще було свіжим те, як він повернув ключ у гробниці Бескамена I і все навколо почало руйнуватися.
"Хм. Я не можу бути впевненим, але не думаю, що це пастка, оскільки Скрижаль Туру вела нас сюди. Якби це була пастка, вона б взагалі нас сюди не привела." - сказав Грано.
Саме тому, що вони мали Скрижаль Туру, вони змогли відчинити двері. До того ж скрижаль світилася, фактично наказуючи їм покласти її у виїмку.
У думці Грано був сенс.
"Будь ласка, покладіть її у виїмку."
"Ви теж за, пане Едере?"
Едер кивнув.
"Так."
Грано обережно поклав скрижаль у виїмку.
Вона підійшла ідеально.
У цей момент!
Тремтіння.
Вежа злегка здригнулася.
"Та ні!"
Кан О насупив брови. Саме це сталося минулого разу в гробниці Бескамена I перед тим, як вона завалилася.
Едер інстинктивно підняв голову, перевіряючи, чи не падає стеля.
"Пфух."
Едер полегшено зітхнув. Він згадав, що на третьому поверсі стелі взагалі не було.
У цей момент!
Скрижаль випустила потужний стовп світла.
[Бога було прикликано.]
[Ви довели свою гідність.]
[Бог Мудрості Туру відповів на ваш заклик.]
Стовп світла зник.
Незабаром з'явився старий чоловік, що стояв на вівтарі з довгим посохом у формі знака питання в руці.
Волосся, брови та борода старого були білими, як сніг. Він також виглядав дратівливим і прискіпливим.
Старий сказав: "Це ви мене кликали?"
Він виглядав роздратованим.
"Ви Бог Мудрості?"
Кан О недовірливо витріщив очі.
Для бога він був надто непривабливим. Він виглядав як суворий старий із сусіднього будинку.
"Справді. Я — Бог Мудрості Туру!"
Туру вдарив посохом-питанням по вівтарю, говорячи з усією гідністю, на яку був здатний.
На мить запала тиша.
"Ох, моє тіло ниє."
Туру раптом схопився за спину і сів на вівтар.
"Ех, коли старієш, справді треба відходити від справ" - сказав Туру, поклавши свій посох.
Він почав розтирати все своє тіло обома вільними руками.
Кан О та Едер перезирнулися.
- Цей хлопець фальшивка?
- Схоже на те.
Однак Грано вклонився.
"Лорде Туру. Це честь отримати у вас аудієнцію."
Вираз його обличчя був цілком серйозним і урочистим.
"Ха-ха" - засміявся Туру.