Грано та Едер стояли, вдивляючись у хиткий пісок, який щойно поглинув Кан О.
"Ми вже певний час нічого від нього не чули... Як думаєте, щось пішло не так?" - запитав Едер.
Він насупив свої бліді безкровні брови.
"Навіть якби я хотів зв'язатися з ним через комунікаційну сережку... Він би не зміг говорити в піску."
Грано хвилювався за Кан О.
Він не тільки не отримував від нього звісток, але й той не вибрався на поверхню.
"Хіба ми не повинні щось зробити?" - запитав Едер.
Зазвичай Едер просто покинув би Кан О напризволяще, оскільки той постійно знущався з нього або погрожував.
Але після проведеного разом часу здавалося, що у нього виникла певна прихильність до Кан О, народжена з ненависті.
Едер не міг просто так залишити Кан О.
"Тоді я використаю заклинання, щоб..."
Грано почав розкопувати пісок магією.
Але раптом...
Біп — біп — біп.
Він почув сигнал зі своєї комунікаційної сережки.
Грано швидко схопив сережку пальцями.
"Ало! Ало! Це Кан О. Це Кан О, ви мене чуєте?"
Він почув голос Кан О крізь пристрій.
"Так, я чую вас. Пане Кан О, ви в порядку?" - поцікавився Грано.
"Так. Я був за крок від смерті, але мені вдалося вибратися живим."
"Хух. Яке полегшення."
"Справді. Я знайшов приховане підземелля."
Він почув піднесений голос Кан О.
"Ви справді його знайшли?"
Голос Грано затремтів.
Найбільша таємниця пустелі Баритон: прихований оазис!
Вони нарешті знайшли його.
Було цілком природно, що його голос затремтів, а серце почало калатати.
"Так. Зараз я розповім вам, як сюди дістатися."
"Хіба був інший шлях, крім занурення в хиткий пісок?" - запитав Грано.
"Занурення в хиткий пісок — це правильний шлях. Однак ви повинні терпіти до самого кінця. Це єдиний спосіб дістатися до прихованого оазису."
Кан О чітко наголосив на слові "терпіти".
"Тобто ви кажете, що ми не повинні намагатися вибратися з хиткого піску, як би легко це не було, і терпіти стільки, скільки зможемо."
Грано швидко зрозумів, про що говорить Кан О.
"Так. Це і є ритуал Таруман Балк, або Остання подорож."
"Я зрозумів. Ми з паном Едером негайно вирушаємо."
"Я спробую прикликати Едера."
"Зрозумів."
Грано подивився на Едера.
"Пане Кан О сказав, що спробує прикликати вас, пане Едере."
Едер, який слухав їхню розмову, кивнув, стоячи поруч із Грано.
Його тіло почало бліднути, а потім зникло, наче розвіяний дим.
Трохи згодом.
"Едер дістався цілим і неушкодженим. Тепер ваша черга, пане Грано."
Він знову почув голос Кан О крізь сережку.
"Я зрозумів. Тоді побачимося в прихованому оазисі."
Грано прибрав палець від сережки і підійшов до центру піщаної пастки.
Вжух.
Пісок шумів, наче поривчастий вітер, поки його тіло занурювалося все глибше і глибше в хиткі піски.
Грано нічого не робив. Зрештою, його повністю поглинув пісок.
Група Кан О повністю зникла в пісках під пильним наглядом двох Сандуріонів.
***
Ситуація Грано відрізнялася від ситуації Кан О.
Він не був гравцем, тому смерть була для нього цілком реальною перспективою.
Тому, щойно він занурився в пісок і перестав дихати, він відчув, як його охоплює страх смерті.
Грано інстинктивно спробував вигребти пісок обома руками і підняти тіло з ями.
Однак після першої ж спроби він зупинився.
"Це не... справжні хиткі піски."
Якби вони були справжніми, то їхня вага і тиск не дозволили б йому виборсатися.
Однак, якщо прикласти достатньо зусиль обома руками, то можна було вибратися з цієї ями.
Іншими словами, це місце було створено штучно так, щоб з нього було легко втекти.
Якщо так, то Кан О мав рацію: його не поховають заживо.
Грано міцно стиснув кулаки.
- Будь ласка, будь ласка!
Він хотів, щоб це закінчилося якомога швидше, і він опинився біля входу до прихованого оазису.
Однак він не міг дихати, тому в грудях здавлювало, а свідомість ставала слабкою.
Скільки минуло часу?
- Ц-це моя межа...
Здавалося, він ось-ось знепритомніє.
- Я безпорадно помру... - подумав Грано.
- Беккі, Ребекко, Вероніко!
Перед його очима промайнули обличчя двох доньок і дружини.
У цей момент...
Його тіло відчуло полегшення, і хоча він не робив вдиху, здавалося, ніби він дихав.
Більше того, якась сильна сила тягнула його.
Вжух.
Грано затягнуло ще глибше в пісок.
***
Коли він прокинувся, то побачив обличчя Кан О та Едера.
Він автоматично відчув радість.
"Пане Кан О, пане Едере!"
Грано обійняв і Кан О, і Едера.
"Кхм. Що сталося?"
Кан О виглядав збентеженим таким бурхливим проявом емоцій з боку Грано.
"Ви в порядку?"
Едер поплескав Грано по спині.
"Я думав, що помру, так і не побачивши, як мої доньки вийдуть заміж" - сказав Грано.
Його тіло все ще тремтіло.
"Я ж казав вам, що ви не помрете" - сказав Кан О і відсторонився.
Він не міг так довго обіймати чоловіка.
Як справжній цілитель, Едер продовжував поплескувати Грано по спині, щоб той заспокоївся.
Завдяки цьому Грано зрештою зміг прийти до тями.
"Дуже вам дякую, пане Едере."
Грано вклонився.
"Це було дрібницею" - скромно відповів Едер.
Хлоп!
Кан О плеснув у долоні.
"А тепер, готуймося!"
Тоді Грано побачив навколишній пейзаж.
"Це місце..."
Стелю вкривала куполоподібна прозора завіса. Він бачив, як пісок тече вздовж цієї завіси.
"Це бар'єр?"
Прозора завіса, здавалося, була бар'єром, створеним для того, щоб утворити великий простір під пустелею.
У центрі купола був мерехтливий кристал, який освітлював приміщення всередині. Ось чому там не було темно.
Земля складалася з сірого піску, а далеко вдалині виднівся оазис.
Навколо оазису також була зведена якась споруда!
"Це прихований оазис!" - вигукнув Грано.
Він нарешті знайшов його!
"Так, це він, тому, будь ласка, опануйте себе і готуйтеся до гостей" - сказав Кан О.
"Гості... Модун?" - запитав Едер.
"Ага."
Кан О створив кілька планів проти Модуна.
Один із цих планів був таким: атакувати, коли Модун та його люди підуть за ними!
"Це наш шанс, адже за раз може увійти лише кілька людей" - сказав Кан О.
Яма з хитким піском була недостаньо великою, щоб поглинути кількох людей Модуна одночасно.
Іншими словами, війська Модуна не могли спуститися сюди всі разом, а це означало, що вони могли перебити їх по одному.
"Справді."
Грано кивнув.
"Тоді я повідомлю пана Сефіро."
Кан О відкрив вікно повідомлень і написав Сефіро.
⟨Ми дісталися місця призначення. Яка ситуація зовні?⟩
⟨Вони зараз збираються навколо ями з хитким піском.⟩
Сефіро в цей час стежив за Модуном та його людьми.
Як і належить лучнику, Сефіро володів навичкою "Око яструба", яка покращувала його зір.
Тому він міг стежити за ними, зберігаючи дистанцію, і при цьому бачити кожен їхній крок.
⟨Все за планом. Будь ласка, напиши мені, коли вони увійдуть у яму.⟩
⟨Зрозумів.⟩
Кан О закрив вікно повідомлень і сказав: "Як ми і планували, Модун і його люди входять у яму. Коли вони будуть тут, негайно знищуйте їх."
"Так, сер!"
Едер високо підняв свою булаву.
Грано не відповів, натомість його сфера почала обертатися.
***
Знялася хмара піску.
Незліченна кількість верблюдів ішла крізь піски. На них їхали Модун, Загін Червоного Піску, а також маги комах.
Їх було 130!
Вервиця верблюдів зупинилася в самому серці пустелі. Вони зупинилися саме в тому місці, де ще зовсім недавно була група Кан О.
"Ось там. Грано пішов усередину."
Бородатий підлеглий Модуна вказав на яму з хитким піском.
"Хиткі піски, значить... Ось чому ніхто не міг їх знайти" - сказав Модун, вдивляючись у яму.
Найнебезпечніша пастка пустелі — хиткі піски.
Тож хто міг подумати, що вони приховують вхід до оазису? Ніхто навіть уявити такого не міг.
"Що нам робити? Піти за Грано всередину?" - запитав його підлеглий.
"Скільки часу минуло відтоді, як Грано увійшов?"
"Більше 30 хвилин."
"30 хвилин, значить... Дайте Загону Червоного Піску засоби зв'язку і відправте їх як розвідників" - наказав Модун.
Його підлеглий передав наказ капітану Загону Червоного Піску.
Капітан вказав на трьох бійців, які негайно вийшли вперед.
"Шлях до прихованого оазису лежить там. Йдіть і доповідайте."
Капітан дав їм кришталеві кулі завбільшки з кулак. Це були старомодні пристрої зв'язку.
"Зрозумів."
Один із бійців узяв кулю і підійшов до центру піщаної пастки. Двоє інших пішли слідом за ним.
Троє сіли в місці, де засмоктувало пісок, і їхні тіла повільно поглинула яма.
Модун спостерігав за цим, а Сефіро, який стежив здалеку, відзвітував.
⟨Троє найманців увійшли в хиткі піски.⟩
Він надіслав Кан О повідомлення.
⟨Зрозумів. Будь ласка, продовжуй повідомляти нам, скільки їх входить у яму. Також доповідай про все важливе.⟩
⟨Я розумію.⟩
Сефіро здалеку спостерігав за Модуном та його людьми.
Минув деякий час.
Троє найманців, що увійшли в пісок, вибралися назад.
"Кхе, кхе!"
"Ха-а, хах."
"Ох, ха-а."
Усі троє важко дихали.
"Що сталося?"
"Ох, там немає... ніякого входу до оазису всередині. Ха-а. Там тільки пісок" - сказав найменець, що тримав комунікаційний кристал.
"Я подумав, що помру, якщо залишуся, тому... я вибрався з піску" - сказав інший.
"Я зрозумів. Залишайтеся в режимі очікування он там."
"Так, сер."
Капітан підійшов до Модуна.
"Що вони сказали?" - запитав Модун.
"Вони намагалися пройти всередину, але там лише пісок."
"Хм."
Модун погладив своє товсте підборіддя.
"Схоже, потрібно використати якийсь особливий метод або предмет, щоб увійти в оазис." - сказав його підлеглий.
Модун кивнув. Це виглядало логічно.
"Що ми будемо робити тепер?" - запитав його помічник.
"Ми почекаємо, поки вони вийдуть зі скарбами." - відповів Модун.
"Капітане!" - покликав він.
"Так."
"Накажи своїм людям бути напоготові; вони мають бути готові до бою в будь-який момент." - наказав Модун.
"Зрозумів."
Капітан пішов виконувати наказ.
"Ти йди з магами комах і встанови пристрій для блокування телепортації. Також встановіть спостереження за всією пустелею. Є шанс, що вони можуть з'явитися десь в іншому місці." - сказав Модун своєму підлеглому.
Вони вже отримали пристрій блокування від королівства Арабас. Настав час його використати.
"Так, сер."
"Пильно стежте за ними. Скажіть магам комах: якщо вони виберуться з пустелі — їм будуть непереливки." - суворо додав Модун.
"Я розумію."
"Йди."
Бородатий підлеглий пішов; він метушився навколо, щоб передати наказ Модуна.
Сефіро уважно спостерігав за ними і, звісно ж, доповів про це Кан О.
***
⟨Найманці, що входили, вийшли, нічого не знайшовши. Після цього вони облишили спроби увійти.⟩
Сефіро надіслав повідомлення.
⟨Я розумію. Будь ласка, продовжуй стежити за ними.⟩
Відправивши відповідь, Кан О покликав Едера та Грано.
"Схоже, вони не змогли пройти Останню подорож." - сказав Кан О.
"Це означає..." - почав Грано.
"Так. Вони не йдуть за нами; натомість вони чекають на нас зовні" - підтвердив Кан О.
"Тоді буде важко перебити їх по одному" - зауважив Едер.
"Це не так уже й погано. Поки що нам не потрібно про них хвилюватися, і ми можемо дослідити прихований оазис."
Кан О вказав кінчиком меча в бік оазису.
"Ходімо!"
Група Кан О попрямувала до оазису та споруди навколо нього.