— Ми теж цього місяця вийдемо у відставку?
Репліка Маюмі ледь помітно змінила настрій у кімнаті учнівської ради, де вони захоплено обговорювали свої літні канікули.
Досі, в перший день нового семестру, обідня перерва в кімнаті учнівської ради (де завжди було значно перекошене співвідношення дівчат і хлопців) була присвячена розповідям учнів про те, що вони пережили влітку.
У ті часи, коли було заведено оберігати цнотливість до шлюбу – якщо використовувати старий спосіб опису – ці «літні враження» були набагато тверезішими, ніж у так звану епоху вільного сексу. Однак причина, через яку жінки припинили дошлюбні статеві стосунки, полягала в тому, що тепер вважалося «крутим» не фліртувати з чоловіками. Результат був той самий, але спосіб мислення значно відрізнявся від того, що було до настання епохи вільного сексу.
Втім, не було жодних соціальних покарань для жінок, які йшли до кінця, тож, безумовно, були дівчата, які це робили. Але більшість дівчат полюбляли хвалитися іграми боягузки, в яких вони в останню мить давили на гальма. Не кажучи вже про те, що жодна з дівчат у цій кімнаті учнівської ради ніколи б не продала себе задешево. До того ж, кожна з них володіла кількома способами самозахисту, якби до цього дійшло. Ніяких нещасних випадків чи кримінальних злочинів ніколи б не сталося.
Але навіть якщо так, то послідовність реплік на кшталт «Він зірвав з мене кофту», «Він штовхнув мене на ліжко» або «Його дихання на моїй шиї» змусила б будь‑якого здорового юнака відчути себе некомфортно. Не кажучи вже про те, що вони недбало закінчували розповідь словами «Мені б хотілося більш романтичного настрою» або «Мені стало нудно, і я його просто вклала спати». Такого чоловік більше не витримував.
Чи то до нього перестали ставитися як до чоловіка, чи то забули, що він взагалі там був (можливо, це була випадковість), але Тацуя був ситий по горло цими розмовами про «літній досвід», які вони не мали б дозволяти слухати представникам протилежної статі. Він уже трохи сконцентрувався на гримуарі (унікальному паперовому документі, який знайшов у кімнаті дисциплінарного комітету), тож не помітив, як розмова перейшла на тему виходу членів ради у відставку.
Але оскільки нова тема могла його зачепити – власне, це було майже напевно, – його гострий слух вловив її.
— До речі, коли ти про це заговорила, вибори до учнівської ради наступного місяця, так? — запитав Тацуя, шукаючи підтвердження.
Відповідь прийшла від Судзуне.
— Так. Вибори наприкінці місяця, але ми маємо щось зробити для видимості діяльності. Ми маємо оголосити про них до кінця наступного тижня і провести всі необхідні приготування.
Судзуне, з іншого боку, витримала всю дівчачу розмову – яка, можливо, не мала рейтингу R, але точно була PG‑13 – без жодних ознак того, що її холодний і зібраний вираз обличчя змінився на незворушний. Він не міг не здивуватися цьому; зрештою, вона була дівчиною їхнього віку.
У нього були свої запитання, але другим запитанням він, звісно, запитав дещо інше.
— Лише видимість? — він коментував її слова про те, що вибори будуть лише показухою.
Судзуне зрозуміла, що він мав на увазі.
— У нас є вибори, якщо є кілька кандидатів. Але в нас є лише кілька учнів, які бажають стати президентом учнівської ради, тому це перетворюється на внутрішню боротьбу.
Він замислився і згадав, що чув щось подібне в перший день, коли його запросили до цієї кімнати.
— Це означає, що президент учнівської ради обирається без виборів?
— Не обов'язково. Так було п'ять років – тобто шість років тому все було інакше. Жоден не член учнівської ради ніколи не ставав президентом, тож навіть якщо ми проведемо вибори, це, швидше за все, буде конкуренція тільки між Хатторі та Накаджьо. Вони, скоріш за все, обговорять це і вирішать, хто буде наступним кандидатом перед виборами.
“Ясно. І справді, внутрішня боротьба”, — подумав Тацуя.
Однак один з головних претендентів не був у цьому переконаний.
— Я не можу бути президентом учнівської ради! Нам не треба про це говорити, бо я не планую бути кандидатом.
Цього було достатньо, щоб переконати Тацую. Хтось зі сльозами на очах не може бути хорошим президентом учнівської ради. Хоча…
— Якщо це станеться, ми матимемо першого за шість років президента учнівської ради, який не буде найкращим у своєму класі…
— Гадаю, наступним президентом буде Хандзо…
Ні голова дисциплінарного комітету, ні нинішній президент учнівської ради не виглядали дуже задоволеними цим. Якщо залишити осторонь їхні особисті симпатії та антипатії, Адзуса, ймовірно, була ближчою до них на політичному рівні. Тацуя частково розумів, чому вони хочуть посадити її в президентське крісло, але…
“Якщо вона насправді не хоче цієї посади, то…”
Якби взагалі не було кандидатів, їм би довелося її вмовляти, але якщо Хатторі був кандидатом, то він був найбільш підходящим кандидатом на цю посаду.
— Адзусо, ти була найкращою в класі, коли вступала минулого року? — думки Міюкі, щоправда, пішли в іншому напрямку, ніж його. Він був дещо заскочений зненацька, але знав, про що вона думала по її зауваженню. Він зрозумів, що теж вважав Хатторі найкращим учнем минулого року.
Маюмі кивнула в бік сестри.
— Так і є. Зараз не такий вже й великий розрив в оцінках, правда ж? — запитала вона Адзусу.
Судзуне була єдиною, хто відповів.
— Теоретично, Ісорі – найкращий у класі, Накаджьо на другому місці, а Хатторі – на третьому. На практиці, Хатторі на першому місці, а Накаджьо на другому з невеликим відривом. Хатторі також перший у загальному заліку, Накаджьо знову на другому місці з невеликим відривом.
“Чи є… сенс виставляти рейтинг за перший семестр на великому екрані на конференції, щоб пояснити його? Вони є на шкільних стендах…”, — подумав Тацуя. Існувала стара приказка про те, що треба бути обережним у виборі друзів, але будь‑який серйозний учень ніколи не зміг би на рівних змагатися з цим президентом і головою. Такою була його оцінка Судзуне.
— Практичні оцінки Адзуси вищі ніж у Чійоди, чи не так? — Міюкі вже бачила рейтинг, але, мабуть, тепер у неї було інше враження, коли вона побачила ім'я людини, з якою подружилася на Змаганнях дев'яти шкіл.
— Канон не дуже‑то звертає увагу на деталі.
Маюмі посміхнулася, а потім виправила відверту критику Марі.
— Принаймні, хіба не краще було б сказати «вона динамічна», — сказала вона. — Увага до деталей – це фішка А‑чян, тому вона не призначена для спортивних змагань, на зразок дев'ятки.
— Але наступного року їй, певно, теж доведеться брати участь у змаганнях.
Адзуса спостерігала за тим, як Маюмі підтримує її, наче це її не стосувалося, але на бомбу, кинуту Марі, вона відреагувала поштовхом.
— …Я знаю, що це я заговорила про це, але… це буде наступного року, Накаджьо. Немає сенсу забігати наперед зараз.
— Т‑твоя правда. Наступного року… у нас буде багато перспективних гравців, окрім Чійоди, таких як Шіба, Кітаяма та Міцуі… — сказала вона, примусивши себе недбало розсміятися.
Марі зітхнула у відповідь.
— Так, цього року у нас було багато талановитих першокласниць… але я не думаю, що друге місце в класі має перекладати відповідальність на її однокласників.
— Ні, я б не стала, я б ніколи не змушувала їх. Я просто мала на увазі, що нам необхідні правильні люди в правильних місцях, і…
Те, що вона говорила, здавалося досить логічним, але вона не могла багато сперечатися з тими спантеличеними очима, що дивилися на неї. Тацуя знову подумав, що роль президента учнівської ради, однозначно, буде для неї нелегкою.
***
Коли він вперше за шість тижнів увійшов до штаб‑квартири дисциплінарного комітету, там було незвично багатолюдно.
— Не пригадую, щоб ми домовлялися про зустріч, — звернувся Тацуя до Марі, яка чомусь стояла біля входу.
Вона кивнула, наче це було серйозним предметом занепокоєння.
— Ти б не мав приходити. Я не пам'ятаю, щоб казала тобі.
— Тоді це церемонія нового семестру чи…?
— Єдина церемонія вступу у нас відбувається на початку року.
— Значить, комітет не займається ніякими конкретними справами?
— Не зовсім.
Тацуя злегка вклонився їй, потім пішов до шафки з особистими відеореєстраторами… і зупинився, зробивши три кроки. Він обернувся до Марі, яка стояла на тій самій відстані, що й раніше. Іншими словами, вона не відставала від нього ні на крок.
— …Що таке?
— Ніякими справами, але це не змінює того факту, що це велика подія для дисциплінарного комітету.
— Ох… — стомлено відповів Тацуя.
Марі зітхнула, дивлячись на нього.
— …Думаю, тобі варто виправити цю твою звичку, коли тобі начхати на решту світу.
— Я слідкую за головними новинами.
— Я говорю про те, що стосується тебе, — сказала вона, хитаючи головою, ніби кажучи, що його вже не виправити. Принаймні, так здавалося Тацуї.
Але Марі зламалась першою.
— Дисциплінарний комітет не має терміну повноважень.
— Я знаю. Але мені здається трохи дивним, що ти не мусиш покидати посаду, навіть якщо обирають нових членів.
— Ми можемо триматися за цю посаду, але вона не дуже зручна. Щороку ми все одно замінюємо людей, які закінчують навчання, тож не так вже й багато членів звільняється до цього, — Марі зробила легкий жест плечима. Ймовірно, це був несвідомий прояв того, що вона втомилася від пояснень у стінах школи про те, чому дисциплінарний комітет має особливі привілеї та ранг.
— Один зі старшокласників, обраний клубним комітетом, подав у відставку з закінченням останнього семестру. Його заміна прийде сьогодні.
Тацуя підняв брови, демонструючи неповне розуміння.
— І ми маємо влаштувати вітальну вечірку?
— Ні, анітрохи. Ти знаєш, як і всі ми, що ми не настільки згуртовані як колектив.
Вона мала рацію. Слова «розділені» та «протилежні» більше підходили дисциплінарному комітету, ніж «згуртовані». Ось чому Тацуя почувався розгубленим. Для чого ж тоді були ці збори?
— Це просто рідкість, коли дівчину обирають в комітет. Купка ледарів прийшла подивитися.
“Ясно”, — подумав Тацуя. Всі його старшокласники прийшли сюди не з почуття дружби, а з цікавості. Але якщо це було причиною, то…
— Ти певно теж привернула до себе увагу, коли тебе обрали головою.
Марі замовкла, її обличчя стало похмурим. Не схоже, що вона хотіла про це згадувати. Може вона стояла біля дверей, щоб наглядати за всіма, щоб її молодша колега не почувалася незручно.
— …Ну добре, ми залишимо мій випадок на потім. Я б хотіла, щоб за нею деякий час подивилися, як тільки ми влаштуємо її в комітеті.
— …Ти маєш на увазі мене, голово? — було цілком логічно, що він звернувся з таким питанням. Обов'язки та доручення були для підлеглих, але підтримка нового члена точно не була роботою, яку можна доручити підлеглому.
— Тебе, Тацуя.
Обличчя Марі, однак, було на 100 відсотків серйозним.
— У мене таке відчуття, що я знаю, хто ця нова людина, але… я все одно не думаю, що це робота для новачка.
— Ні, зовсім ні. Ніхто в дисциплінарному комітеті не підходить для цієї роботи більше, ніж ти.
Наголос на словах «дисциплінарний комітет» несвідомо мав для нього сенс і визначив його поразку.
*
Новий член комітету виявився саме тим, на кого він очікував.
— Тепер, коли ми всі познайомилися… Канон, я хочу, щоб ти походила з Тацуєю один день і склала собі уявлення про те, що таке патрулювання.
Представлення не здавалося необхідним для такої відомої людини, як Канон, але вони все одно пройшли через ці процедури. Після цього, дехто з присутніх був аж надто схвильований, Марі повернулася до Тацуї, останнього в кімнаті, і оголосила вищезгадані слова.
Як завжди, Тацуя не мав права відмовити. Фактично, судячи з того, що він залишився після того, як всі інші члени комітету пішли, Канон могла вибрати тільки Тацую або Марі.
— Га, чому? Ти не хочеш мене вчити, Марі?
І, як йому здавалося, вона, схоже, віддавала перевагу останній. Він теж так думав. Її ставлення було досить грубим, без жодних «якщо», але Тацуя міг зрозуміти скаргу. Це не обов'язково мала бути Марі. Якби це був хтось із другокласників, як вона, це було б нормально, але Канон, мабуть, не сподобалося, що Марі зробила молодшого за неї за старшого. Але Тацуя теж хотів, щоб Марі була наставницею Канон, тому в душі він підбадьорював Канон, сподіваючись, що вона не зупиниться на досягнутому.
— Ти багато чому не навчишся від мене. Будь‑хто з нечистою совістю, лише глянувши на мене, тікає геть. У цьому відношенні Тацуя має найдовший список інцидентів, в які він потрапляв, у всьому комітеті. І найбільше арештів, до речі, теж.
— О, зрозуміло. Це має сенс.
…На жаль, Канон досить легко погодилась.
Тацуя був захоплений бажанням запитати: «До речі?», але одразу ж відмовився від цієї думки. Він знав, що ці зусилля будуть марними.
***
— Немає чітко визначеного маршруту патрулювання, якому треба слідувати. Ти також не мусиш заглядати в кожен куточок школи. Я ніколи не був у патрулі з іншими, але думаю, що багато хто з них ходить лише певними маршрутами.
Йому це не подобалося, але він все одно мусив виконувати свою роботу. Тацуя намагався бути серйозним, коли читав Канон лекцію про службові обов'язки, поки вони йшли разом, але…
— Ха… Шібо, а ти вмієш адаптуватися.
…Раптове враження, яке він справив, було зовсім не пов'язане з його поясненням.
— Я маю на увазі, що одразу після того, як ти вступив, то почав виконувати цю важливу роботу з патрулювання школи сам. Я чула історії про твій героїзм ще з тижня набору до клубів.
— Ну, тоді багато чого сталося…
Він відчув, що її захоплення було дещо хибним, але навмисне не став сперечатися. Несподівано кинути його одного на патрулювання – це було нормально; це Канон надто переймалася безпекою.
Але якби він сказав їй правду, ніхто б не зрадів. Замість того, щоб сперечатися, він продовжив свою лекцію:
— Що стосується мене, то я в першу чергу перевіряю зали для тренувань. Минулі патрульні звіти говорять про дуже невелику кількість випадків, коли проблеми виникали в класах.
— Бо вони завжди під наглядом. Навіть якби тобі захотілося зробити щось кричуще, як у романах, ти б не зміг.
— Роман…? — тепер його цікавило, які саме романи вона читає. Але він не знав, що робитиме, якщо вона зізнається йому, що всі вони еротичні, тому пригасив свою цікавість.
— Ти не заходиш до спортзалу чи на спортивні майданчики? Думаю, там трапляється більше проблем, ніж у тренувальних залах.
— Поки не відбувається нічого особливого, наприклад, тиждень набору до клубів, це, як правило, підпадає під юрисдикцію клубного комітету. Але, звісно, якщо починається бійка, то втручається дисциплінарний комітет.
Зрештою, Канон потрапила до дисциплінарного комітету за рішенням клубного комітету. Крім того, вона регулярно займалася легкою атлетикою (спеціалізувалася на подоланні смуги перешкод). Вона вже знала про привілеї автономії клубного комітету.
— Але ж це все одно нормально, просто оглянутись кругом, правда? Тобто, якщо трапиться якась проблема, буде вже запізно, поки ти добіжиш туди.
“І все‑таки вона все ще говорить про це. Вона, певно, повністю готова влізти у війну за територію…”,— подумав Тацуя.
***
За настирливим бажанням Канон, вони вирішили зосередитись на патрулюванні спортивних залів сьогодні. (Тацуя серйозно сумнівався, чи варто йому супроводжувати її, чи ні.)
Через своє розташування відносно школи, першим, до якого вони завітали, був невеликий спортзал номер два. За чистим збігом обставин, клуб кенджюцу саме сьогодні проводив у ньому тренування.
— …Шіба, друзяко. Кожного разу, коли я тебе бачу, з тобою інша дівчина.
— Перестань, будь ласка, робити з цього сенсацію.
Кіріхара був єдиним, хто звернувся до нього, його тон важко було оцінити як серйозний чи жартівливий – хоча Тацуя відчував, що частка серйозності, безумовно, була присутня.
— Точно, Кіріхаро. Ти поводишся грубо з Чійодою. Її серце вже зайняте Ісорі.
— …Авжеж, це теж добре.
Це було зауваження Саяки, яке змусило Канон здригнутися, а Тацую зітхнути.
Саяка, член клубу кендо, брала участь у тренуванні з кенджюцу не тому, що вони були на побаченні, використовуючи час клубних занять.
Після того випадку, що стався навесні, все більше людей почали дотримуватися думки, що змагальні клуби, які використовують магію, і клуби, які її не використовують, мають більше взаємодіяти одне з одним. Особливо це стосувалося клубів, чиї види спорту спочатку були однаковими, де єдиним правилом було те, чи можна використовувати магію, чи ні – з'явилася тенденція змусити всіх вилізти зі своїх панцирів і активніше переймати сильні сторони кожної зі сторін.
Ініціативу очолили клуби кендо і кенджюцу, а Саяка і Кіріхара проклали шлях до першого досвіду участі у міжклубному обміні досвідом (оскільки вони також брали участь у початковому інциденті, що спричинив конфлікт).
Це, звісно, не означало, що вони не ладнали між собою під час тренувань.
Повернімося до основної теми.
Всупереч словам Саяки (?), Тацуя вирішив пояснити ситуацію Кіріхарі, який все ще підозріло дивився на нього.
— Голова Ватанабе наказала нам працювати разом.
І, незважаючи на своє попереднє зауваження, він не міг втриматися, щоб не виправдатися. Одна справа, якби він зробив це добровільно, але цю роботу йому нав'язали, а потім ще й затаврували. Він нічого не міг вдіяти.
— Ясно! То чутки були правдивими, — Кіріхара повірив йому несподівано легко, але додав трохи більше.
— Чутки?
— Що? Шібо, ти не знав?
— Ходять чутки, що голова Ватанабе готує Чійоду на посаду наступної голови дисциплінарного комітету. Я не дуже в це вірила, бо вважала, що вона не з тих людей, які хотіли б пройти через усі ці клопоти.
Після того, як Саяка перейняла естафету пояснень у Кіріхари, Тацуя вирішив промовчати. Він знав, що ці чутки були абсолютно правдивими.
— Ось чому я казала тобі, що вона зробила б це, якби це було заради Чійоди. Вона дуже подобається Ватанабе. Якби вона хотіла поставити когось на своє місце, особливо Чійоду, яка не має досвіду, вона б зробила все це і навіть більше.
Тацуя мовчав, але це не вгамувало його хвилювання.
— Та невже? Я не знав, що вона – скарб зовні і всередині. Але ти маєш рацію. Вони дійсно виглядають гарно, коли разом.
З усіх театральних розваг, що з'явилися останнім часом, можна сказати, що найбільш традиційним з них був дівочий мюзикл. Тому Тацуя не відчував, що слова Кіріхари про те, що вона «скарб всередині», були чимось особливо негожим, але емоції Канон, схоже, прийшли до іншого висновку.
— Справді, зараз? Говори про мене, що хочеш, але співвідносити Марі з юрі… Це ж треба бути таким безсовісним!
— Почекай!
Аура полум'я здійнялася за спиною Канон, наче люте божество Акала. (Насправді це була просто дифузія заряджених псіонних частинок.)
— Я нічого про це не казав!
З точки зору чистої сили, Канон була номером один серед другокласників, і її крики гніву також були пронизливими. Кіріхара замахав руками і несамовито затряс головою.
— Слова нічого не варті!
Тацуя важко зітхнув на невиправдано різку заяву Канон, а потім швидко і плавно простягнув праву руку.
— Хьян!
Одночасно пролунав дисонуючий зойк, буря танцюючих псіонів вляглася.
— Що ти робиш?! — закричала Канон, падаючи на підлогу, її обличчя було червоним, а очі вказували на те, що її теперішній стан не був зумовлений болем.
— …Це спрацювало ліпше, ніж я очікував. Чесно кажучи, я думав, що всі розмови про точки задоволення були фальшивкою.
Техніку натискання на точки він навчився у Якумо. Дивлячись на свій вказівний палець, яким він натискав на «ключову точку задоволення» на її спині (він дізнався про неї тільки сьогодні вранці), Тацуя бурмотів щось собі під ніс, від чого обличчя Канон ще більше почервоніло.
Але вираз обличчя Тацуї повернувся до нормального.
— Чійодо, ти дисциплінарний офіцер. Ти не можеш бути тією, хто спричиняє проблеми.
Вона застогнала.
— Але…
— Ніяких «але». Слухай, якщо до тебе будуть приставати з домаганнями, ти можеш просто подати позов до дисциплінарного комітету. Як правило, свідчення члена дисциплінарного комітету приймаються як доказ.
— Гей, зачекай!
Оскільки розмова раптово опинилася на межі серйозного потрясіння, Кіріхара швидко спробував втрутитися, але Тацуя і Канон навіть не глянули на нього.
— То. Ти. Зрозуміла? В майбутньому, будь ласка, утримуйся від створення таких моментів, які можуть призвести до конфлікту.
— …Добре, я зрозуміла.
Канон відвернулася, її обличчя було похмурим. Вона не почула, як Саяка пробурмотіла:
— …Хіба те, що зробив Шіба, не було домаганням?
*
— Якщо подумати, то скоро вибори до учнівської ради, чи не так?
Тепер, коли хаотична ситуація нарешті вляглася, і, можливо, про це нагадала розмова про наступного голову дисциплінарного комітету, Саяка вдруге за сьогодні підняла цю тему (для Тацуї, принаймні). Вони відійшли до стіни, щоб не заважати іншим членам клубу, які стояли колом і вели пусті балачки.
— Наприкінці місяця, так? — відповів Кіріхара на її запитання. — Так, здається, вже скоро.
— Кажуть, що буде вибір між Хатторі та Накаджьо, — Канон швидко долучилася до розмови як дружній учасник, чи то тому, що вони всі були молодшими, чи то тому, що не було ніякої одержимості ієрархією.
— Ні, Хатторі не піде на це, — заявив Кіріхара.
Хоча Тацуя вже вдруге говорив про це, з'ясувався новий факт.
— Чекай, правда? — Канон виглядала так само здивованою цією новиною.
— Ага. Його рекомендували на посаду наступного голови клубного комітету. Він теж цього хоче. Він сказав, що не братиме участі у виборах.
— Хатторі? Серйозно…? Гадаю, це розумно. У будь‑якому випадку, тобі знадобиться більше грубої сили для клубного комітету, — Канон виглядала переконаною, коли кивнула на відповідь хлопця.
Тепер, коли вони щось сказали, у Тацуї теж склалося уявлення про клубний комітет як про більш грубий орган, ніж учнівська рада. Вони вже мали багато елементів, які боролися за такі речі, як полювання за головами та крадіжки вакансій. Кацуто тримав їх усіх під своїм пильним поглядом, тож нічого серйозного не мало статися. Хоча, якби він був звичайним, все було б інакше.
“Але все‑таки…”, — подумав Тацуя. Це означало, що жоден з двох найсильніших кандидатів на посаду наступного президента учнівської ради не потрапить на вибори.
Хто ж буде наступним президентом?
***
Дорогою додому після патрулювання…
Міюкі закінчила свої обов'язки в учнівській раді. Лео, Еріка, Мідзукі, Шідзуку та Хонока закінчили свою клубну діяльність. Мікіхіко закінчив самостійні тренування в лабораторному корпусі.
Зустрівшись з усіма звичайними фігурантами групи вперше за деякий час, Тацуя та інші тепер сиділи за столиком кафе, що знаходилося на шляху до залізничної станції.
І в якийсь момент розмова знову повернулася до виборів до учнівської ради.
Лео застогнав у задумі.
— Чесно кажучи, я не думаю, що вона дуже надійна, — сувора думка про Адзусу.
— Але її здібності на висоті.
— Я думаю, що президентом учнівської ради має бути хтось милий і добрий.
Шідзуку та Мідзукі, схоже, були прихильниками Адзуси.
— У будь‑якому випадку, про те, щоб Хатторі став президентом, не може бути й мови, так? — перепитала Еріка.
— Ага, — підтвердив Тацуя. — Він чув це від нього самого. Навіть наш теперішній президент не змогла вирвати у нього людину, яку вони вирішили зробити наступним головою клубного комітету.
— Так… Не думаю, що хтось із них міг би протистояти голові Джюмонджі, — Еріка кілька разів кивнула сама собі.
— Тоді хіба це не означає, що Накаджьо – єдина, хто може балотуватися на посаду? — запитала Мідзукі, повертаючи тему до їхніх прогнозів щодо наступного президента.
— Але ж вона сказала, що не хоче, так? Я знаю. Міюкі, ти маєш спробувати!
Очі Міюкі розширилися від несподіваної пропозиції Еріки.
— Зачекай, Еріко, що ти кажеш?
На диво, Еріці, схоже, сподобалася її власна ідея.
— Не існує правила, що першокласник не може бути президентом учнівської ради, чи не так? Я думаю, що вона достатньо впливова і відома для цього. Вона виграла руйнування стовпів для новачків на змаганнях, а ще вона перемогла в головному змаганні міражної битви, випередивши всіх друго‑ і третьокласників.
— Не перебільшуй. Здібності старшокласників не можна вимірювати лише магічною силою.
— У тебе ж є Тацуя для академічної частини, чи не так? Якби ти була президентом, то могла б призначати офіцерами кого завгодно.
Мідзукі втрутилася в суперечку між Ерікою та Міюкі, ставши на бік Еріки.
— Ти маєш рацію. Президент Саеґуса сказала, що хоче скасувати правило першого курсу, так?
— Ти теж, Мідзукі…? — сказала Міюкі, бажаючи докорити їй, хоча в її голосі прослизнуло тремтіння.
— Ага! До того ж, якби ти була президентом, то могла б витягнути Тацую з дисциплінарного комітету…
Мефістофельський шепіт Еріки (дівоча версія) явно вплинув на Міюкі.
— А хіба Тацуя не може стати президентом учнівської ради?
— Ха, це було б класно.
Він не намагався конкурувати з другом дитинства, але цього разу Мікіхіко був тим, хто запропонував щось божевільне. Лео теж захопився.
Тацуя подивився на Лео з легким роздратуванням.
— Не вийде, — сказав він категорично. — Міюкі може і зможе отримати підтримку, але я не отримаю жодного голосу.
Шідзуку, однак, була іншої думки.
— Але ж ти був ключовою фігурою в змаганнях.
— Ну, Шідзуку, це… Навіть якщо я визнаю, що зробив свій внесок у нашу перемогу, я взяв участь лише в одному змаганні. Ти не можеш сказати, що відбувається за лаштунками з іншого боку.
Тацуя вкотре відкинув можливість участі у виборах, але тут Хонока дала палке спростування:
— Але я б точно проголосувала за Тацую, якби він балотувався!
— Я теж, Тацуя, — погодилась Міюкі. — Якби ти захотів взяти участь у виборах, я б зробила все, що завгодно: від агітаційних промов до роздачі листівок.
Таким чином, Міюкі та Хонока тонко змагалися за нього з обох боків. Тацуя відчував, що їхній ентузіазм викликає легкий головний біль.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub