Наступного дня Тацуя і Міюкі вийшли з дому раніше, ніж зазвичай.
Не для того, щоб раніше потрапити до школи, а для того, щоб раніше прибути на станцію.
На щастя, їм не довелося довго чекати.
— Доброго ранку, президенте.
Маюмі була невелика на зріст навіть для дівчини, але вона була не з тих, хто губиться в натовпі. Її силует випромінював набагато сильніше відчуття присутності, ніж інші, що дозволило Тацуї одразу ж її помітити.
— Тацуя? І Міюкі теж. Щось сталося?
Здавалося, що їхня засідка стала для Маюмі несподіванкою, що ж, це дійсно так. Вона не встигла зібрати воєдино свою звичайну веселу вдачу, і натомість відповіла їм нехитрою, нічим не примітною відповіддю.
Втім, здивувати її не було їхньою метою цього ранку. Тацуя не став витрачати час на непотрібні дурниці й одразу перейшов до справи.
— Я хотів спитати про вчорашній день. Розкажеш чим закінчилася дискусія з Мібу та іншими після вчорашнього?
На прохання Тацуї очі Маюмі трохи розширилися.
— Як несподівано, — це було не лише в її виразі обличчя, але й в її словах. — Тацуя, ти не схожий на людину, яка лізе в чужі справи.
— Я б не ліз, якби це не стосувалося мене, але це не той випадок.
— Розумію, — почувши його відповідь, вона переконливо кивнула. Тацуя вже був значною мірою пов'язаний з діяльністю їхньої «коаліції охочих». Навіть якби він хотів ставитися до цього як до чиєїсь іншої проблеми, вони не дадуть йому зіскочити з гачка. Маюмі погодилася, відчуваючи, що він має право почути, що станеться далі, – а навіть якби й не зустрілась з ними, то все одно збиралася повідомити про це всім уранці.
— Вони вимагають рівного ставлення до учнів першого і другого курсів. Але, здається, вони не дуже замислювалися над тим, що конкретно хочуть зробити. Більше схоже на те, що вони хотіли, щоб учнівська рада розробила конкретні кроки. Тому це перетворилося на досить гарячу суперечку. Спочатку ми хотіли обговорити переговори пізніше вчора, але потім вирішили провести публічні дебати в лекційній залі після уроків завтра.
— Ситуація швидко загострилася… — те, як Тацуя здивувався, насправді можна назвати стриманим. У нього склалося враження, що він почув «нарешті», а не щось інше, тож він не дуже здивувався. Він вважав, що втягнення їх у чесну боротьбу дасть найшвидший результат і найшвидше вирішення проблеми, навіть якщо це залишить у декого неприємний осад у роті. Але його реакція, ймовірно, відрізнялась від більшості. Наприклад, Міюкі не очікувала такого розвитку подій – її очі були широко розплющені, і вона була не в змозі говорити.
— Я можу зрозуміти тактику не давати тим, хто веде партизанську війну, часу на роздуми, але це означає, що у нас теж немає часу на розробку плану. Хто з учнівської ради братиме участь у цих дебатах?
На запитання Тацуї Маюмі відповіла усмішкою, яка говорила про те, що вона молодець. Вона показала на своє обличчя.
— …Ти сама, президенте?
Його тон був напівдовірливим і напівсумнівним. А Міюкі зовсім втратила дар мови.
— Я попрошу Хандзо піднятися зі мною на сцену, але говоритиму лише я. Тому що, як ти і сказав, на брифінг не вистачить часу. А сама по собі я не боюся, що ми зіткнемося лобами через дрібні розбіжності в поглядах. Я би найбільше побоювалася, що в такому випадку будуть використані емоції для маніпулювання враженнями.
— Тобто, з логічним аргументом ти не можеш програти? — запитав Тацуя. Маюмі впевнено кивнула йому.
— А ще, — продовжила вона з легким відтінком передчуття в голосі, — якщо у них є конкретні докази, достатні для того, щоб перемогти мене, то все, що нам залишиться зробити, – це включити їх в процес управління школою.
Йому здалося, ніби вона сподівається, що її переграють.
***
Одразу після оголошення про те, що безпрецедентні дебати відбудуться завтра, коаліція (як стали називати »коаліцію охочих, які прагнуть скасувати дискримінацію в школі») одразу ж активізувала свою діяльність.
Хоч і не дуже витонченим способом, але вони намагалися збільшити кількість своїх прихильників, оскільки члени коаліції, які вербували прихильників, почали з'являтися в кожному куточку школи перед уроками, на перервах і після уроків.
Усі вони носили білі браслети з синіми та червоними краями. Тацуя гадав, чи то вони вирішили, що більше не варто ховатися, чи то просто не знають, що означає цей символ – він думав, що перше. Однак він все ще не міг погодитися з думкою, що незнання є виправданням. Він вважав, що провину слід покладати на дії, а не на внутрішні речі.
Однак це не обов'язково означало, що він хотів перешкоджати діям коаліції. Цілком природно, що вони хотіли прибрати до рук багато людей, які їм симпатизують, і »поговорити» з ними. Він не мав наміру втручатися в справи людей, які не мають до нього жодного відношення, які емоційними словами вводять в оману емоційно незрілих старшокласників і тягнуть їх у бездонне болото. (Хоча це була жахлива думка в багатьох відношеннях.)
З іншого боку, якщо це був хтось, з ким він був пов'язаний – хоча, будучим учнем Першої старшої школи, ніщо з того, що відбувалося в школі, не було насправді не пов'язане з ним – він не збирався піддаватися цим оманливим спокусам.
— Коїдзумі.
Після школи, за день до дебатів, він помітив розгублену першокласницю, з якою розмовляв, ймовірно, старшокласник, що носив на правій руці браслет, про який йшлося вище. Коїдзумі притискала до грудей якісь картини, тож вона, мабуть, якраз доставляла речі для свого клубу. Той факт, що вони використовували нецифрові матеріали в наш час, певно, означав, що в шкільному художньому клубі було чимало людей, які віддавали перевагу саме цьому способу, але зараз це не мало жодного значення.
— О, Тацуя!
Вона побачила його і з полегшенням зітхнула. Судячи з її вигляду, вона вже давно працювала над цим завданням.
Спочатку Тацуя оглянув старшокласника з ніг до голови. Він був високий, і хоча на перший погляд здавався худорлявим, насправді мав тіло, загартоване в бойових мистецтвах.
Він бачив цю особу раніше.
Це був не хто інший, як той учень, який напав на нього за допомогою магії і втік під час абсолютного божевілля, яким був тиждень набору до клубів.
— Я Шуба, з дисциплінарного комітету. Якщо ти затримаєш її надовго, тебе можуть вважати порушником, тому відійди, будь ласка.
Він несподівано звернувся до старшокласника, не зупиняючись, щоб подивитись на вираз обличчя Коїдзумі Проте він не намагався розпитувати його про інцидент, що стався під час тижня вербування. Навіть якби Тацуя запитав, він би ніколи ні в чому не зізнався, та й навіть якби відповів, то лише про неправдиві звинувачення, і це мало б протилежний ефект. Тацуя з незворушним виглядом прослизнув між Коїдзумі та старшокласником і подивився йому прямо в очі.
На його лівих грудях не було емблеми.
На його обличчі були маленькі квадратні окуляри. Вони не виглядали фальшивими.
— Гаразд. Я поки що піду. Міс Шабаті, я вільний у будь‑який час, тож якщо ви передумаєте, подзвоніть мені.
Старшокласник поводився надзвичайно по‑джентльменськи (хоча більше по‑італійськи, ніж по‑британськи) і відступив назад. Щойно його постать зникла з коридору на сходах, він розпитав Коїдзумі про все.
— Він капітан клубу кендо. Сказав, що його звуть Кіное Цукаса… У нього теж є підвищена чутливість до духовного випромінювання. Він хотів знати, чи буду я частиною кола, яке він створив разом з іншими чутливими учнями.
Тацуя не очікував, що Коїдзумі сама розкриє проблему про свої «очі». Втім, він уже був переконаний, що вона має чутливість до випромінювання, тому не дуже здивувався.
— І що він сказав? Що ти маєш поділитися своїм тягарем?
— Ні, він сказав, що його стан сильно поліпшився після того, як він увійшов до кола, тож, може, це допоможе і мені…
— О, Боже.
“Дуже схематично”, — але він не сказав цього.
Йому не потрібно було цього говорити, щоб зрозуміти, що Коїдзумі відчуває те ж саме.
Оскільки перешкоди, спричинені надто гострими відчуттями, пов'язаними з магією, були дуже сильними, контроль над цими здібностями був єдиним способом боротися з ними. А для того, щоб навчитися контролювати ці здібності, найшвидшим шляхом було належне тренування.
Навіть без особистої опіки інструктора шкільна програма була найбільш наближеною до »правильного тренування», яке тільки можна було отримати, тому було досить важко уявити, що невелике коло учнів може забезпечити ще більш ефективний режим. Одна справа, якби це коло мало інструктора, який би керував ними, але основною причиною розколу курсів на 1 і 2 був кричущий брак викладацького складу.
— Я кілька разів казала йому, що дуже заклопотана заняттями…
— Правильно. Ліпше не бути жадібним і йти вперед, не поспішаючи, чи не так?
Коїдзумі кивнула на знак згоди з його банальною порадою і попрямувала до своєї клубної кімнати.
Тацуя пішов у протилежний бік і замислився. Можливо, це був збіг обставин, що він натрапив на те, як до неї приставали. Але все інше не могло бути випадковістю. Вся ця історія з «колом» була не більше ніж прикриттям, або, можливо, приманкою; очевидно, справжній план хлопця полягав у тому, щоб заманити її у свою групу. Судячи з того, як коаліція вдалася до практичних заходів – напала на нього, перш ніж почати активні дії, цей хлопець точно справжній. Принаймні, він виглядав не як той, кого заманили, а як той, хто сам ловив рибу.
“Капітан клубу кендо, Кіное Цукаса… Треба більше про нього розкопати”, — подумав він, вирішуючи, що робити.
***
Після вечері, в той час, коли він зазвичай змивав з себе піт і бруд за день, Тацуя мчав на щойно придбаному електричному мотоциклі.
Він їхав до храму Якумо.
Він не йшов туди пішки, бо, окрім раннього ранку та середини ночі, по дорозі завжди були очі пасажирів потягів та перехожих. Використання магії без належних на те підстав тягнуло за собою кримінальне покарання. Навіть неповнолітній не уникнув би суворого покарання.
Що ж до їзди на мотоциклі, то вона взагалі не була кримінальним злочином. Правила дорожнього руху від 2095 року нашої ери передбачали, що права на керування мотоциклом можна було отримати після закінчення середньої школи. Це не залежало від віку; натомість вимогу можна було виконати, закінчивши обов'язкову освіту.
Навколо його талії були обхоплені руки, стрункі, але анітрохи не кістляві. Дві випуклості від його сестри притискалися до його спини. Звісно, в період статевого дозрівання, але, без сумніву, вже щось – і все ж зовсім не мізерні. Для дівчини, якій щойно виповнилося п'ятнадцять (Коїдзумі народилася в березні), поза сумнівом, вони були щонайменше більші за середні.
Однак це не означало, що серце Тацуї намагалось вирватись з грудей. Вона була його молодшою рідною сестрою, тож звісно (?) ні.
І поїздка тривала лише близько десяти хвилин. Не відчуваючи нічого аморального ні в душі, ні в тілі, вони вдвох прибули до храму Якумо.
Звичайного грубого привітання біля воріт не було. Цей візит не був тренувальним – вони заздалегідь домовилися про зустріч по телефону. Звісно, ввічливого привітання теж не було, тож вони попрямували через добре знайому територію храму до житлових приміщень жерців.
Житло жерців Якумо було збудоване за зразком одноповерхових житлових будинків початку двадцятого століття. Можливо, вони дійсно були побудовані в ту епоху; ні Тацуя, ні Міюкі ніколи не цікавилися цим питанням.
На вулиці зовсім не було світла. І не тому, що будинок був просто старий – це було зроблено навмисно.
Не тільки не було зовнішніх ліхтарів, але й не було світла всередині будівлі. Нічне небо теж було хмарним, тому ні місячне, ні зоряне світло не падало, а високі стіни затуляли міські вогні, роблячи територію храму практично непроглядною темрявою.
Було ще не так пізно, щоб вони точно спали, але, можливо, жерці лягли спати щойно прокинувшись. Він ніколи не чув, щоб нінджя дотримувалися принципу «рано лягай, рано вставай», та й уявити собі такого не міг. До того ж, вони пообіцяли завітати в гості, тож не могло бути, щоб ніхто не спав.
Міюкі ніжно простягнула руку до Тацуїної руки. Сила, з якою вона стиснула його рукав, була не дуже великою, та й рука не тремтіла. Проте Міюкі не мала такого нічного бачення, як у Тацуї, тож не важко було уявити, що вона відчуває інстинктивну тривогу в темряві. …Що ж, навіть із закованою рукою Тацуя міг скористатися власною магією, якщо це було потрібно, тож він дозволив сестрі робити все, що їй заманеться.
Територія храму не була тісною, але й не надто просторою. Незабаром вони підійшли до входу в житлові приміщення. Відеодомофона, звісно, не було, але не було навіть дверного дзвінка – це було зроблено явно навмисно, тому Тацуя пішов відчинити розсувні двері і повідомити про їхнє прибуття. Але коли його рука торкнулася ручки дверей…
— Сюди, Тацуя.
…він почув голос, що кликав його з веранди, де раніше він не відчував жодної присутності.
Він відчув, як його руку смикнули за рукав. Тацуя, злегка роздратований, не відчував бажання навіть сухо посміхнутися. Він думав про те, як це по‑дитячому для когось його віку – розважатися, лякаючи людей, раптово озиваючись до них з темряви.
Звісно, якби не Міюкі, Тацуя, мабуть, нічого б не відчув. У цьому сенсі його маленький план був частково успішним – якщо це взагалі був план.
Особисто він хотів би зробити вигляд, що все гаразд, і піти геть, але він прийшов сюди сьогодні не просто так. Він проковтнув це гірке відчуття і повернувся до веранди в напрямку, звідки лунав голос.
Чоловік був би трохи схожий на жерця, якби сидів там, схрестивши ноги в медитації, але він також подумав, що насправді це більше схоже на Якумо. Тацуя знав його вже два з половиною роки, але він все ще залишався невловимим.
— Доброго вечора, майстре. Ви відпочивали?
— О, добрий вечір, Тацуя. І тобі, Міюкі. І ні, анітрохи. Навіть я не засну після того, як дав обіцянку.
Якумо відмахнувся від саркастичного зауваження Тацуї так плавно, що це здивувало Тацую, який вважав, що той буде з'являтися і зникати з поля зору, слизький, як вугор.
— Сенсею, прошу вибачити за нічний візит. Можна запитати… Якщо ви не відпочивали, то чому погасили світло?
— Хм? О, це звичай. Ми не вмикаємо світло, коли воно нам не потрібне. Ми ж все‑таки шінобі.
Тацуя неправильно зрозумів це як пустощі. Він трохи поміркував над своєю помилкою, кажучи собі, що погано дозволяти власним упередженням закрадатися в його ситуативні судження, навіть якщо зазвичай все відбувається інакше.
Звісно, він не промовив жодного слова, поки Якумо дивився на нього.
Чоловік, здавалося, навіть не помітив, що Тацуя поставив під сумнів його репутацію. Він подивився на них обох, примружився, а потім тихо промовив майже монотонно:
— Все ж таки, прана, яку ви, родичі, маєте, – це щось. Вона ще прекрасніша, коли дивишся на неї без світла навколо.
— Наша прана? — перепитала Міюкі, нахиливши голову.
— Тобі, певно, буде зрозуміліше, якщо я назву це випромінюванням духовних частинок, — відповів Якумо з незвично серйозним виразом обличчя. Примруження його і без того вузьких очей зовсім не було виразом ревнощів – він пильно вдивлявся у «щось», що було важко розгледіти. — Прана Міюкі виблискує і сяє, не знаючи меж, а в Тацуї немає жодної зайвої її краплини. І поєднання вас…
— Майстре, — несподівано сказав Тацуя, перебиваючи його.
Примружені очі Якумо повернулися до свого попереднього стану, і він зробив дещо пустотливий вигляд.
— Ой‑йой, перепрошую.
— Ні, це я мушу вибачитися за свою грубість, — Тацуя злегка вклонився, сигналізуючи про закінчення цієї дискусії.
Звісно, Якумо це зрозумів.
— То з якою метою ти прийшов сьогодні?
— Взагалі‑то, є дещо, з чим ви можете допомогти використавши свою силу, — відповів Тацуя у відповідь на його запитання. Потім він описав Кіное Цукасу. — Цілком очевидно, що цей старшокласник є членом «Égalité», але я думаю, що він ще й має прямий і сильний зв'язок з «Бланш». Можете дізнатися через Кіное Цукасу, що саме планує «Бланш»?
— «Égalité» і «Бланш», ех… Звісно, це розслідувати цілком у моїх силах, — Якумо легко кивнув на прохання Тацуї, сформульоване як запитання. Його слова теж могли бути або хвастощами, або необдуманою обіцянкою, і для нього це звучало природно, коли він так говорив.
Та Тацуя знав, що насправді цей чоловік може займатися такою банальною справою, як розвідка терористичних організацій, що діють у країні, перед сніданком.
— Але я людина в формі. Я не лізу у справи простих людей. І якщо ти вже зайшов так далеко, то чи не простіше було б запитати Казаму? З ним же та юна леді Фуджібаяші, чи не так?
Тацуя на мить завагався, а потім з жалем почав:
— …Я б не хотів покладатися на майора…
— Твоя тітка не підтримає? — перебив Якумо, не давши Тацуї закінчити речення. — Враховуючи обставини, що склалися, гадаю, тобі доведеться повернутися сюди.
Тацуя мовчки схилив голову. Не з вдячності за те, що він вирішив прислухатися до його прохання, а з вибачення за його роздуми.
Якумо злегка махнув рукою перед собою, натякаючи, що вибачення не потрібні, а потім жестом запросив Тацую і Міюкі сісти на веранді.
Тацуя сів поруч з Якумо, а Міюкі, трохи більш стримана, ніж її брат, сіла поруч з ним; тоді Якумо заговорив.
— Кіное Цукаса… раніше відомий як Кіное Камоно, — почав він без жодних передмов. — Жоден з батьків не мав жодних проявів магічних здібностей. Іншими словами, він є частиною «нормальної» сім'ї, але це відгалуження сім'ї Камо. Хоча це і відгалуження, їхній кровний зв'язок досить незначний, тож їх цілком можна назвати нормальною сім'єю. Хоча «очі» Кіное, мабуть, були свого роду відхиленням.
Очі Тацуї розширилися – Якумо говорив так, ніби вгадав його точне прохання, – але він не був здивований так, як його сестра.
Неможливо було б встигнути за Якумо, якби виділяли час на те, щоб дивуватися кожному слову, яке він говорив.
Але він все одно хотів сказати це:
— Майстре, ви коли‑небудь чули про приватність?
— Авжеж, я колись читав про це у словнику.
Критика Тацуї, по суті, ігнорувала той факт, що саме він просив про вторгнення в чийсь особистий простір, а Якумо прикидався дурником без жодного натяку на провину.
Обоє вони вирішили не дивитися на Міюкі, яка тримала руку біля скроні.
— Звідки ви знали, що я попрошу вас зайнятись Кіное Цукасою?
Те, що Тацуя так різко змінив тему розмови, свідчило про те, що він не зміг повністю ігнорувати ставлення Міюкі.
Не заперечуючи проти зміни теми, Якумо пішов за його прикладом і залишив її позаду.
— Це не має нічого спільного з твоїм проханням – я просто знаю про нього.
— …Можна спитати, чому?
— Ну, я ж жрець. Водночас – чи точніше, понад те – я шінобі. Риба не може жити без води, а шінобі не може жити без постійного припливу інформації. Я стараюся придивлятися до людей, які мають минуле, що може створити проблему в потрібному місці в потрібний час.
Тацуя трохи примружився.
— Це стосується і нас?
Не підвищуючи голосу, Якумо розсміявся, забавляючись.
— Я намагався, але не знав, у що вляпався. Інформація про вас обох була досконало підтасована. Гадаю, я мав би це передбачити.
Якесь сумнівне віяння промайнуло між ними обома. Міюкі поспішно заговорила, ніби намагаючись позбутися цієї темної хмари.
— Сенсею, як пов'язані між собою Цукаса і «Бланш»?
Обличчя Тацуї та Якумо одночасно пом'якшали від того, що Міюкі робила все можливе. Вони все одно не хотіли з'ясовувати стосунки по‑справжньому – вони жартома поглядали один на одного. Удавана напруга одразу ж зникла.
Вираз його обличчя розслабився, Якумо відповів на запитання Міюкі тоном, який свідчив про те, що він веде світську бесіду.
— Коли мати Кіное вийшла заміж вдруге, її новий чоловік привів свого сина, старшого зведеного брата Кіное. Він очолює японський філіал «Бланш». І не лише як зовнішній представник – він також керує усіма справами за лаштунками. Справжній лідер, — на противагу своєму невимушеному виразу обличчя, його відповідь була аж ніяк не миролюбною. — Кіное, скоріш за все, вступив до Першої старшої школи через волю свого зведеного брата. Вони, можливо, хотіли зробити щось подібне до того, що відбувається зараз, але… я не знаю точно, що саме вони планують. Але, без сумніву, це щось лихе.
— Ясно… — Тацуя повільно кивнув на слова Якумо, думаючи про щось.
— Вибач, що не зміг розповісти тобі найголовніше.
— Ні, ви мені дуже допомогли.
Він був не просто дипломатичним. Він не думав, що ця людина зможе відповісти одразу, і сам факт, що Кіное змінив статус з «когось, за ким нам, можливо, доведеться стежити» на «когось, за ким нам потрібно стежити», означав дуже багато. Він подумки склав розклад – завтра, якомога раніше перед дебатами, він ненароком порадить Марі приглянути за Кіное Цукасою.
Після того, як він вирішив це питання, він зрозумів, що є ще одна річ, про яку треба запитати.
— До речі, майстре. Наскільки сильні здібності «очей» Кіное Цукаси?
Якумо приклав руку до підборіддя на це запитання. Не було схоже, що він намагався вдавати з себе невдаху, він виглядав так, ніби серйозно думав про це.
— Подивимось… Достатньо сильні, щоб я міг бачити пранічні хвилі, які вони випромінюють, принаймні. Він не має володіти силою, щоб зчитувати прану, приховану всередині тебе. Принаймні, він не має такої сили, щоб бачити прану, як твоя однокласниця, Тацуя.
Остання фраза Якумо змусила Тацую нахмуритись.
— Ви вже навіть знаєте про Коїдзумі?
При цьому Якумо посміхнувся найдражливішою, найзлішою посмішкою, яку він демонстрував за весь вечір.
— Ти теж зацікавлений, чи не так?
Тацуя ледве стримався, щоб не вилаятися собі під ніс. Було очевидно, що чоловік і так бачив його наскрізь, але дозволити йому показати це у своєму ставленні було б зовсім неприємно.
«Цікавість» не означала, що хлопець має інтерес до дівчини того ж віку. Це не було чимось настільки сексуальним. Якщо сказати простіше, Тацуя остерігався Коїдзумі Від її дивної здатності, яка могла розкрити приховану в ньому прану, як і припускав Якумо.
— Я перейду одразу до свого висновку і скажу, що не думаю, що тобі варто бути обережним з нею, — Тацуя зціпив зуби, і це, здається, задовольнило Якумо. Чоловік більше не посміхався. Його невимушений тон голосу і недбала поведінка залишилися колишніми, але це не було обличчя людини, яка розважається жартами чи грою слів. — Навіть якщо вона побачить твою прану, вона не зможе її зрозуміти. Якби вона була так само добре обізнана з магією, як ти, то знала б, що не варто бездумно виставляти напоказ свої очі.
Ці слова мали заспокоїти його, але Тацуя відчув сумніви. Зрозуміло, що Якумо не хотів цього робити, але він відчув, що йому вкотре нагадали про те, що він – нестандартний екземпляр, щось відмінне від стереотипного мага.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub