Три дні потому.
Оскільки Шень Чжії врятувала імператора, імператор Сюань не лише дав їй титул їдної княгині, але й подарував ім’я. Вона лежала біля дому принцеси, хоча була маленькою, але знаходилася в хорошому районі.
Імператор Сюань, співчуваючи сироті, чиї батьки померли, хотів відправити людей з палацу для організації весілля, але Хуаян зупинила його, сказавши, що вона сама займеться цим.
Імператорське весілля, яке започаткував Старша принцеса, та ще й Се Ліне наречено, миттєво зробила Шань Чжія об'єктом уваги і бажання подружитися серед знатних дам столиці.
У день весілля Хуаян рано - вранці приїхала в резиденцію Шен Чжії.
— Це найкраща майстерня по зачісках з палацу, — Казала Хуаян, показуючи на стареньку жінку, що йде поряд з нею.
Почувши це, мати уклонилась:
— Стара служниця вітає пані Шень.
- Мамцю У, будь ласка, встаньте, сьогодні вам доведеться працювати. — Я сказала Шен Чжия, допомагаючи матусі У піднятися і посміхаючись.
— Не варто подяки, для старої служниці велика честь зачісати дорогий княгиню Шень, — Покірно відповіла мати У і відразу почала зачісувати Шань Чжії.
Хуаян дивилася на спину Шень Чжія з дещо задумливим.
Якби рік тому хтось сказав їй, що вона стане хорошою подругою з дівчиною, яка має закусочну дівчину, вона б подумала, ніби цей чоловік зійшов з розуму. Але тепер вона відчувала, що мати такого друга — це зовсім непогано.
Після всього, що сталося, Хуаян серйозно задумалась над своїми почуттями до Се Ліни: чи то любов або одержимість.
Можливо, в юності це була любов. Але пізніше, коли вона не змогла досягти бажаного, це переросло в одержимість.
Зачіска, макіяж, переодягання. Коли Шен Чжі був готовий, час уже минув і здалеку доносилися гонги та барабани.
Весільна процесія наближається.
Оскільки батьки Шен Чжії померли, не маючи рідних братів, Селін хотів винести її з дому, але вона відмовилася.
Хоча вона не мала рідних братів, у неї були двоюрідні брати. Її батько мав двоюрідного брата, який міг проводити її.
— Чжи, якщо ти одружишся, то обов'язково скажи своєму двоюрідному братові: — Серйозно сказав Шен Линь.
Шен Лінь дуже шкодував про свою молодшу двоюрідну сестру. У дитинстві вона була такою живою дівчинкою, але потім стала мовчазною і на її обличчі не було й тіні усмішка. На щастя, доля була порядною і тепер вона могла вести добре життя.
- Добре, дякую, двоюрідний брате. — Шень Чжі з почервонілими очима, — відповіла вона.
Проходячи Шен Чжиї, Шан Лінь підійшов до воріт і побачив Се Линя, що чекає там.
- Добре звертайся з моєю кузиною.
— Не турбуйся, двоюрідний брат, — Се Линь відповів, прийнявши Шен Чжиї і всадивши її у паланкін.
Шен Чжия відчувала змішані почуття, коли сиділа в паланціні.
Після церемонії весілля вона і Се Лінь стануть чоловіком та дружиною. Шен Чжий, тримаючись за червону стрічку, під керівництвом Сеня прослідувала в головний зал будинку Сі.
Побачивши підхожий час і відчувши атмосферу молодят, майстер церемоній з радістю сказав:
— Перший уклонник — це небо й земля.
— Другим уклоном - предкам.
— Третій уклон - один одному.
Шень Чжія, дотримуючись вказівок майстра, поклонилася. Тільки остання фраза "поклон один одному" змусила її серце незрозуміло забитися.
Коли Шен Чжия поклонився, через червону вуаль, то не могла збагнути обличчя Се Ліни, яке нагадувало лице Безсмертного з ніжною посмішкою, що придавала йому відтінок земної суєти. Її серце заспокоїлось.
— Церемонія завершена, відсилайтеся до шлюбної кімнати. - Голос церемонії.
Шан Чжия, яка підтримує когось, покинула головний зал і увійшла в весільну кімнату для неї та Се Ліни.
Ледве вона сіла, як увійшов Се Линь. Шен Чжиї відчула, як хтось сів поруч з її лівого боку.
— Пане Се, зніміть вуаль, — усміхнулася сваха.
Се Линь узяв край вуали обома руками і підняв ту частину, що закривала обличчя Шен Чжиї.
— Навеста дійсно має прекрасну зовнішність, — З усмішкою похвалила сваха.
Потім вона взяла арахіс, червоні фінікії і тому подібне, розсипала їх на Шень Чжії та Се Ліна, вимовляючи благословенні слова, такі як « прискореного народження дітей» і «сто років разом ».
Нарешті кваша піднесла обох по чашці вина і сказала:
— Пане Се, пані Сі, тепер вам слід випити весільне вино.
Шен Чжій прийняла чашу, яку простягла їй сваха, глянула на Се Ліню і випила до дна.
Після цього сваха вийшла з кімнати.
— А Сі, з сьогоднішнього дня ми з тобою - чоловік і дружина, — Се Лінь сказав, дивлячись на Шен Чжиї, одягнену в весільний червоний костюм. Він не міг відірвати від неї погляд.
Здивована перед ним усміхалася, її очі іскрилися, алі губи, пофарбовані помадою, робили його ще прекраснішим.
Се Линь простягнув палець, торкнувся почервонілих ушей Шен Чжії і тихо розсміявся. Потім він встав, взяв ножиці, відрізав прядь своє волосся, потім пряди голову Шань Чжії, сплів їх разом і зав’язав вузлом.
— А Сі, ми зв'язали наше волосся: тепер ми чоловік і дружина, і наша любов не знає сумнівів. — Се Линь, кладучи цю прядь волосся в заздалегідь приготований мішечок і ніжно убираючи його.
— Да, — Шань Чжия тихо відповіла, дивлячись на Се Линя.
Перед ним була тендітна і гарна жінка. Се Линь, думаючи про те, що йому ще доведеться вийти і брати участь в застолі, не міг стримати подиху.
— А Сі, чекай мене, я повернуся, — Се Лінь підійшов, стримано поцілував Шен Чжія і неохоче вийшов з кімнати.
Шен Чжій прикусила губу - її обличчя почервоніло так сильно, що навіть рум'яна не могли це приховати.
Після того як Се Лінь пішов, до кімнати увійшли служниці.
- Пані, ми допоможемо вам помитися і переодягнутися. — Казали вони.
Шан Чжія відмовилася від допомоги невільниць у вмиванні. Коли вона зняла прикраси й весільну сукню, то відіслала служниць і сама помилася.
Потім інші служниці принесли їжу, Се Лінь наказав принести їй закуски, боячись, що вона зголодніє.
Шен Чжиї трохи поїла, щоб вгамувати легкий голод, сіла на ліжко і, прислухаючись до шуму, що доносився зовні, непомітно задрімала.
Не знаючи, скільки часу пройшло, Шен Чжия відчула п’янкий аромат вина. Відкриваючи очі, вона побачила перед собою гарне обличчя Се Ліна.
— Ты... Хіба ти не повинен бути з гостями? — Вона запитала, що в роті сухо, а голос звучить хрипло.
- Всіх проводив, — Відказав Се Линь. У його погляді читалася неясна тінь, а голос звучав трохи глуше звичайного, ніби він щось стримував.
Шен Чжій простягнула руку, злегка відштовхувала його і сказала:
— Я хочу води.
— Зараз принесу, — Се Линь перекинувся, встав з ліжка і налив у чашу води.
Шень Чжиї вже збиралася взяти воду з його рук, але Се Лін раптом випив все до дна і нахилився до неї.
- Ще хочеш пити?
— Н-ні, вже не хочу...
Завіса над ліжком, що мерехтіло на світлі, злегка хиталася. У напівмраці можна було побачити палітурні фігури, тихе зітхання і ніжний шепіт.
КІНЕЦЬ