***
Цзюін мчав по п'ятах за І Юном. Побачивши, як він сховався в Башні Прихід Бога, охоплений люттю монстр, не обдумавши і пірнув слідом. У цей момент у ньому з’явилася первісна дикість, розум відступив — він хотів лише одного: розірвати і проковтнути цю людину.
З гуркотом поранений Цзюїн врізався у сходи вежі. Сходи навіть не шепочеться, але від болю задрижали монстри. Внутрішній простір вежі Божа Пришестя був неймовірно широким, а матеріали, з яких вона була створена, вкупі із захисними масивами зробили її майже незнищенною. Хоч би якою руїнницькою була могутність Цзюіна, він не міг завдати жодної шкоди. І Юнь абсолютно спокійно дозволив йому вдертися всередину.
Опинившись у головному залі, звір обезумів усі дев’ять голів і його вісімнадцять очей сканували кожен кут. Проте слідів І Юня ніде не було. У люті Цзюін почав хлетати хвостом, намагаючись зрівняти все навколо із землею, але удари об підлогу і стіни не залишали навіть подряпини. Навпаки, луска на його хвості тріскалась і обсипалася, залишаючи криваві сліди.
Гнів закривав очі. Цзюїн металився по залу, оглушуючи ревіння; його тіло нагадувало вулкан, готовий до виверження. Раптом він вкинувся на сяючі ворота, які вели до другого поверху вежі. Аура цього чоловіка, здавалося, доходила саме звідти! У очах Цзуїна спалахнула жорстокість, і він негайно кинувся в портал.
***
У цей час на п'ятому поверсі Вежі Приступи Бога, після легкого мерзання світлових воріт, і Юнь з"явився в знайомій кімнаті для тренування Інь-Ян. Портал за його спиною тут же зник. У цій кімнаті вони з Лінь Сінтун провели шість років спільного заняття.
« Тепер можна на час перекласти дух, — прошепотів І Юнь. Він був бледен як полотно. Він зітхнув від крові, і йому довелося кілька разів пройти край могили.
У той же самий час, коли заломився врат позаду його спини і ввійшли у саму Башню Прихід Бога та Тайне царство Великої Імператриці. Цзвін був замкнений. І Юнь розумів, що монстр вже перемістився на пустий другий поверх, а прохід назад на перший поверх і Юні передбачливо перекрив. Другий поверх був достатній, щоб дикий звір не міг там бути.
І Юнь зосередився, і перед ним з'явився примарний образ масиву для мистецтва Астральних Небес, який він вже встиг підкорити собі. Паростки легко зісковзнули на поверхню артефакту, пробиваючи ланцюги блискучих рун. Після цього І Юнь перестав стежити за Цзюіном. Він сів на підлогу, схрестивши ноги, і повільно закрив очі.
***
Тим часом на пустищі другого поверху Цзюін швидко просувався рівниною. Його поява викликала жах у місцевих астральних звірів, і всі вони забилися в нори, не сміючи навіть лугнути. Цзюін лютував, відчайдушно намагаючись знайти слід І Юна. Коли він тільки увійшов сюди, він ще відчував його ауру, але в мить оку вона повністю розчинилася.
Це призводило монстра в крок. Якась дрібна рибка, яку можна проковтнути і не помітити, нанесла йому такі важкі рани, а тепер ще й водить за ніс. Незважаючи на те, що він лютує з головою, то Цзюїн почав усвідомлювати: цей нікчемний чоловік просто грає з ним.
У шаленому гніві він порушив все на своєму шляху, поки раптово не входив у безкрайні піски. Пустеля була безбарвною і дихала нестерпним злісним. Як тільки Цзюін опинився серед дюн, він ніби загубився в просторі. Оглянувшись, він побачив, що звичайна пустиша зникла. За його підрахунками, він віддалився від кордону всього на пару кроків і повинен був бачити шлях назад, але пустеля ніби раптово розширилася, поковтнувши все навколо.
Його серце почало відчувати тривогу. Тепер гнів змішався із панікою; Цзюїн метался по піску, яка оплакувала округу лютим ревом. Він відчував інстинктивний страх перед цим місцем і хотів вибратися, але скільки б він не біг, горизонт залишався незмінним.
Час минув. Слідів людини так і не з’явилися, а рани Цзюїна й не думали затягуватися. Кров продовжувала складатися, фарбуючи жовтий пісок у багровий колір, а нестерпний біль молочної залози не вщухав ні на мить. Цзюін замер у замішанні. Маючи надзвичайну здатність відновлюватися, він сподівався, що рани вже давно загояться, але цього не сталося.
У замішанні він широко розкрив дев'ять паств і зробив глибокий вдих, намагаючись втягнути повітря. Йому потрібно було тільки поглинути достатньо есенції Неба і Землі, щоб відновитися. Астральні звірі, як і майстри бойових мистецтв деяких рангів, володіли технікою Бігу — вони могли жити без їжі, води й навіть дихання довгий час. Їхні тіла мали здатність до самозцілення, але це було необхідно: зв'язок з зовнішньою енергією.
Майстерна енергія Юань, астральні тварини поглинають енергію сонця та місяця — джерело їхнього життя. Якщо відрізати це джерело, то навіть наймогутніша чи найболючіша тварина рано чи пізно втратить сили. Полум'я життя почне згасати, поки не настане смерть від виснаження. По суті, це було те ж саме, що голодна смерть для простого смертного.
Саме тому Цзюін, який виріс у Морі Буду, так прагнув чистої енергії Тайного царства. З цим запасом він легко чекав пережити Небесну скорботу.
Але тепер, коли він намагався поглинути ессенцію світу в цій пустелі, його рухи застигли. Дев'ятнадцять очей застигли в очах. Він помедлив мить, а потім знову витягнув шиї, роблячи ще потужніший вдих. Вітер звил, сила всмоктування була такою, що навіть піщані дюни прийшли у рух, а повітря піднялося хмарами пилу і каміння. Але того, що йому було життєво необхідно, у цьому потоці не виявилося.
У цьому світі було повітря, небо і був пісок, але в ньому не було ні крихти природної енергії!
З Цзуїна все ще смокталась кров. Без підпілки енергії рани загоїлися надзвичайно повільно, а постійна втрата сил і крові зробила його дедалі слабшим. Навіть у найглибших безоднях Моря буду завжди була присутня хоч якась розріжнена енергія, і Цзюїн ніяк не очікував, що опиниться в такому згубному місці.
Почуття безпрецедентної загрози накрило могутньої звірини. Вперше він відчув справжній страх. Він носився по випаленій землі, задираючи дев’ять голів до неба і розкриваючи зміїні пащі в безплідних спробах зловити хоч краплю есенції. Але все було марно.
***
Пройшло довгих сім днів. Цзюін все ще блукав у пошуках виходу. На той час він вже забув про І Юна - все, чого він хотів, це покинути цю мертву пустелю. Він жив сім днів лише за рахунок внутрішніх резервів. Запаси енергії таяли, голодували і луска втратила свій блиск. А сама аура монстра помітно потьмяніла.
У той день, коли він багато разів долав ще один бархан у просторі раптово спалахнула точка. Вона швидко розширилася, перетворюючись на сяючі ворота, з яких пахло густою, чистою енергією. Всі дев'ять голів Цзюіна миттєво повернулися на цей запах.
Він побачив чоловіка з золотим луком в руках, який повільно виходив зі світла.
Це був він!
Дев’ятнадцять очей Цзуїна раптово налились кров'ю. Уся лють, яка копала ці сім днів, спалахнула з новою і нищівною силою. Він не міг збагнути, що саме цей чоловік заманив його в пастку і тому він точно знає шлях на волю!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv