Життя простих людей було немислимим у відриві від клани. Залишити його означало втратити джерела їжі, а піти в пустелю Юнь — це все одно, що вчинити самогубство.
— Ми підемо до підніжжя задній гори. Заберемо всю їжу, збудуємо там будиночок на дереві і поживемо там місяць!
І Юнь все продумав заздалегідь. Тепер йому не можна було виходити з лісу за горою, щоб побачити клана Лева. Там не росло багато трав, тому люди майже ніколи туди не заглядали.
— В гори? Але коли їжа закінчиться, що ми будемо робити? Куди підемо потім?
— Вона не закінчиться, сестро. Не хвилюйся. І Юнь злегка посміхнувся.
Він отримав від старого стільки м'яса, що їм вистачило б на кілька місяців. А через місяць почнеться Великий відбір воїнів Божественного Королівства, і тоді І Юну не про що буде турбуватися. Коли прийде час, він з усіма порахується! Лянь Чен'юй, Чжао Течжу, Лянґ Цуїхуа — ніхто з тих, хто глузував над ними, не піде від відповіді.
І Юнь допоміг сестрі зібрати речі. Весь їхній скарб складався з мішечка зерна та одеяла, яке лежало в кімнаті і не було випарувано гноєм. Миски й тази вже не могли використовуватися, оскільки їх поховали під шаром нечистоти.
— Тихіше, хтось йде, - І Юнь затаївся.
При світлі місяця він побачив кілька тіней обережно штовхнули калітку і увійшли в двір. Це була сусідка Тітонька Ван, дядьку Чжоу та їхня дочка Чогу Сяоке. Тітонька Ван раніше часто позичила їм зерно, а коли Юнь отримав м’ясо в'ялене м"ясом, він також поділився з нею шматочком.
Її дочка Сяоке була ровесницею І Юня. У дитинстві вона часто бігала за ним хвостиком, вічно переспаченою в багнюці, але тепер стала набагато тихішою і скромнішою, перетворюючись на молоду дівчину.
— Сяжоу, діточка, я принесла тобі поїсти. Ти ж весь день крихти в роті не тримала...
Тітонька Ван було боляче дивитися на загажене подвір’я. Вона не розуміла, що це захворювання підхопило І Юню. Такий гарний хлопчик, якого тільки кілька днів тому вибрав сам Пан Чжен. У селі говорили, що Юнь вибився в люди і приніс славу предкам. Як же він згорів за вигідні дні? Небо і справді несправедливе.
Побачивши, що в домі не горить світло, Тітонька Ван мерехтіла.
— Сестриця Саяжоу, невже брата І Юна і справді більше немає? — Голос Чжоу Сяоке тремтів за дверима.
Сзвявши щілину у вікні І Юнь бачив дівчинку: її кругле, як яблуко, личко було залито слізьми. Він з полегшенням зітхнув. У клані Лянь, де через бідність люди часто ставали черствими, проте знайшлася добра жінка і щира дівчинка, які переживали за нього. Коли Чжан Юсянь вибрав його, багато хто намагався знайти для нього сховок. Люди, які прийшли вшанувати його пам'ять, вважали себе мертвими від чуми.
І Юнь подав знак Цзян Сяожоу. Та зрозуміла його і відповіла:
— Тітонька Ван, не заходьте, будь ласка. Я вже лежала, так і в будинку такий безлад, що ніде стояти. До того ж...
Сяжу замовкла. Тітонька Ван зітхала, думаючи, що дівчина боїться заразити їх, тому просто розчистила маленький п’ячок біля порога і поставила там вузол.
я приготувала миску локшини в бульйоні і залишу її тут. Миску залиш собі, потім знадобиться. Ми підемо.
У бідних місцевостях часто народжуються підлі люди, але з’являються чисті душі селян. І Юнь приніс їм м’ясо, і тепер тітонька Ван принесла локшину, яка в той час була рідкісною. Вона знала, що сьогодні Сяжу не їла — як готувати їжу, коли будинок закидають гною?
Тітонька Ван поставила миску.
— Підемо, — потягнула за руку всхлипуючу Чжоу Сяоке і разом з мовчазним дядюшкою Чоу тихо прикрила калітку. Дядюшка Чжоу був нерозмовним силачом, на його плечах і тримала все недбале господарство їх родини.
Коли сусіди пішли, Юнь вийшов на двір і підняв ще гарячу миску. Лапша тут була не такою, як на Землі: її ліпили вручну, і на кожній товстій короткої макарони залишилися відбитки огрубілих пальців Тетоньки Ван.
« У майбутньому я віддячу їм. Я запам'ятав тих, хто завдав мені шкоди. Але і тих, хто був до мене добрий, я теж не забуду" - подумки пообіцяв собі І Юні.
Підхопивши Цізян Сіожу, він швидко попрямував до гір.
***
Глибокої ночі Юнь і Цзян Сяожоу дісталися до місця, яке він приглянув заздалегідь. Воно було сховане від очей, воно лежало біля води і серед густих дерев, де зручно будували хатину.
Зими стояли середина, і в горах було дуже холодно. Каміння покрилось і далі, а видихання з рота вібрало густу пару. Обличчя Цзян Сяжу почервоніло від холоду, вона з’їдалася і постійно ростила руки, шкіра на яких покривалася мурашками.
Навіть міцний чоловік не витримав би нічних ночей у зимовому лісі без відповідної підготовки, до ранку можна було легко підхопити сильну гарячку. У них було лише одне тонку ковдру, яке і в будинку-то погано гріло, а в лісі й зовсім було марним.
— Юнь-ер, тут так холодно, ми і кілька днів не протримаємося, — Сяжу виглядала розгубленою. Приєднатися з дому було імпульсивним рішенням. Хоч той будинок і був розвалющем, він захищав від вітру, а як вижити в цьому лісовому глушині? Майбутнє здавалося їй безпросвітним.
І Юнь посміхнувся:
— Сестра, не турбуйся.
Він підійшов до величезного валуну і витягнув з-за нього купу хворосту. Коли він покинув той шкідливий Старий Су, було ще світло. Не маючи можливості повернутися в село, він заздалегідь приготував тимчасове житло і дрова.
- Юнь-ер, ты...
Поки Сяжу дивувалася, І Юнь вже скористався вогнем і розвів багаття. Невдовзі спалахнуло яскраве полум’я, і на поблизьких скелях почали танути йнії. Сяжу відчула, як тепло розливається по тілу і в її серці затягнулася надія.
- Сестро, подивися що це?
І Юнь з посмішкою дістав через камінь великий цвіркун. Коли він повільно розгорнув його, Цзян Сяжу застигла в повному подиві. Усередині була їжа: м’ясо, овочі, дикі фрукти! Крім того, м’ясо становило велику частину: цілі лісові тварини, роздягнені або вже общиплені. Ця гори провізії вагою в 100-200 кілограмів вистачило б надовго.
- Юнь-ер, звідки це у тебе? - Вона дивилася на нього, не вірячи своїм очам.
У суворих умовах м’ясо, багате жирами та калоріями, було справжнім джерелом життя.
— Сестра, не питай. Просто знай, що відтепер ти житимеш у достатку. Наші гіркі дні закінчилися. А ті, хто нас образив, відповідатимуть за це в стократному розмірі!
У голосі І Юню прозвучала спрага крові. За два місяці практики бойових мистецтв його серце, після зростання сили, ставало все більш рішучим і суворим. У цьому світі виживав найсильніший, тут не було законів. Якби він продовжував жити за земними мірками, то давно загинув би. Якби не допомога Пурпурного Крістала, їх б вже давно загнили в глухий кут.
— Сестра, дивись! Сьогодні я приготую тобі найсмачнішу страву у світі!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv