Можливо, через те, що Великий Світ Лазурного лісу був на грані знищення, небо над ним більше не сяяли лазівки. Небо став чорним, наче туш, що в самому серці цього світу зацарює вічною ніччю.
Однак серед цього густозаселеного темного саду лежить мальовничий сад. У центрі його величності височіло Божество Древе. Незважаючи на те, що життя цього світу потемніло, дерево залишалося вічнозеленим і пишним. І хоча Великий Світ Лазурного лісу перебував у занепаді, сад все ще був наповнений неймовірно густою енергією Юань Неба і Землі. Той, хто потрапляв сюди, відчував у всьому тілі надзвичайну легкість і приплив сил, ніби ось-ось повинен був піднятися та стати безсмертним.
- Божевільне Дерево все ще перебуває в стані Бушу, але цей світ ось-ось зникне, а я безсила щось змінити...
Молода дівчина в світло-зеленому плаття стояла на колінах біля підніжжя дерева. Її довге срібне волосся розсипалося по землі, нагадуючи про те, як подрібнений срібло. Зі спини вона здавалась лісовим ельфом: струнка шия, маленькі і білі, наче виточені з нефриту, ушки.
Вона довгий час перебувала в молитовному поклони, перш ніж повільно піднятися. Дівчина відчувала, як коріння цього Божественного Дерева переплелося з людьми на землі Великого Міри Лазурного Лісу. Воно стало справжнім драконом, який міцно закріпився в цьому світі. Те, що було посаджене в час народження цього світу, залишалося непохитним аж до його дня.
Протягом незліченних віків воно було покровителем їх Шекти Божественного Дерева, розділяючи з нею спільну долю. Сама Секта Божественного Дерева була серед прихованих орденів. На Імператорських небесах Ван’яо існувало багато таких організацій, як Сетта Сіаньюй, але в період свого розквіту Секта Божественного Дерева за своїм масштабом і могутністю значно перевищувала їх.
Навіть у зеніті слави, учні секти рідко коли контактували із зовнішнім світом. Протягом минулих сотень мільйонів років вони жили в усамітненні Великого Миру Лазурного Лісу, повністю присвятивши себе практиці. За історичними записами, сотні мільйонів років тому секта стикалася з катастрофою, яка загрожувала їй повним знищенням. Але завдяки присутності Божественного Дерева вона зазнала катастрофи. Відтоді дерево було в секті як найвищий священний тот предків.
І все ж, незважаючи на поклоніння, адпти знали: божественне дерево ніколи не належало їм по-справжньому. Воно належало Великому Міру Лазурного лісу, а можливо й було його справжнім господарем. Те, що воно захистило секту сотні мільйонів років тому, було виявом великої милості. Ходили легенди, що тодішня голова секти три дні і три ночі благала дерево на колінах аж поки не змогла розбудити його силу й врятувати своїх людей. Юна наслідниця не могла навіть уявити собі, наскільки величним було це видовище.
У повідомленні говорилося, що з того часу головним чином ватажками Сектиного Дерева ставали жінки. Старійшини сподівалися, що одного дня народиться геніальна дівчина, яка може знову викликати силу дерева, але... Такого чуда більше не траплялося.
З часом Великий Світ Лазурного лісу почав наближатися до свого кінця. Енергія Юань Неба і Землі стала хаотичною та запеклою для культивації. Секта Божественного Дерева почала клонуватися до заходу сонця: майстри почали все менше і більше працювати. У результаті стався розкол. Деякі люди покинули Великий Світ Лазурного лісу, намагаючись оселитися в полі бою, але всі вони загинули через непередбачені труднощі.
Ті ж, хто залишився, залишалися вірними своїй батьківщині, але їхні ряди невмолими ределі. На момент, коли спадок перейшов до цієї дівчини, в секті залишилося лише кілька осіб. Відтоді як почався занепад, Боже пророче дерево вже ніколи не було сильним.
Вона часто мріяла, чи зможе розбудити Боже дерево подібно до предків. Але хоч би скільки вона намагалася, результату не було. Тепер вона прожила кілька годин у молитвах, але не могла стриматися від цього.
— Юна пані, ті люди знову прийшли... — У сад увійшла сивовола стара і заговорила хрипким голосом.
На вигляд вона була глибоко стара, її сили майже вичерпалися, а погляд помутнів. Вона була старою служницею Секти Божественного Дерева і піклувалася про битання срібнолосої дівчини.
« Вчителі з нами більше не будуть », — сказала дівчина, яка нахмурилась.
Раніше Великий Світ Лазурного лісу був надійним таємним. Але коли його руйнування просторові бар'єри знизилось, і шукачі пригод виявили це місце. Багато хто вважав цей світ давніми руїнами, наповненими скарбами. Спадщина і артефакти, залишені Сектой Божественний Дрейський Дерево справді були коштовним скарбом.
Упадок почався давно, але ще кілька десятків тисяч років тому була жива наставниця дівчини. З огляду на захисні масиви предків, вона не дозволяла чужинкам забирати дорогоцінний спадок. Але тепер наставниця відійшла в світ інша. Залишилися тільки молода наслідниця да стара слуга. Як їм протистояти захопленим? Кожен, хто прийшов до них, може розправитися з ними без особливих зусиль.
— Эх! Яка прикрість! — Віддана служниця з жалем пригадуючи колишню велич, описану в книжках. — Якби ми були тепер стомільйонною давно, коли наша секта була в розквіті, то могли б стати більшими. А тепер ...
Старуха знала історію кожного голови секти і по - справжньому тужила за добою процвітання, якої сама ніколи не бачила.
- Вони навіть не підозрюють, що наш спадок досі живий. Мабуть, Великий Світ Лазурного Лісу є безхозним.
У світі бойових мистецтв пошуки скарбів у покинутих землях вважалися справою правильною і природною. Дівчина не відважилася на вигляд чужинкам. Якщо старі монстри дізнаються, що таємничий Секти Божественного Дерева залишилася жива наслідниця, хто знає, яка жахлива доля її чекає.
- Якби тільки Божевільне дерево могло пройти пробудження... — Дівчина підняла погляд на слинський стовбур.
Налетів вітер, і гілки плавно покачувалися в хмарах. У очах дівчини промайнуло впертість. Вона розуміла, що дерево навряд чи почує її поклик або матиме увагу, але не могла сидіти склавши руки. Як єдина Спадкоємиця, вона не могла просто дивитися, як грабують її будинок.
Вона вийшла з саду і попрямувала до вишуканого подвір’я. Там, на вівтарному столі, в почесному місці стояв сувій. Від картини походить невимовна аура. На ній була попечатана жінка в чорному одязі: її фігура була граційною і витонченою, але риси обличчя залишалися байдужими, наче роздягальні димкою.
Дівчина шанобливо вклонилася портрету. Можливо, ця картина була останнім, на що могла випереджатися їхня секта. Думка про те, що малюнок може стати останнім об’єктом цілого ордену, здавалась неймовірною. Але як видно з хроніки, це було справді вражаюче походження картини.
Вона існувала ще до заснування Секти Божественного Дерева, а особистість жінки на ній була овечою легендами. Перший голова секти твердив, що цю жінку було посаджено саме в чорному над нею. Срібло - дівчинка не могла в це повірити. Як людина може посадити щось, що існує довше за світ?
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv