— Ну як? — З нетерпінням запитала Шень Чжиї, коли покупець спробував усі незвичайні види лугів.
Покупець трохи подумав і відповів:
— Непогано. Особливо той, з сіллю і перцем у складному тесті, дуже смачний.
Здається, що цей покупець має добру здатність до нових смаків. Якщо з’явиться ще кілька таких покупців, то її незвичайні місячні будуть добре продаватися.
Зрештою, цей покупець купив у коробці лужених пряників кожного традиційного смаку, півкоробки прядків з перцем і сіллю, а також кілька місячних прянощів інших смаків.
Оскільки це була перша купівля за день, і клієнт купив багато грошей, Шен Чжій щедро округила суму на його користь.
Проводячи покупця, Шень Чжиї з гордістю "Фиркула" на Лі Цяня.
Лі Цянь безпорадно усміхнувся, нічого не сказавши. Господиня деколи виявляла дитячі примхи, що було досить веселим.
Лунні пряники були виставлені на видному місці в залі, так що відвідувачі, які приходили поїсти, відразу їх помічали і купували.
Звичайно, пряники з дивними смаками продавалися не так добре, як звичайні, адже небагато людей готові до експериментів.
Шень Чжі не знеохочувалась: продаж принаймні одного пряника, який має неповторний смак, вже був перемогою.
Напередодні свята посередині осені потік покупців, які отримують місячні пряники, досягло піку за останні дні. Люди брали по кілька коробок, так що ті, хто прийшов пізніше, вже нічого не могли купити.
— Мне жаль, місячні пряники вже розпродені, — З вибаченнями сказала Шен Чжиї, посміхаючись і просячи прощення. — Наступного року на свято середини осені я обов’язково приготую більше, щоб вистачило всіх бажаючих.
Шен Чжиї, не маючи жодних труднощів, безформно розтягнувся біля прилавка.
— Господиня, випийте чаю, щоб освіжити горло. — Лі Сюань подала Шень Чжиї чашку.
— Ось А Сюань вміє мене пожаліти, не те що деякі. — Шен Чжі, проливши чай і косо поглядаючи на Лі Цяня.
Лі Цянь був у повному замішанні. Сьогодні він нічого не зробив, старанно допомагав поблизу, подавав гостям чай і воду, упаковував місячні прядки, нічогісінько не пропустив, але все одно отримав вимову.
Шень Чжі було все одно, образить йому чи ні. Знущаючись над Лі Цянем таємно, вона відчула себе трохи краще, а те, що інші засмучені чи ні, її вже не турбувало.
Наступного дня було п’ятнадцяте місячного місяця, свято середини осені.
На дверях і вікнах усіх лавок були наклеєні вирізки з паперу, пов’язані із святом середини осені: квіти Османтусу, повний місяць та місячний кролик — все було дуже витончено й гарно.
Шен Чжиї нічого не розуміла у вирізках з паперу. Вона хотіла купити їх в спеціалізованій крамниці, але Лі Сюань сказала, що вміє це робити, і зголосилася сама прикрасити вікна магазину.
Коли вона закінчила вирізати, Шень Чжиї розвернула їх і з захопленням відзначила її спритність.
Якби ця майстерність була в попередньому житті, вона б точно отримала звання спадкоємця нематеріального культурного спадку.
Коли декілька людей разом наклеїли паперові візерунки на вікнах, Шень Чжії вперше відчула атмосферу свята. Раптом вона усвідомила, що в цьому місці вона вже майже півроку, і поступово вилилася у цю епоху. Випадкові спогади про минуле здавалися їй сном.
У день свята середина осені вулиці була надзвичайно жвавою. Дорослі рідко виходили на прогулянку, і цього разу вони не відмовляли дітям купувати солодощі. У такому великому святі люди в Китаї не люблять розчаровувати одне одного, адже свято повинно бути радісним і веселим.
Шень Чжиї приготувала кілька видів смачностей для дітей і виставила їх на продаж у магазині. Хоча вони і коштували лише пару монет, але покупців було багато, за день їм вдавалося заробити достатньо грошей.
Крім того, їжа в її магазині була надзвичайною і вродливою. Дорослі не відмовляли дітям цього дня, і до кінця дня саме дитяча їжа була найдешевшим товаром.
Якось увечері, проводячи останніх покупців з дітьми, які прийшли за солодощами, вона вирішила закрити магазин.
Сьогодні свято, вона весь день була зайнята, а ввечері саме час для веселощів. Нехай працівники йдуть гуляти.
— Кожному по триста монет. Ідіть самі розважатися, сьогодні не буде роботи.
Шен Чжій вручила Лі Цяню, його сестрі та Сіо Шітоу по мішечку, у кожному з яких була однакова сума грошей.
Усі вони були дуже втішені, але на їхніх обличчях було багато запитань.
— А ви, господиня, як же? — Зрештою запитала Лі Сюань.
— Так жарко сьогодні, я краще залишуся в лавці, де прохолодно, « Шан Чжия не цікавилась такими розвагами, — відповіла вона рукою і показала, що їй байдуже.
Побачивши, що вони їй не вірять, Шен Чжиї нахмурилась:
— Коли ви бачили, щоб я йшла з дому в таку спеку?
Лі Цянь та інші задумалися. Здається, ніколи. Якщо господині щось було потрібно, вона завжди доручала їм, а сама відпочивала, якщо була можливість, і обов'язково ставила крижану скриньку та пила холодні напої.
— Гаразд, йдіть швидше, а то запізнитесь і не побачите нічого цікавого. — Шен Чжій помахала рукою, наче відганя мух.
Переконаючись, що Шен Чжиї в порядку, вони разом вийшли за двері.
— Сяо Шитоу, держись поряд з сестрою А Саань і іншими, не втратишся, — Шен Чжий, який був стурбований тим, що пішов.
Звичайно, вечірня марнота приваблює багатьох людей, але в цей час і викрадачів дітей теж багато. Якщо ви не придивитесь до своєї дитини, то в один момент вона може зникнути.
— Сестра, не хвилюйся. — Хлопчик відповів.
— Господиня, будьте спокійні, я обов'язково подбаю про нашого молодого господаря. — Упевни Лі Цянь.
Коли Шен Чжиї побачила їхнє серйозне запевнення, то трохи заспокоївся і відпустила їх гуляти.
Провівши Лі Цяня та інших, у лавці залишилася тільки Шень Чжії, і відразу стало тихо й порожнеча.
Шен Чжі пішла на кухню, приготувала собі миску крижаного желе і віднесла її до прилавка. Вона повільно, ліниво їла ложку за ложечкою і стояла розслабленою.
Вже минув час, коли Ю (приблизно від 17:00 до 19:00), і на відміну від спеки вдень, легенький вітерець, який іноді пролітав повз, приносив з собою холод. Це було одне з небагатьох приємних часів дня, а також рано - вранці.
На відміну від минулих часів, ця династія не була настільки сильною, а природа залишалася прекрасною. Літніми ночами небо вкрите безліччю зір, і навіть яскраві вогні вулиці Чжуцюе не могли затьмарити їх сяйво.
Шен Чжі, насолоджуючись крижаним желеєм і милуючись нічним пейзажем, відчула себе в безпеці.
Але цей літній нічний спокій тривав недовго, бо його порушив непроханий гість.