Розділ 8 - Різні міркування

Із закінченням тижня набору (війни?) членів клубу, заходи, пов'язані зі вступом, добігли кінця.

Навіть клас Тацуї з головою поринув у вивчення магії.

Серйозне, цілеспрямоване навчання магії починалося в старших класах, але з огляду на те, що вступні іспити містили й практичну частину, до моменту вступу учні вже мали певні фундаментальні магічні навички.

Заняття проводились з урахуванням цього ‒ тож, навіть якщо систематично повторювати все з самого початку, траплялись випадки, коли учні, які погано володіли практичними навичками, не могли встигати за програмою вже невдовзі після початку навчання.

З певної точки зору, поділ на 1‑й та 2‑й курси був логічним, оскільки враховував цей розрив, щоб жоден з них не впливав негативно на інший ‒ навіть якщо це призводило до відставання однієї зі сторін.

***

― Дев'ятсот сорок мілісекунд. Тацуя, ти зробив це!

― Фух… На третій раз вдалось, здається.

Очі Мідзукі заблищали від удаваного задоволення, а Тацуя відповів на це втомленою посмішкою.

Їхній клас був у розпалі магічної практики.

Вони мали об'єднатися в пари, скласти і виконати один тип магічної програми за певний проміжок часу.

Один прочитував програму активації, потім використовував її як основу і дозволяв своїй області магічних розрахунків, несвідомій області мозку мага, побудувати і виконати магічну програму.

Це була сучасна система магії.

За цією схемою процес перетворення програми активації ‒ даних, які могли зберігатися на пристрої ‒ в магічну програму, яка не могла зберігатися, називався словом «компіляція», яке було запозичене з мови інформаційних технологій.

У сучасній магії схема оцифрування необхідної для виконання магії роботи і перетворення цих даних у програму активації, а потім використання її як основи для побудови магічної програми, означала, що вона була точною, безпечною і універсальною.

В обмін на це вона жертвувала швидкістю, характерною для надприродних здібностей, коли людина могла змінювати події лише за власним бажанням. Оскільки в середині магічної програми з'явився зайвий крок ‒ побудова магічної програми, з цим нічого не можна було вдіяти. Однак, хоча час побудови магічних програм не можна було звести до нуля, можна було нескінченно наблизитися до цього.

Причина, з якої сучасна магія зробила акцент на швидкості створення магічних програм, полягала в тому, що вона була приблизно такою: Спочатку ПАВи були лише пристроєм зберігання даних, призначеним для запису оригінальних даних програми активації, але швидкість виконання магії швидко стала головним питанням. ПАВ, який вони використовували сьогодні на занятті, не потрібно було налаштовувати під кожного окремого учня ‒ і тому в ньому не було абсолютно ніяких функцій, які б сприяли його прискоренню. Метою сьогоднішнього заняття було потренуватися у швидкості компіляції, використовуючи цей ПАВ, який, у певному сенсі, був таким, якими пристрої були від початку.

Якщо один з учасників пари не міг впоратися з завданням, інший автоматично отримував додаткову роботу. Мідзукі впоралася з завданням з першого разу, тож для Тацуї настав час зітхнути з полегшенням.

― Але я трохи здивована. Ти дійсно так погано володієш магією на практиці, так?

Для однотипних, однопроцесних заклинань, як те, що вони використовували, метою магів було скоротити час між початком читання в повністю розширеній програмі активації та виконанням магії до менш ніж п'ятисот мілісекунд.

Тацую, якому знадобилося три спроби, щоб вкластися в тисячу мілісекунд, не можна було назвати успішним навіть заради лестощів.

― Здивована? Мені здається, що я часто це кажу.

― Я чую це постійно… але я думала, що ти просто скромний. Я маю на увазі, що ти можеш зробити все, що завгодно, Тацуя. Я не думала, що ти погано володієш магією.

Мідзукі нахилила голову набік, геть збентежена, і Тацуя не зміг втримати сухої посмішки на обличчі ‒ у нього не було можливості зробити якийсь інший вираз.

― …Може здатися, що я вихваляюся, але якби мої практичні навички були посередніми, мене б взагалі не було в цьому класі.

Він дуже старався, щоб у його тоні не прозвучало сарказму. Можливо, це спрацювало ‒ а можливо, вона просто була тактовною, бо просто кивнула.

― Розумію. Якби ти ще й добре володів практикою… ти був би просто досконалим! Ми, певно, не захотіли б до тебе підходити, ‒ сказала Мідзукі, безтурботно посміхаючись.

Він посміхався разом з нею, але це трохи зачепило його.

― Але Тацуя… Ти не розчарований?

― …Чим? ― він не міг збагнути, що означає її повторюваний вираз розгубленості, тож йому захотілося відповісти на її запитання.

― Ти взагалі‑то дуже вправний, але тебе вважають безталанним. Я думаю, нормальні люди були б розчаровані. Я особисто не можу не відчувати розчарування. Якби я мала такий талант, як у тебе, я не думаю, що змогла б витримати, коли на мене дивляться зверхньо, як на Бур'ян… але тебе, здається, це не дуже хвилює, тому…

Це було надзвичайно складне для відповіді питання.

Враховуючи характер Мідзукі, він не думав, що вона піде поширювати погані чутки або розповість про це іншим, але якщо він хотів спробувати дати переконливу відповідь, йому потрібно було б дещо зануритися в її особисті обставини.

― Швидкість обробки ‒ це різновид навичок, і це дуже важливий фактор. Є багато випадків, коли десята частка секунди може означати різницю між життям і смертю. Вони не помиляються, коли думають, що я не маю таланту.

Тацуя вирішив обрати відповідь, яку міг би сказати публічно.

Якби Мідзукі була звичайною ученицею 2‑го курсу, вона, мабуть, була б задоволена цим.

Але вона…

― Але в реальному світі, Тацуя, ти можеш активувати магію набагато швидше, хіба ні?

…мала особливі «очі».

― …Чому ти так думаєш? ― Тацуя знав, що така відповідь сама по собі означає, що він визнає її слова, і що він зазнав поразки, але у своїй розгубленості він не зміг знайти кращої відповіді.

― Під час цієї практики у тебе був такий вигляд, ніби тобі було дуже важко під час усіх трьох спроб. Моя мама ‒ перекладач, тому це може прозвучати дивно, але це схоже на те, що ти людина, яка може думати про англійське питання англійською і відповідати англійською, але програма хоче змусити тебе спочатку відповісти японською, а потім перекласти його на англійську. І під час першої спроби ти майже склав магічну програму, але потім викреслив її і переробив компіляцію, так? З точки зору часу, ти паралельно читав програму активації і створював магічну програму. І тоді мене осяяло, що, може, для такого рівня магії не обов'язково використовувати програму активації. Можливо, ти можеш просто створити магічну програму безпосередньо.

Використовувати магію з такою ж швидкістю, як ця, але без використання програми активації ‒ іншими словами, не використовуючи ПАВу. Йому було суворо наказано тримати це вміння в таємниці.

А вона розгадала його лише з першого разу.

Сама серцевина його розуму завмерла.

Його настороженість досягла свого піка, розгубленість перейшла межу, а потім вщухла, коли він знову заспокоївся.

Тацуя зовсім не звик, щоб його так трясло, для нього це був дуже рідкісний досвід.

― Я не думав, що ти бачиш так глибоко. У тебе справді дуже гострий зір.

Цього разу обличчя Мідзукі зблідло, підтверджуючи переконання Тацуї, що вона намагалася тримати свої «очі» в таємниці.

“Може, це було трохи підло”, ― подумав він, і куточки його рота злегка піднялися догори. Але, судячи з її реакції, ризик того, що вона здогадається про справжню суть його таємного вміння, був набагато меншим.

Тоді він вирішив підштовхнути її ще раз. Вона вже знала, що він здатен викликати магічні програми без використання програми активації. Тож, змусивши її думати, що це суто вміння, досягнуте завдяки особистим зусиллям, він міг би відвернути її інтерес від цього. Якщо він задовольнить її цікавість у потрібній мірі, то, враховуючи її характер, вона не буде копати глибше.

― Ти маєш рацію ‒ якщо це один тип заклинання, я можу виконати його трохи швидше, створивши магічну програму напряму. Але я можу використовувати її лише для магії, яка не вимагає багато зусиль. П'ять процесів ‒ це максимум, що я можу зробити.

Термін «процес» у контексті сучасної магії означав дві речі: перше ‒ це власне процес виконання магії, а друге ‒ кожен окремий крок активації кількох заклинань, які треба було скласти докупи, щоб досягти бажаних змін у подіях. Коли Тацуя говорив про п'ять процесів, він мав на увазі техніку, яка призводила до зміни однієї події за допомогою п'яти різних «частин» магії, зібраних разом.

Наприклад, якщо треба було за допомогою магії перемістити яйце з кухні на стіл, то знадобилося б чотири процеси: прискорення, переміщення, уповільнення (від'ємне прискорення) і зупинка (припинення руху).

Магія руху перезаписувала швидкість об'єкта та його лінійні координати; якщо не застосувати спеціальний процес прискорення, то рух знехтує інерцією об'єкта і прискорить його. У випадку з яйцем, воно розіб'ється.

Якщо усунути процес руху і спробувати використовувати лише прискорення та сповільнення, яйце в кінцевому підсумку рухатиметься по траєкторії снаряда, і тоді знадобиться надзвичайно точне керування сповільненням. Набагато простіше, навіть ціною додаткової обробки, застосувати уповільнення з тією ж швидкістю, що і прискорення, а потім звести його швидкість до нуля за допомогою заклинання переміщення.

На відміну від цього, бойова магія, яка запускалась у супротивника, завершувалась лише магією руху ‑ одним процесом. Мета полягала в тому, щоб в першу чергу завдати противнику шкоди, тому не було потреби в додатковому процесі для пом'якшення удару.

― Я думаю, що п'яти буде більш ніж достатньо для використання в бою…

Загалом, побутова магія вимагала більше етапів обробки, ніж бойова. Як сказала Мідзукі, магія від одного до п'яти етапів обробки, ймовірно, охоплювала б більшість бойових заклинань.

― Це не означає, що я не вивчаю бойову магію. Мені все ще потрібні програми активації, щоб отримати максимальну віддачу від заклинань з більш ніж одним кроком, і я повільніше за інших це роблю, тому мене, природно, вважають неповноцінним ‒ і це нормально, ― сказав він, ще раз слабо посміхнувшись. Але чомусь Мідзукі підняла на нього очі, які були ніби затуманені плівкою. На мить Тацую охопило жахливе відчуття ‒ чи не припустився він десь фатальної помилки? Але ця помилка в розрахунках швидко виявилася хибним висновком.

― Це неймовірно, Тацуя… Я дуже поважаю це! ― зачаровано сказала вона, склавши руки перед собою. Для Тацуї, у всякому разі, вона щойно сказала щось, що він не міг проігнорувати.

― Га?

― Люди часто хочуть бути магами, тому що вони можуть використовувати магію… але ти насправді маєш справжню мету, вивчаючи її…

― Ну, це правда, але…

― Я мушу виправитись!

― Емм…

― Насправді я вивчав магію тільки для того, щоб навчитися контролювати свої очі, і я ніколи не замислювався над тим, для чого я хочу використовувати магію в майбутньому, але відтепер я обов'язково буду думати про це!

“Що? Вона… вона не намагалась тримати в таємниці свої очі?”, ― подумав нарешті Тацуя, але не зміг вставити й слова, бо її енергія пригнічувала його.

― Агов? Мідзукі?

― Ясно, я зрозуміла. Якщо ти маєш чітку мету, то, звісно, ти не зламаєшся через те, що хтось погано про тебе сказав. Якщо ти можеш досягти цілей, важливих для твого життя, то твої оцінки в школі будуть другорядними! Це те, заради чого варто жити. Кожен проживає своє життя в пошуках сенсу…

― Гей, Мідзукі, чим ти так збуджена?

Сольний виступ Мідзукі посеред уроку тривав доти, доки не втрутилася Еріка.

Нарешті Мідзукі помітила дивні погляди однокласників ‒ чи то пак порожні погляди, ‒ почервоніла і опустила очі.

Спостерігаючи за нею, він зберігав стриманий вираз обличчя, щоб не дозволити своєму цинізму проявитися на ньому.

“Сенс життя?”

Це було набагато більше, ніж просто життя. Він ніколи не мав можливості прожити життя без магії. Він не хотів ставати магом просто тому, що вмів користуватися магією. З нього зробили мага, хоча він і не вмів використовувати її.

Магія була для нього прокляттям від самого народження. Все, що він робив, це намагався змінити її на щось, що він міг би прийняти.

Але… Якщо це нормально стати магом, якщо ти можеш використовувати магію, тоді було б зовсім не дивно, якби маги‑початківці відмовлялися від магії.

І тоді він подумав… що, можливо, лише можливо, він припустився невеликої помилки у своїх міркуваннях.

***

А потім, під час обідньої перерви, Тацуя все одно залишився… бо Еріка та Лео попросили його.

― Тисяча шістсот шістдесят мілісекунд… Не зупиняйся. Ще трохи.

― Це так далеко… Я й гадки не мав, що одна секунда може бути такою далекою…

― Не кажи, що час далеко, дурню. Він довгий.

― Еріко… У тебе тисяча п'ятдесят дві мілісекунди.

― А‑а‑а‑а! Досить! Я жартувала над ним, щоб він взяв перерву!

― Вибач…

― Ні, все нормально, Мідзукі. Треба дивитися правді в очі, якою б суворою вона не була для тебе…

― …Мені плювати на твої дурні ігри! Перестань поводитися з людьми, як з іграшками!

Еріка та Лео спільно намагалися завалити вправу від самого початку занять, тож вони попросили Тацую потренувати їх.

― Лео, ти задовго цілишся. Ти ж не хочеш бути ідеальним стрільцем.

― Так, я знаю, але… ― Лео, який більше не мав сил ховати своє невдоволення, кивнув на знак згоди.

― Ну, я припускаю, що так… Ну, тоді я поділюся з тобою однією хитрістю ‒ що, якщо ти спочатку прицілишся, а потім прочитаєш програму активації?

― Зачекай, ти можеш це зробити?

― Так, але це трюк. Це не практично, і він спрацює тільки тут, тому я не дуже то й хочу вчити тебе, як…

― Що? Будь ласка, Тацуя! Мені однаково, чи це трюк, чи проти правил, чи ще щось, просто розкажи мені!

Лео склав руки над головою і благав. Тацуя зітхнув.

― Не перекручуй моїх слів. Це не проти правил чи ще щось… Боже, і я весь цей час казав, який я поганий у практиці. Якщо хочеш реально навчитися, попроси когось, хто дійсно це вміє.

― Ти кажеш, що погано розбираєшся в цьому, але ти кращий за мене! І ти навіть знаєш, як працює компіляція зсередини. Ти єдиний, хто вказує на те, що я роблю неправильно.

― Я ж сказав, що навчу тебе ‒ не треба мені лестити… А щодо Еріки…

― А що я? Мені однаково, чи це нечесно, чи це проти правил, чи ще щось, але скажи мені, будь ласка! У мене в животі бурчить!

― Я сказав, припини каверкати мої слова! Е‑е, так, що стосується тебе… Я не знаю, в чому проблема.

― Щооооо?

― Чесно кажучи, я не розумію, чому ти не можеш цього зробити. У тебе виходить набагато ліпше, ніж у мене.

― Не може бути! Не залишай мене, Тацуя!

Зі сльозами на очах ‒ ймовірно, вдавано ‒ вона склала разом руки і підняла на нього очі, прикипівши до нього поглядом. Він знову зітхнув.

“Вони обоє поводяться однаково”, ― подумав він. Але він сказав щось інше.

― Ну, а як тобі таке? Еріко, коли ти читаєш програму активації, спробуй покласти руки на панель одна на одну.

― Га? ― при цьому Еріка ‒ і Мідзукі також ‒ подивилися на нього порожніми поглядами. ― …І це все?

― Я не зовсім певен, тому, якщо вийде, я поясню, чому.

― Окееей… Я спробую.

Після того, як Тацуя побачив, що вона на мить відкинула свої сумніви і повернулася обличчям до стаціонарного ПАВу, він почав розповідати Лео про «трюк».

***

Надлишок псіонного світла мерехтів, а на верхній частині маленької круглої мішені висвічувалися цифри, крім часу. Це була шкала, прикріплена до мішені, яка показувала максимальний тиск, застосований одним заклинанням навантажувального типу. Вона була налаштована таким чином, щоб фіксувати час, необхідний для фактичної активації, коли шкала визначала певну кількість сили.

― Тисяча десять мілісекунд. Еріко, ти щойно пришвидшилась аж на сорок мілісекунд! Ще один раз і буде зроблено!

― Г‑гаразд, у мене вийшло! Я відчуваю, що тепер зможу це зробити!

― Тисяча шістнадцять. Не сумнівайся, Лео. Ти знаєш, де ціль. Тобі не треба на неї дивитися.

― З‑розумів. Наступного разу точно!

Поки Тацуя і Мідзукі обнуляли показник, Еріка і Лео заплющили очі, витягли руки і зібралися з думками, кожен по‑своєму, щоб підготуватися до наступної спроби.

Тоді з‑за спини Тацуї пролунав стриманий голос.

― Тацуя, чи можна перервати вас…?

Він знав, що голос належав його сестрі, навіть не обертаючись.

Еріка, однак, обернулася на численні пари кроків.

― Міюкі… О, а ще Міцуі та Кітаяма, так?

― Еріко, не відволікайся, ― дорікнув Тацуя. ― Вибач, Міюкі. Ще трохи і ми закінчимо, зачекай хвилинку.

― E?

― Я розумію. Я щиро прошу вибачення, Тацуя.

Міюкі посміхнулася і злегка вклонилася, коли Тацуя розвернувся і вибачився.

Лео скривився від незворушного тиску, який чинився на нього. Тацуя кивнув йому.

― Добре, настав момент істини.

Він не підвищив голосу, але його тон був наказовим.

― Так!

― Добре! Ось воно!

Вони вдвох, сповнені духу, повернулися до консолі ПАВу.

***

― Нарешті все!

Еріка зраділа, як дзвоник, що сповістив про закінчення уроку.

― Ооо… Данке, Тацуя!

Тацуя підняв руку на знак подяки Лео і звернувся до Міюкі. Вона йшла сюди з посмішкою. Двоє її однокласниць, Хонока Міцуі та Шідзуку Кітаяма, йшли за нею з усмішками, хоча й нерішуче.

― Ви обоє молодці, ― привітала вона Еріку і Лео, а потім запитала: ― Тацуя, я принесла те, що ти просив… Але хіба цього вистачить?

Тацуя похитав головою.

― Ну, часу все одно залишилося небагато, тому це приблизно те, що треба. Дякую, що прийшла, Міюкі. І ще Міцуі та Кітаяма. Вибачте, що змусив вас допомагати мені.

Він уже дійшов до того, що іноді перетинався з ними і розмовляв, але ті двоє, що супроводжували Міюкі, все ще були лише знайомими; вони ще не були для нього друзями. Ось чому він поводився дещо стримано, коли розмовляв з ними.

― Ні, зовсім ні ‒ нічого особливого!

― Все добре. Я взагалі‑то досить сильна.

Відповідь Хоноки пролунала з несподіваною силою, а відповідь Шідзуку ‒ з непевністю, чи то вона була серйозною, чи то жартувала. Він ще раз подякував їм обом, а потім взяв поліетиленові пакети у всіх трьох, включно з Міюкі.

― Ось, ― він простягнув їх Еріці та Лео.

― Що?

― Канапки…?

У пакетах були бутерброди та напої, які продавались у крамниці.

― Якщо ми підемо в кафе поїсти, то не встигнемо на післяобідні заняття, ― сказав він, беручи у Міюкі коробку з бенто.

― О, дякую! Я так зголоднів!

― Тацуя, ти найкращий!

Він сухо посміхнувся своїм мінливим друзям, а потім сів на сусідній стілець, коли Мідзукі теж стримано звернулася до нього.

― …А так можна? Хіба їжа та напої не заборонені в тренувальних кімнатах?

― Це стосується тільки зони навколо інформаційних терміналів. Шкільні правила нічого не говорять про їжу та напої в класі.

― Чекай, це правда?

― Ага. Уважно прочитавши шкільні правила, ви це зрозумієте. Я зовсім не очікував, що мені це дозволять, тому був трохи здивований, ― спокійно відповів Тацуя, підбираючи палички для їжі. Мідзукі переконалася і розвела руками.

― Хм… Ну, в такому разі, нічого якщо я спробую! ― Лео розгорнув свій бутерброд і почав його наминати.

― Будь ласка, ти б все одно не відмовився, ― відповіла Еріка, відкушуючи свій бутерброд у дивовижно вишуканій манері.

За жвавим столом ‒ у них не було столу, тож вони принесли кілька стільців ‒ Тацуя і решта компанії, що залишилася, почали свій пізній обід.

Міюкі та постачальники принесли лише напої для себе і приєдналися до кола.

― Ви троє вже поїли? ― спитала Мідзукі, напевно, з цікавості.

― Так. Брат сказав мені поїсти перед ним, ― відповіла Міюкі.

― Хм, це трохи дивно. Я була впевнена, що ти скажеш щось типу, «Я не можу їсти раніше за брата!», ― Еріка відповіла, скоріше, з легкою підсмішкою, ніж з насмішкою.

По її обличчю було видно, що вона говорила несерйозно. Ті, хто чув її, теж не реагували серйозно.

…За винятком однієї людини.

― Боже, ти дійсно розумієш, Еріко. Звісно, зазвичай ти маєш рацію, але сьогодні я зробила це за наказом мого брата. Я не можу відхилити слова брата через власні егоїстичні сумніви.

― …Зазвичай…

― Так.

― …«Звісно», так?

― Так, правильно, а що?

Еріка почала судомно посміхатися, а Міюкі відповіла їй серйозно, нахиливши голову набік.

Ніби для того, щоб розвіяти важку атмосферу, Мідзукі заговорила неприродно високим тоном.

― Міюкі, твій клас сьогодні теж почав тренуватися, так? Що ви робили?

Хонока і Шідзуку обмінялися поглядами.

Їхні погляди були забарвлені незручною стриманістю.

Міюкі, однак, всупереч поглядам однокласниць, не зробила з цього великої проблеми; вона відірвала губи від соломинки й одразу ж відповіла:

― Я не думаю, що це відрізнялося від того, що робили ви всі, Мідзукі. Нам дали тупоголовий пристрій і змусили виконувати нудні вправи, які ніколи не матимуть практичного застосування за межами тестового приміщення.

Всі, окрім Тацуї, виглядали приголомшеними. Це були різкі зауваження для тієї, хто зображала з себе справжню леді.

― Здається, у тебе поганий настрій.

― Так, і я незадоволена. Було б корисніше потренуватися наодинці, ― посміхаючись, відповіла Міюкі на майже дражливі слова брата, промовляючи надутим, але все ж таки очевидним для глядачів, підлесливим голосом.

― Гм… Може, все те навчання не було такою вже й хорошою річчю.

― Я визнаю, що я обдарована. Прошу вибачення, якщо я тебе образила, ― сказала Міюкі, серйозно вклонившись.

― Ні, ні, ти мене зовсім не образила, ― відповіла Еріка, злегка махнувши рукою.

― Це цілком природно, що вони відокремлюють учнів з потенціалом. Навіть у нашому доджьо людей без потенціалу залишають наодинці.

― Еріко, твоя сім'я управляє доджьо? ― запитала Мідзукі.

― Це підробіток, але так, ми трохи практикуємо старий стиль кенджюцу.

― А, так ось чому… ― Мідзукі переконано кивнула. Вона, мабуть, думала про те, як Еріка вибила ПАВ Морісакі з його рук своїм витягнутим кийком.

― Чіба… Ти думаєш, це нормально? ― це була Хонока, яка нерішуче вставила кілька слів.

― Можеш називати мене Ерікою. Взагалі‑то… я наказую тобі називати мене так!

― Нащо ти продовжуєш поводитися так зверхньо?

Роздратована репліка Лео, здавалося, дала Хоноці достатньо часу, щоб прийти до тями.

― Тоді ти теж можеш називати мене Хонокою, Еріко.

― Окей, зрозуміла! Це природно, і, може, саме тому учні першого курсу мають інструкторів, а другого ‒ ні?

― …Так, правильно, ― повільно кивнула Хонока.

― Тоді це цілком логічно, чи не так? ― сказала Еріка, кивнувши без жодних сумнівів. ― Це очевидно, тому я не розумію, чому ти чи Міюкі повинні відчувати себе погано через це, ― заявила вона розсіяно.

― …Ти справді так прямолінійно ставишся до речей, так? ― запитав Лео.

― Хм? Лео, ти просто злишся через те, як все відбувається?

― Ні, я не думаю, що є якийсь інший варіант, але… ― його відповідь була незвичною для нього самого.

― Розумію! Але я думаю, що це цілком природно, а не те, що немає іншого виходу, ― відповіла вона, чітко і плавно.

― …Можу я запитати чому? ― запитав Хонока.

Еріка схилила голову набік. Після короткої мовчанки, щоб дати їй змогу зібратися з думками, вона почухала пальцем скроню і сказала:

― Гм… Я просто весь цей час думала, що це нормально, тому це трохи важко пояснити… Ну, наприклад, наше доджьо не навчає навичкам щонайменше пів року після того, як учні приєднуються.

― Це правда? ― зацікавлено кивнув Тацуя.

― На початку ми вчимо лише правильно переставляти ноги та практикуємо махи. Ми показуємо лише один раз, а потім спостерігаємо, як вони роблять махи знову і знову. Потім, якщо вони досягають рівня, коли вони дійсно можуть володіти катаною, ми починаємо навчати їх навичкам.

― …Але хіба не буде учнів, які ніколи не досягнуть цього рівня, як би довго вони не намагалися?

― Так, будуть! ― кивнула Еріка на запитання Хоноки. ― І такі люди ‒ вони хочуть ігнорувати власну нестачу зусиль. Річ у тім, що якщо вони не звикнуть до рухів катани та рухів тіла, то ніколи не опанують навички, яких ми намагаємося їх навчити.

― Ох… ― застогнала Мідзукі.

Еріка подивилася на неї, а потім продовжила:

А для цього їм треба самостійно розмахувати катаною. Вони вчаться цьому, дивлячись. Навколо них безліч прикладів. Немає сенсу чекати, що тебе чогось навчать. І думати, що тебе навчать з самого початку, теж наївно. Інструктори та майстри ‒ це люди, які самі навчаються, розумієте? У них є своє власне навчання. Люди, які не можуть засвоїти те, чого їх навчають, говорять дурниці, якщо просять когось навчити їх.

Тацуя зацікавлено спостерігав, як Еріка, зненацька збуджена, продовжувала висловлювати свої рішучі заяви.

― …Дякую за пояснення, але ми з тобою якраз хотіли, щоб Тацуя нас навчив, пам'ятаєш?

― Ауч! Боляче, коли ти так кажеш, ― від цих слів Лео вона скривилася, але її байдуже ставлення до нього не змінилося. ― Я маю на увазі, що це було чимось, що ми повинні були зробити, щоб вийти з поточної кризи… Але я думаю, що якщо людина, яку ти навчаєш, не на тому рівні, щоб навчати її, то це закінчиться погано для обох сторін. Ну, а найгірше, коли той, хто навчає, не встигає за тим, кого навчають.

Вона швидко і багатозначно підморгнула.

Тацуя недоброзичливо посміхнувся.

― На жаль, схоже, що сьогодні ми отримали найгірший результат. Зрештою, мій рекорд виявився повільнішим за твій, Еріко, приблизно на сто мілісекунд.

Тоненька краплинка холодного поту збігла по скроні Еріки.

― О, ні, я не це мала на увазі… Я‑якщо подумати, то ти так і не розкрив, як працював той трюк! Ей, чому мій час так зменшився, коли я просто поклала іншу руку зверху?

Вона змусила змінити тему.

Всім було зрозуміло, що вона відводить розмову в інше русло, але здавалося, що якщо вони надто наполягатимуть, то відчують неприємні наслідки цього набагато пізніше, тому Тацуя слухняно дозволив змінити тему розмови.

― Що? Все просто. Ти просто звикла працювати з ПАВом однією рукою.

«Одкровення» Тацуї тільки‑но почалося, але Еріка, яка просила пояснень, перепитала:

― Га? ― і перебила його.

Її вираз обличчя запитував його, звідки він це знає, але він подумав, що це можна було б помітити з першого погляду. І рух, який вона продемонструвала, коли вони стояли перед Морісакі, і сама форма її ПАВу дозволили йому легко здогадатися, якому стилю вона віддавала перевагу в роботі з ПАВами. Він проігнорував дещо перебільшену реакцію Еріки і продовжив своє «одкровення».

― Тому я подумав, що, можливо, ти не можеш безперешкодно працювати з ПАВом в класі, коли ти кладеш обидві руки на панель.

― Тож, поклавши її руки одна на одну, ти зробив так, що вона торкалася панелі лише в одному місці… ― Мідзукі захоплено кивнула. Але не тільки вона дивилася на нього таким поглядом.

― Можна було б і однією рукою, але я подумав, що ти будеш краще відчувати, якщо покладеш руки одна на одну. Іншими словами, вся справа в настрої.

― …Я все збагнула. Ти грав мною, як на скрипці, Тацуя.

Еріка лише порожньо посміхнулася.

Її раптове виснаження було дуже комічним, і це викликало посмішки у всіх присутніх.

― Ага, мені вже наче байдуже… А, точно. Ти використовувала такий самий ПАВ у класі А?

― Так, ― кивнула Міюкі, не намагаючись приховати свою огиду до нього.

Це розпалило цікавість Еріки.

― Гей, мені просто цікаво, але можеш спробувати його тут, щоб я могла побачити, який час у тебе вийде?

― Що? Я? ― відповіла Міюкі, показуючи на себе, з широко розплющеними очима.

Еріка кивнула неприродно глибоко.

Міюкі подивилася на Тацую, щоб запитати його.

― Чому б і ні? ― він кивнув, сухо посміхнувшись.

― Як скажеш, Тацуя… ― нерішуче відповіла вона, даючи зрозуміти, що розуміє.

Мідзукі, яка стояла найближче до приладу, налаштувала шкалу.

Міюкі поклала пальці на панелі так, ніби збиралася грати на піаніно.

Вимірювання почалося.

Надлишкові псіони спалахнули…

…і обличчя Мідзукі застигло.

Нетерпляче чекаючи, поки подруга оголосить результати, Еріка сама зачитала їх.

― …Двісті тридцять п'ять мілісекунд…

― Що…?

― Здуріти…

Заціпеніння лицьових м'язів заразило й інших.

― Дивовижно, скільки разів я б не чула це…

― Здатність Міюкі до обробки інформації близька до межі людської швидкості реакції.

Учні з класу «А» теж зітхнули про себе.

Її брат був єдиним, хто не був здивований. Дівчина, про яку йшлося, незадоволено насупилася.

― Гадаю, це все, що можна зробити з таким старим пристроєм, як цей. Тому годі тобі, Міюкі, ― сказав Тацуя.

― Я просто не можу цього витримати… Я не можу витримати необхідності приймати таку програму активації, як ця, з такою кількістю поверхневого шуму і без натяку на шліфування або витонченість. Я справді не можу показати всю повноту своїх здібностей без використання ПАВу, яку ти налаштував, Тацуя.

― Не кажи так. Я поговорю з президентом і головою шкільної ради, щоб спробувати замінити програмне забезпечення на щось більш придатне для використання.

Тацуя ніжно погладив Міюкі по обличчю, яке було скривлене одночасно похмурим і милим, як у маленької дитини.

Як завжди, попри демонстрацію, ніхто не пішов до них.

Не через демонстрацію її справжніх здібностей, і не через слова, якими обмінялися між собою брат і сестра.

Враховуючи величезну різницю між їхнім часом, було абсурдно навіть думати про заздрощі.

***

Тацуя ліниво спостерігав за учнями, які приходили і виходили з кафетерію після уроків. Там панувала атмосфера незручності, можливо, через те, що кафетерієм користувалося багато першокласників. Зі слів Марі, шкільний кафетерій мав найбільше відвідувань одразу після початку уроків. Коли вони звикли до цього, вони знаходили місця для посиденьок у кімнатах, на подвір'ї та в порожніх класах, і перестали приходити туди так часто.

“Ну, вони керують закладом не заради прибутку, тож їм, певно, байдуже до того, що гостей поменшає.”

Кава на його столі вже встигла охолонути. Він опинився у зворотній ситуації. Єдина відмінність полягала в тому, що цього разу він сам був запрошений. Тацуя чекав на Саяку, щоб почути її відповідь на «домашнє завдання».

Він відчував настирливий погляд, що стежив за ним, але не робив жодних конкретних дій зі свого боку. Він був упевнений, що якби захотів, то зміг би знайти того, хто за ним шпигує, до яких би хитрощів він не вдавався, щоб сховатися. Однак кафетерій був відкритим місцем, тож навіть якщо він спіймає винуватця, він знав, що той просто прикинеться, що нічого не знає. Замість того, щоб безрезультатно розкривати власні наміри, було б розумніше тихо зачекати і зробити вигляд, що він нічого не помітив.

За п'ятнадцять хвилин від домовленого часу вона нарешті з'явилася.

― Вибач! Ти чекав?

― Все гаразд. Я отримав твоє повідомлення.

Він не брехав, щоб заспокоїти її. На його термінал прийшло повідомлення про те, що вона спізниться приблизно на десять хвилин. Тацуя був терплячим ‒ десять чи двадцять хвилин навіть не вважалися часом очікування.

― Ясно, це добре… Я б не знала, що робити, якби ти розсердився і пішов, ― Саяка перебільшено зітхнула з полегшенням.

Здавалося, що сьогодні вона знову була в режимі «милої дівчини».

“Вона вже давно розігрує цю виставу. Що вона думає про мене?”, ― дивувався Тацуя.

― Щось не так? ― вона здавалася збентеженою.

Виглядало так, ніби його думки відображалися в його рухах.

― Нічого такого. Іноді ти перетворюєшся на милу дівчину, і я відчуваю прірву між цим і тим, коли ти тримаєш у руках меч.

― Та годі тобі… Перестань мене дражнити, ― з легким хвилюванням вона відвела очі вбік.

Це була чесна відповідь, чи це теж був прояв афекту? Він не міг сказати. На жаль, його намагання з'ясувати це провалилося.

― Вибач, ― перепросив він з посмішкою. Це був його власний вчинок. Але він не був у цьому впевнений.

― Боже… Шібо, в глибині душі ти бабій, правда?

― Ну я ж не маг. Принаймні, поки що.

Він підніс остиглу каву до губ і повільно обернувся. Він не стільки намагався відвести погляд від Саяки, скільки дивився на тінь, що визирала з‑за декоративних рослин.

― Ватанабе… ― за мить Саяка теж помітила тінь. Її голос був надто тихим, тож він не дійшов до вух того, кого вона назвала.

― Здоров, Тацуя?

Марі заговорила першою. Але це явно був виклик; якби він чітко не глянув туди, вона, мабуть, пройшла б повз з байдужим виглядом ‒ інакше вона б не намагалася не потрапляти в поле зору.

― Я не халтурю.

Марі болісно посміхнулася на відповідь Тацуї. Насправді він мав на увазі «Я сьогодні не на службі», але їй було важко вирішити, чи це був жарт, чи він діяв бунтарськи.

― Я зайшла не для того, щоб зробити попередження, як голова чи щось таке. Я просто проходила повз.

Але завдяки його словам зовнішній вигляд Марі перестав здаватися неприродним. А Марі, яка вміла так швидко реагувати на події, була досить переконливою.

― Вибач, здається, я тебе перервав. Перепрошую, Мібу.

― Ні, ти не… ― голос Саяки у відповідь і вираз її обличчя трохи застиг на Марі, можливо, через нервозність від того, що до неї звернулася старшокласниця. А може, це була антипатія до дисциплінарного комітету.

Тацуя чомусь відчував, що жодна з цих версій не була цілком точною.

Його враження посилилося від владного погляду, який вона кинула в спину Марі, коли та йшла.

***

― Про той день…

Як тільки Марі вийшла з кафетерію, Саяка сама порушила головну тему. Тацуя запізнився з цим, бо думав про такі речі, як: «Це ж я попросив, і я не можу повірити, що вона прийшла перевірити мене… і чи не стежила вона за чимось іншим?».

― Спочатку я думала, що достатньо буде просто розповісти школі те, що ми думаємо, ― її руки сіпалися ‒ можливо, вона стискала кулаки під столом або щось подібне. ― Але я зрозуміла, що цього буде недостатньо. Я думаю, що ми повинні вимагати реформ у ставленні до нас у школі.

Тацуя був вражений. Чи була вона серйозною, чи це був блеф, щоб заманити його? Якщо це був блеф, то він мав протилежний ефект.

― Коли ти говориш про реформу, що саме ти хотіла б змінити?

― Ну… все, що стосується того, як до нас ставляться.

― Коли ти кажеш «все», ти маєш на увазі класи, наприклад?

― …Ну, і це теж.

― Основна відмінність між першим і другим курсом ‒ це присутність інструктора. Враховуючи це, ти хочеш, щоб у школі було більше викладачів?

Це було неможливо. Національна шкільна політика була прямим наслідком того, що в першу чергу не вистачало дорослих, які могли б використовувати магію на ефективному рівні. Система з двома курсами була, в певному сенсі, планом, створеним з повним усвідомленням недоліків, щоб забезпечити постачання магів і магічних інженерів.

― Я не планую заходити так далеко, але… ― як і очікувалося, у відповідь він отримав заткнуте заперечення.

― Тоді це клубна діяльність? Хіба клубу кендо і клубу кенджюцу не виділяється однакова кількість часу для занять у спортзалі? ― наскільки він дізнався вчора, дні, відведені для клубів кендо і кенджюцу, на диво, були розподілені порівну.

― Чи це питання бюджету? Це правда, що клуби, які займаються магічними змаганнями, мають більший бюджет порівняно з іншими клубами, але я вважаю, що розподіл бюджету на основі досягнень клубу не є чимось незвичним навіть у звичайних старших школах.

― Ну це… Це може бути правдою, але… Хіба ти цим незадоволений, Шібо? Ти перевершуєш учнів першого курсу в усьому, окрім практики ‒ в теорії магії, загальних предметах, фізичній підготовці та вправності в бою. І все ж тільки тому, що ти поганий у практиці, на тебе дивляться зверхньо, як на Бур'яна. Хіба це тебе не пригнічує?

Її відчайдушний, палкий аргумент змусив Тацую відчути легке роздратування. Його незадоволення та образа не мали нічого спільного з тим, що відчувала вона. Якщо вона була тією, хто хотів щось змінити, то чому вона не говорила про себе?

― Авжеж, мене це не влаштовує.

Але він…

― Тоді…!

― Але я не хочу нічого змінювати в школі.

…говорив про свої почуття.

― Га?

― Я ніколи не очікував від школи як навчального закладу стільки всього, ― це був не більше ніж уривок, але це були його справжні думки. ― Мені не треба нічого більшого, ніж можливість переглядати приватні документи і матеріали, які можна знайти тільки в місцях, пов'язаних з Національним магічним університетом, і отримати право закінчити магічну старшу школу.

Обличчя Саяки застигло від його відстороненої, навіть для нього самого, заяви.

― І я точно не збираюся звинувачувати школу в тому, що мої однокласники поводяться по‑дитячому, використовуючи образливий сленг, заборонений у школі.

Спочатку ці слова здавалися критикою помилкової елітарності Цвітів, що дивляться зверхньо на Бур'янів, але насправді він звинувачував Саяку у власній слабкості, що намагається перекласти власне незадоволення на когось іншого.

― На жаль, схоже, ми не маємо спільної позиції щодо цього, ― з цими словами Тацуя підвівся зі свого місця.

― Зачекай!

Він обернувся і побачив Саяку, яка дивилася на нього блідим, чіпким поглядом, все ще сидячи ‒ можливо, вона не могла встати. Вона не дивилася сліпо ‒ це був погляд чистої щирості та відчаю.

― Як… як ти можеш так тверезо про це думати? Що тебе так підтримує?

― Я хотів би зробити термоядерний реактор, керований гравітацією, реальністю. Вивчення магії ‒ не більше, ніж засіб для досягнення цієї мети.

Обличчя Саяки потьмяніло. Вона, мабуть, не зрозуміла, що їй щойно сказали.

Реалізація керованого гравітацією термоядерного реактора була однією з так званих «Трьох великих практичних проблем магії навантажування», поряд з реалізацією багатоцільової магії польоту і реалізацією псевдовічного двигуна за допомогою інерційної інфінітизації. Це був надто великий проект для учня 2‑го курсу, щоб ставити його собі за мету на майбутнє.

І Тацуя не сказав, що він зробив, бо хотів, щоб вона зрозуміла. Більше не турбуючи Саяку, він розвернувся і пішов геть.

***

Тиждень минув без інцидентів.

Патрулі дисциплінарного комітету не помітили жодного нападу із засідки, що стався на тижні вербування, і, як і пророкувала Мідзукі (?), все було здебільшого мирно. Нарешті Тацуя взявся за своє тихе шкільне життя ‒ або так йому здавалося. Озираючись назад, це було не більше, ніж миттєвим спокоєм.

Це було одразу після закінчення уроків, на початку того, що можна було б назвати «після школи».

Учні, які мали після цього ще й клуб, йшли до своїх шафок, щоб переодягнутися чи забрати речі, а ті, хто приніс із собою планшети та паперові зошити, хапали свої рюкзаки, що стояли збоку від парти. Ті, хто не робив ні того, ні іншого, неквапливо готувалися до походу додому, кожен по‑своєму. І тоді сталося це.

― Увага всім учням!

Пролунав гучний голос, що ледь не переходив у виття.

― Що за фігня?!

― Може ти вже заспокоїшся? Ти ж сам кричиш!

― …Думаю, тобі теж варто заспокоїтися, Еріко.

Багато учнів, які все ще перебували в класі, були спантеличені.

― …Прошу вибачити мене. Увага всім учням!

Ще раз, цього разу трохи незграбно, вони почули ту саму фразу з динаміка.

― Вони, певно, поплутали з регулятором гучності, ― тихо пробурмотів Тацуя.

Еріка гостро вловила його слова і одразу ж пішла в атаку.

― Не думаю, що зараз час для дотепних жартів.

Мідзукі не змогла вимовити вголос: «Тебе це теж стосується, Еріко».

― Ми ‒ коаліція охочих, які прагнуть скасувати дискримінацію в школі.

― Охочих… ― цинічно пробурмотів Тацуя, почувши з динаміка напористий голос учня. Судячи з того, що він чув минулого тижня в кафетерії, це захоплення ефіру було пов'язане з вимогами реформи системи освіти, про яку говорила Саяка. Однак він не міг не задатися питанням, скільки в історії було прикладів, коли члени політичних організацій добровільно об'єднувалися в «коаліцію».

― Ми заявляємо про своє бажання вести переговори на рівних умовах із учнівською радою та клубним комітетом.

― Слухай, а ти, може, підеш? ― очікувально запитала Еріка Тацую, який сидів і слухав промовця. Вона, мабуть, не чула його недружнього бурчання.

― Гадаю, що так, ― він не сказав, що її поведінка була необачною; те, що вона сказала, було розумним. ― Ясно що вони незаконно захопили кімнату для трансляції. Дисциплінарний комітет має… ― у той самий момент, коли він говорив, повідомлення надійшло на портативний термінал у його кишені, а не на інформаційний термінал, закріплений на столі. ― Ой, згадай про чорта. Мені треба йти.

― О, добре. Бережи себе, ― голос Мідзукі затремтів від тривоги, коли Тацуя підвівся зі свого місця і відвернувся від них. Раптово занепокоївшись, він розвернувся і обвів поглядом клас. Дехто з його однокласників сидів, дехто стояв, але мало хто з них виглядав так, ніби збирався покинути клас. Мало хто був спантеличений, як Еріка, чи зацікавлений, як Лео. Більшість однокласників виглядали стурбованими, не в змозі вирішити, чи варто їм просто піти додому.

***

― Тацуя!

― Міюкі, тебе теж викликали?

― Так, президент. Вона сказала мені йти в трансляційну кімнату.

На півдорозі він зустрівся з Міюкі, і вони попрямували до трансляційної кімнати. Однак вони рухалися не дуже швидко.

― Це може бути справа рук «Бланш»?

― Ми не можемо бути впевнені, яка група стоїть за цим, але вони, ясна річ, зробили б подібне.

Вони все ще говорили про це, коли разом підійшли до кімнати, де відбувалася трансляція. Марі, Кацуто і Судзуне вже були там, а також інші активні члени дисциплінарного та клубного комітетів.

― Ти спізнився.

― Вибач.

Він відповів на поверхневу догану поверхневим вибаченням і взявся осмислювати ситуацію.

Трансляція припинилася, ймовірно, тому, що вимкнули електрику. Вони, мабуть, ще не встигли зайти всередину, бо двері були забарикадовані. Зловмисники, які опинилися в пастці всередині, очевидно, якимось чином роздобули відмичку.

― Це ж явно кримінальний злочин, чи не так? ― активісти моделі «мета виправдовує засоби».

Тацуя розмовляв сам із собою, але Судзуне його не почула.

― Саме так. Ми мусимо діяти обережно, щоб не розлютити їх ще більше.

― Я не дуже вірю, що обережність змусить їх прислухатися до розуму, ― одразу ж вставила Марі. ― Ми маємо знайти швидке рішення, навіть якщо для цього доведеться діяти трохи грубо.

Різниця в поглядах, здавалося, завела їх у глухий кут. Це був неймовірно незграбний спосіб вирішення надзвичайної ситуації.

― Що про це думає, голова Джюмонджі?

На це запитання на Тацую звернулися здивовані погляди. Навіть Тацуя замислився, чи не переступив він межу, поставивши це запитання, але вирішив, що це краще, ніж залишатися в цьому глухому куті. Мабуть, це означало, що він теж не був дорослим. І це була не та ситуація, в якій вони могли б попросити дорослого втрутитися.

― Я думаю, що ми маємо відповісти на їхні вимоги про переговори. У нас не так багато зачіпок. Рішуче заперечивши їм, ми зможемо позбутися майбутніх проблем.

― То ти кажеш, що ми повинні чекати тут?

― Я не знаю, яке рішення прийняти в цій ситуації. Ми не можемо допустити несанкціонованої поведінки, але я не вважаю, що цей злочин заслуговує на поспішне рішення, якщо це означає знищення шкільного майна. Я поцікавився, чи може школа відчинити двері за допомогою системи безпеки, але мені відповіли негативно.

Це означало, що вони не могли примусово вирішити ситуацію. Відповідно, позиція Кацуто була близькою до позиції Судзуне. Тоді їм нічого не залишалося, як просто чекати.

Тацуя ввічливо вклонився і відійшов назад, а Марі стріляла в нього незадоволеним поглядом. Її колючий погляд не спонукав його до дій, але він дістав з кишені портативний термінал і перевів його в режим дзвінка.

Їм залишалося тільки чекати, але якби вони не збиралися робити нічого іншого, він би не встав і не поставив запитання.

Сигнал дзвінка пролунав п'ять разів, а потім підключився.

― Це Мібу? Це Шіба.

Ще кілька здивованих поглядів були спрямовані на нього.

― …А де ти зараз?

Ще більше спантеличених очей пильно втупилися в нього.

― Ясно… в кімнаті для трансляції. Це… прикро.

За мить він скривився ‒ можливо, тому, що гучний голос крикнув йому у відповідь, перш ніж регулятор гучності встиг спрацювати. Однак вони не могли зробити нічого більше, ніж здогадуватися, враховуючи, що приймач у формі каналу був майже повністю звуконепроникним.

― Ні, я не сміюся з вас. Мібу, будь ласка, розглянь ситуацію трохи спокійніше… Так, пробач. А тепер про те, для чого я тобі подзвонив…

Вуха Марі, Судзуне та кількох інших нашорошилися. Вони, мабуть, знали, що все одно не зможуть почути голос на тому кінці дроту, але не хотіли пропустити повз вуха жодного слова, сказаного Тацуєю.

― Голова Джюмонджі сказав, що він погодиться на переговори. Ми досі не знаємо думки президента учнівської ради ‒ о, президент думає так само, ― Судзуне зробила жест, і Тацуя одразу ж виправився. ― Враховуючи це, вони хотіли б зустрітися з вами, щоб визначити час і місце для переговорів… Так, прямо зараз. Тоді школі не доведеться втручатися… Ні, я можу гарантувати твою свободу, Мібу. Ми не поліція, тому не можемо кинути вас за ґрати абощо… Добре.

Він зняв навушник з вуха і сховав пристрій разом з рештою свого термінала, а потім повернувся до Марі.

― Вона сказала, що вони зараз вийдуть.

― Це була Саяка Мібу?

― Так. Вона дала мені свій приватний номер, щоб ми могли зустрітися, але, схоже, він став у пригоді з іншої причини.

Позаду нього Міюкі трохи опустила очі. Це не було настільки виражено, щоб здатися неприродним, але він одразу зрозумів, що вона робить це, щоб приховати своє роздратування за довгим волоссям.

― Ти швидко працюєш, ти…

― Ти не розумієш, ― Тацуя, однак, не помітив цього, оскільки його свідомість була частково сконцентрована на неправдивих звинуваченнях Марі ‒ на краще чи на гірше. Принаймні, їй вистачило глузду не штовхнути його в спину абощо. ― Так чи інакше, я думаю, нам треба готуватися.

Не озираючись назад (тобто на Міюкі), він запропонував Марі, Судзуне та Кацуто їхній наступний план дій.

― Готуватися? ― Марі подивилася на нього, не розуміючи, про що він говорить.

Тацуя роздратовано озирнувся на неї, дивуючись, що вона таке каже.

― Ми маємо бути готовими заарештувати їх. Вони вкрали ключ. Вони, напевно, прихопили з собою ПАВи, і у них може бути й інша зброя.

― …Мені здалося, що ти щойно сказав щось на кшталт того, що гарантуєш їм свободу.

― Єдиною людиною, якій я гарантував свободу, була Мібу. Крім того, я не говорив нічого, що могло б означати, що я веду переговори від імені дисциплінарного комітету.

Цього разу не лише Марі, а й Судзуне та Кацуто були вражені.

Єдиний виняток з присутніх злегка дорікнув йому.

― Ти погана людина, Тацуя.

― Ти довго не помічала цього, Міюкі.

― Хі‑хі, мабуть, так, ― в її голосі, однак, відчувався відтінок розваги.

― Але, Тацуя, те, чому ти зберіг приватний номер Мібу на своєму терміналі ‒ це вже інша справа. Ти ж потім розкажеш мені про це, чи не так? ― додала Міюкі з широкою посмішкою і ще більш забавним тоном.

***

― Що відбувається?!

Можливо, як вони й очікували, а можливо, це було цілком природно, Саяка вимагала від Тацуї пояснень.

Разом з нею кімнату для трансляції захопили п'ятеро людей. Як і думав Тацуя, вони мали ПАВи, але не мали при собі жодної іншої вогнепальної чи холодної зброї. На думку Тацуї, це свідчило про повну відсутність рішучості, але вони не вважали, що роблять щось погане, тож, можливо, їхні зусилля були просто недостатніми.

Чотирьох, окрім Саяки, заарештували члени дисциплінарного комітету, але конфіскували лише ПАВ Саяки. Марі подумала про репутацію Тацуї, і ось результат. Сам Тацуя вважав, що йому не обов'язково дотримуватися усних обіцянок.

Руки Саяки потягнулися до його грудей, а Тацуя стиснув її зап'ястя у своїх. Він плавно перехопив руки, що намагалися схопити його за комір, і спокійно прийняв обурення Саяки без жодного виразу на обличчі.

― Ти обдурив нас! ― вона з усіх сил намагалася вирватися, але Тацуя просто відпустив її руки. Вона хотіла скаржитися далі, але ззаду до неї звернувся голос.

― Шіба не обдурив вас.

Важкі, сильні інтонації змусили Саяку ненадовго затремтіти.

― Голово Джюмонджі…

― Ми вислухаємо ваші виправдання. Ми також погодимося на ваші переговори. Але погодитися з вашими вимогами і визнати дії, які ви вчинили, правильними ‒ це окремі питання.

Агресивність Саяки згасла. Вона проковтнула свою злість проти влади Кацуто, куратора всіх позакласних заходів.

― Може, це й правда, але чи можу я попросити вас відпустити їх?

Але з цими словами між Тацуєю і Саякою стала маленька людина. Вона повернулася до нього спиною, ніби захищаючи його.

― Саеґуса? ― з сумнівом перепитав Кацуто.

― Але ж Маюмі… ― Марі почала сперечатися.

Маюмі обірвала її аргумент, перш ніж він встиг розпочатися.

― Здається, я знаю, що ти хочеш сказати, Марі. Але Мібу не може зустрітися з нами, щоб самостійно планувати переговори. І вона учениця цієї школи, вона не може втекти.

― Ми б ніколи не втекли! ― Саяка рефлекторно огризнувся на неї.

Маюмі, однак, ніяк не відреагувала на її слова.

― Я щойно повернулася з консультації з головним консультантом. Вони, очевидно, залишать питання про вкрадений ключ і використання трансляційної системи без дозволу на розгляд учнівської ради.

Її пояснення було незворушним, описуючи як її запізнення, так і становище, в якому вони зараз опинилися. Проте Саяка та інші не виказували страху. Незалежно від правильності чи неправильності ситуації, Тацуя вважав, що їхні сталеві нерви гідні похвали.

― Мібу, я хотів би, щоб ви всі зустрілися із учнівською радою щодо переговорів; можете піти зі мною?

― …Так, ми підемо.

― Джюмонджі, побачимося пізніше, добре?

― Зрозумів.

― Вибач, Марі. Я не хотіла цього робити, бо мені здавалося, що я краду твою славу.

― Може, мені трохи так і здається, але на практиці немає ніякої користі від здобуття якоїсь слави. Не хвилюйся про це.

― Ти маєш рацію. Гаразд. Тацуя, Міюкі, ви двоє можете бути вільні на цілий день.

Пройшов дуже короткий проміжок часу, коли вони були здивовані, і Міюкі першою оговталася від цієї ситуації.

― …Дякую, президенте. Ми підемо, ― вона ввічливо вклонилася. Тацуя мовчки наслідував її приклад, і вони пішли.

Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!