Гігантська дев'ятиповерхова кругла вежа сягала небес.
Вежа Магів Алтейну.
Інакше відома як Колиска Магів — місце, де маги збиралися, вивчали й тренувалися.
Він пройшов повз бронзові статуї Кунти й Рашії, яких вважали найвидатнішими магами в історії, і увійшов у вежу магів.
На першому поверсі продавалися всілякі магічні пристрої, матеріали й гримуари.
Здавалося, ніби він прийшов до супермаркету.
Шестиповерхова вітрина демонструвала всілякі магічні предмети, акуратно організовані.
"Яке щастя."
Оскільки в нього був власний гримуар на продаж, він перевірив ринкову ціну інших гримуарів.
Гримуари, що вчили магії вогню чи блискавки, були дорожчими, тоді як вода, вітер, земля тощо — дешевшими.
Але вони не продавали гримуар, який навчав би одночасно заклинанням «Північний вітер і Холодний сніг» та «Пронизливий шторм». Тому він не міг дізнатися точну ціну на цей гримуар.
Кан О рушив до стійки допомоги.
Там мила дівчина-маг в світло-фіолетовіх рясі обслуговувала клієнтів.
"Я випадково знайшов гримуар; чи є спосіб дізнатися його ринкову ціну?" — запитав Кан О.
"Так. Ми також готові провести продаж за комісію. Звісно, ми беремо 8% комісії з продажу," — відповіла, посміхаючись, дівчина.
Кан О дістав «Проміжнийгримуар Північного вітру» з інвентаря.
"Будь ласка, оцініть це."
"Хвилину, будь ласка."
Коли дівчина оглядала гримуар, її очі засяяли здивуванням.
"Це... Де ви це знайшли?"
"Я не отримав це незаконно."
Він просто підібрав; зрештою, власника більше не було.
"Ах, я не те мала на увазі... Ви знаєте щось про людину, що це написала?" — запитала вона.
"Берсі?"
"Ви знаєте!"
"Не дуже."
Він відчув, що це призведе до проблем, тож удавав невігластво.
"Ви брешете. Ви знаєте!"
"Справді не знаю."
"Якщо ви знаєте щось про Північний Вітер, міс Берсі, то мусили б розповісти нашому професору!" — благала дівчина.
"Професор?"
Слово "професор" привернуло його інтерес.
У Вежі Магів маг, гідний титулу професора, означав, що їхні здібності першокласні.
"Ахем. Які стосунки в того вашого професора з Берсі?" — запитав Кан О.
Якщо між ними погана кров, то не варто розповідати про Берсі.
Я чула, що вони були друзями, що разом мандрували у пошуках пригод.
"Друг, виходить..."
Якщо так, то він мав право знати про смерть Берсі.
"Чи можу я побачити того професора? У мене є що розповісти про міс Берсі," — сказав Кан О.
"Я розумію. Будь ласка, йдіть за мною."
Дівчина попросила іншого мага поруч за стійкою допомоги, замінити її, і повела Кан О.
Кан О й дівчина-маг взяли магічно автоматизований ліфт і піднялися на 8-й поверх.
Це було місце, де розташовувався кабінет професорів — місце, де лише професори могли збиратися й вивчати магію.
Там був охоронець, але через присутність дівчини-мага вони пройшли без проблем.
"Ось."
Він побачив червоні двері, прикрашені сріблом. На них була табличка "Ґоспел".
Тук, тук.
Дівчина постукала.
"Професоре, це я, Ріко. Можна увійти?"
Ім'я дівчини-мага було Ріко.
"Заходь." - долинув зсередини голос.
Ріко відчинила двері й жестом запросила Кан О увійти.
Кан О увійшов у кабінет професора й озирнувся.
Це був гігантський кабінет. На книжкових полицях було незліченна кількість книг.
У центрі кімнати був великий стіл, і на ньому розкидані всілякі магічні пристрої, матеріали й товсті книги.
Нарешті там стояв високий, худий сивоволосий дідуган в окулярах. Він був схож на палицю.
"Ти мусила б працювати зараз. Чому прийшла?" — запитав дідуган.
Навіть говорячи, він продовжував дивитися на Кан О.
"Це професор Ґоспел."
Ріко ввічливо вказала на дідугана.
"Це... Ах, тепер, коли подумала, я ще не дізналася вашого імені. Як вас звати?" — Ріко вказала на Кан О й запитала.
"Кан О."
"Ах, то ваше ім'я Кан О. Професоре, ця людина каже, що знає, що сталося з міс Берсі."
"Що?"
Колись прискіпливий вираз обличчя Ґоспела миттєво змінився.
"Ви справді знаєте, що сталося з Берсі?" — запитав Ґоспел пристрасним поглядом.
"Так."
"Вона... де вона?" - Його голос тремтів.
Здавалося, їхні стосунки не були звичайними.
"Це довга історія. Чи не хочете сісти й послухати?"
Кан О вказав на м'який диван з іншого боку кабінету професора.
"Хуу, сідай."
Ґоспел повільно встав і рушив до дивана.
***
Кан О розповів Ґоспелу історію Берсі та Барамута.
Він розповів, де вона ховалася, як провела решту життя, а також як померла.
Вираз обличчя Ґоспела змінювався з моменту на момент.
Іноді це був вираз туги чи смутку, але він також відчув полегшення й подякував Кан О за поховання Барамута й Берсі разом.
"Чи можете показати гримуар, що написала Берсі?"
Кан О дістав гримуар Берсі з інвентаря й передав Ґоспелу.
Ґоспел обережно взяв книгу, ніби тримав дитину, й погладив її. Після цього переглянув.
Сльози почали текти з його очей.
"Це точно її почерк."
Ґоспел торкнувся літер кінчиками пальців.
"Вона була моїм першим і останнім коханням," — сказав Ґоспел.
Кан не питав, але Госпел був надто занурений у тугу, тому це просто вирвалося.
"Ахем."
Кан О не дивився мелодрами чи романтичні фільми, тож незручно відкашлявся.
Незважаючи на це, Ґоспел почав розповідати про Берсі.
Про те, як у молодості вони подорожували разом і він закохався в неї, і як відпустив її, навіть не зізнавшись у почуттях.
З того моменту Ґоспел, соромлячись себе, повністю зосередився на магії й навіть обірвав усі контакти з Берсі.
Тож Ґоспел жив увесь цей час, не знаючи, жива вона чи мертва.
"Я... Якби я був трохи сміливішим, то..."
Зрештою він закінчив самозвинуваченням.
"Професоре..."
Ріко, що слухала історію Ґоспела збоку, витерла власні сльози.
"Якщо так, то... Гадаю, ви мусили б взяти цю її пам'ятку," — без вагань сказав Кан О.
"Ви впевнені?" — запитав Ґоспел, обличчя трохи прояснілося.
"О, точно. Це теж маю."
Кан О дістав магічний посох Берсі з інвентаря.
"Колискова Лагідного Бризу!"
Ґоспел відразу впізнав. Він дуже обережно підняв посох і довго дивився на нього.
"Дякую." - схилив голову Ґоспел .
"Нічого." - Кан О відповів йому з доброю посмішкою.
Якби Едер був поруч, то, мабуть, здригнувся б. Бо зрозумів би, що в Кан О є задня думка.
"Подумати тільки, що ви й поховали Берсі, і дали мені її пам'ятки. Я хотів би якось віддячити."
"О, що ви. Не потрібно."
Кан О помахав рукою, але губа трохи вигнулася вгору.
Як і очікувалося!
Не було б так, щоб хтось такий чистий, як Ґоспел, просто взяв пам'ятки Берсі безкоштовно.
Чим він віддячить?
"Ні, потрібно. Будь ласка, візьміть це."
Ґоспел зняв перстень із пальця й поклав на стіл.
Ніби дві ліани обвиті одна навколо одної, золото й срібло перепліталися на персні.
"Професоре!" — крикнула Ріко з шоком.
Зрештою, цей перстень був таким цінним скарбом.
Очі Кан О засяяли.
За її реакцією перстень мусив бути досить неймовірним.
На жаль, вона намагалася все зіпсувати.
"Це забагато. Будь ласка, просто заплатіть йому вдвічі більше, ніж варті ці два предмети."
Кан О коротко глянув на Ріко.
- Ти заважаєш!
Тоді він гнівно сказав: "Ви пропонуєте, щоб я продав пам'ятки міс Берсі?"
На мить Ріко розгубилася, і її вуха почервоніли.
"Ні, я не те казала..."
Вона швидко помахала руками, але було вже пізно.
"Мовчи, Ріко," — суворо сказав Ґоспел.
Навіть згадка ідеї купити пам'ятки Берсі за гроші змусила його насупитися.
"Так, професоре," — сказала Ріко, пригнічена, й схилила голову.
- Так, ми позбулися її!
"Вибачте за поведінку моєї учениці." - Ґоспел знову схилив голову.
"Все гаразд."
Кан О поводився великодушно.
"Тепер, коли подумав, ви дали мені дві її пам'ятки, тож я мусив би дати вам дві речі натомість."
Ґоспел зняв намисто з шиї й поклав на стіл.
Це було намисто з прикрасою у формі полум'я.
"Це намисто я зробив, тужачи за Берсі. Будь ласка, прийміть і його, і перстень. Якщо ні, то я почуватимуся незручно."
"Якщо вам справді нормально, то..."
Так він сказав, але не міг відвести очей від персня й намиста, що носив професор.
"Хаа," — зітхнула Ріко збоку.
На її думку, винагороди були занадто великі, але вона не була досить дурною, щоб сказати це зараз. Зрештою, це лише розгнівало б Ґоспела на неї.
"Підозрюю, що відмова була б неповагою на цьому етапі, тож я вдячно прийму."
Кан О поводився ввічливо, але швидко схопив перстень і намисто.
Він цікавився, які це предмети насправді.
Хвилювання й цікавість вбивали його; настільки, що йому було важко підтримувати поважний фасад, бо губи постійно сіпалися.
Після цього він поговорив ще про кілька речей із Ґоспелом і попрощався.
"Тоді, вибачте."
"Бережіть себе."
"Так, і ви."
"Ріко, ти теж можеш йти."
"Так, професоре."
Ґоспел обережно погладив посох і гримуар Берсі й заплющив очі.
Мабуть, він згадував свої спогади про Берсі.
Кан О не турбував його й вийшов із кабінету професора.
***
" Хмм, подивимося, що тут."
Кан О оглянув предмети, отримані від Ґоспела.
[Перстень Золотого Таланту Кунти]
[Перстень, що постійно носив легендарний Архімаг Кунта з молодості. Кунта був не лише майстром магії, але й бойових мистецтв. Цей перстень містить бездонний талант самого Кунти.]
[Талант Кунти 1: При використанні навички чи заклинання є фіксований шанс появи спонтанного квесту. Якщо очистити спонтанний квест, то отримаєте велику кількість майстерності навички чи магії.]
[Талант Кунти 2: Зменшує кулдаун кожної навички й заклинання вдвічі.]
[Ранг: SS]
[Здібності: Жодних]
[Мінімальні вимоги: Жодних]
Очі Кан О розплющилися.
"SS-рангу!"
Він отримав перстень SS-рангу.
Він не збільшував характеристики, як захист чи атаку, але точно був неймовірним перснем.
Зрештою, майстерність була найважчою для підвищення в Арті!
Як додатковий бонус, він створював спонтанні квести, що радикально збільшували майстерність!
Не кажучи вже про те, що зменшував кулдаун усіх заклинань і навичок вдвічі!
Нарешті, не було мінімальних вимог для екіпірування.
"Цікаво, скільки я міг би отримати за продаж. Ймовірно, поза моєю уявою. Не те, щоб я мав намір продавати зараз."
Використовувати було мудріше, ніж продавати зараз.
Кан О відразу екіпірував перстень і розпростер пальці, щоб краще побачити.
"Хех."
Його обличчя було повне радості.
Здавалося, ніби вся енергія космосу прийшла до нього. Речі йшли фантастично для нього досі!
Плюс!
"Залишився ще один."
Кан О дістав намисто у формі полум'я, отримане від Ґоспела.