***
Цзян Сяжу нічого не підозрювала і охоче розповіла Юню про цей інший світ.
Спочатку Юнь вважав, що потрапив у світ, де панує культ сили. Але коли він почув історію Цзян Сяжу, то зрозумів: насправді це значення бою в цих землях.
Точніше кажучи, це був світ, де сила була питанням виживання.
Тут люди жили в містах та таборах, а дикі простори — звичайні хижаки і хижі звірі. Незалежно від того, чи люди орали землю або полювали на неї, вони кожної хвилини ризикували зазнати нападу цих страшних тварин. Через те, що монстри сильно виснажували людський життєвий простір, прості люди постійно страждали від гострої нестачі ресурсів.
Для будь - якого табору чи міста воїни були справжньою прямою лінією життя! Без їхнього захисту мешканці будь - якого поселення могли б повністю знищити астральних звірів всього за одну ніч.
Юню і Цзян Сяожоу не пощастило: їхні племена були крихітними й мали сильних воїнів. Як сухий листок на вітрі, все їхнє поселення могло зникнути у будь-який момент.
Оскільки в племені було мало сил, видобуток і виготовлення їжі були дуже обмеженими. Люди не могли прогодувати себе самостійно і вижити лише завдяки тому, що обробляли матеріали та виготовляли зброю, стріли й озброєння для великих кланів з великого міста.
Матеріали для стріл, які робила Цзян Сяожоу, змушували саме таке велике плем'я, а її завданням було тільки збірка.
- Юнь-ер, йди спати в будинок. Завтра я зможу обміняти ці стріли на купу їжі і навіть на шматок м'яса астрального звіра. Ти ж пам'ятаєш, хто це? Це наймогутніші створіння, які можуть полювати лише над величезними племенами. Якщо з'їсти хоча б шматочок такого м'яса, буде більше сил! А якщо вони регулярно харчуються, то можуть швидко стати воїнами!
Говорячи це, Цзян Сяожоу мріячно посміхнулася. Як було б чудово, якби її молодший брат теж зміг стати воїном! На жаль, вони могли спробувати таке м’ясо лише раз у кілька місяців і тому подорож воїна була недосяжною.
У великих кланах молоді люди їли м’ясо астральних звірів щодня, як звичайна їжа. Насправді там воно навіть не вважалося чимось цінним. Хоч полювання на астрального звіра було нелегким, та великий тварюка сягала понад 10 метрів у довжину і важила десятки тисяч цзнів - її м'ясо вистачало, щоб годувати десяток людей протягом декількох років.
Для вибраних генія великих кланів м’ясо астральних тварин було їжею простолюдців. Самі вони вживали їхні кістки — Астральні кості.
Вся суть і сила астрального звіра були зосереджені в його скелеті. З великого хребта можна було отримати кістки розміром з соєвий боб. Ця есенція допомогла воїнам прорватися на нові рівні культивації, очищала канали меридіанів, збудувала родовід і давала багато інших переваг. Вона була межі мрій будь-якого майстра бойових мистецтв.
Звичайно, для таких бідних людей з нижчих племен як Цзян Сяожоу та Юнь, есенція Астральні кістки виглядала чимось із області легенд. Крім того, щоб виплачувати есенцію, треба було створити нові методи та технічні прийоми.
— Мясо астральних звірів, есенція Астріальної кістки... — Пробурмотів про себе и Юнь. Чула подібні терміни з уст Цзян Сяжу, він щиро дивувався її широкому кругові.
***
Ніч пройшла спокійно. Наступного ранку І Юнь піднявся з позаранки. Він прокинувся не тому, що виспався, а від нестерпного відчуття голоду. Після декількох днів голодування він встиг випити тільки трохи рідкої каші, так що його звірний апетит був цілком зрозумілому.
— Сестриця Саяжу!
І Юнь вже звик називати її сестрою. Вчора під час розмови він дізнався, що його колишнє навернення до Цзян Сяожоу звучало саме так: « Місця Сіджоу».
— Эм... Сестриця Саяжу, чому ти...
І Юнь замер. На одязі Цзян Сяжу поблювали краплі важкої роси, а її колись ясні очі фарбували від блощиць. Дівчина виглядала жахливо втомленою. Поглянувши на дві величезні обмахи стріл у неї в руках, Юнь відразу зрозумів: вона не спала всю ніч і без втоми збирала стріли!
Сім’я жила в крайній бідності і не могла дозволити собі лампи. Їхні стріли Цзян Сяожоу збирала при тьмяному мерехтінні світлячків, яких привласнювала трава-приманка і привидом сяяння місяця. За таких важких умов не було достатньо енергії, щоб підтримувати здоров’я від такої виснажливої нічної роботи.
Цзян Сяожоу слабо посміхнулася:
- Юнь-ер, ти дуже пошкодився і я весь час доглядала за тобою. А в останні кілька днів ти був зайнятий похоронами та помінками, тому не було часу на роботу. Сьогодні день обміну інформацією. Якби я не поспішала закінчити все вчасно, нам з тобою було б нічого їсти. Крім того, сьогодні я збираюся погасити для тебе м'ясо астрального звіра, щоб ти швидко видужав!
Говорячи це, вона ніжно погладила І Юня по голові.
І Юнь помер, не знаючи, що відповісти. Він мовчки дивився, як Цзян Сяжу ніжно завертає равлики стріл в промаслену тканину, а її очі при цьому сяяли радістю і тихим задоволенням. Він зітхнув і міцно стиснув кулаки. І Юнь подумки поклявся, що в будь - який спосіб зможе забезпечити цій турботливій дівчині добре життя.
— Пішли, обміняємо їх на їжу!
Цзян Сяожоу взяла І Юню за руку і, притискуючи до себе важкі зв’язки стріл, з надією вкоренилась у тугу обміну. Там вже зібрався організований натовп.
Найбільше уваги привернуло чоловік, який розшитався шовковим халатом на підвищенні. На вигляд йому було близько 24-25 років. Він вольготно розвалився у просторому кріслі, схованим звірними шкурами, а на його поясі висів майстерно спроектований меч. Прикрими очима пан ліниво озирався вниз виснажених бідняків.
Люди тягли стріли і акуратно зшиті шкіряні обладунки. Кожна річ відразу заносила в сувій писаря, що стояв неподалік. Поряд з чоловіком у халаті стояв пристойно одягнений старий в жовтий одяг, на обличчі якого сяяла гарна усмішка.
« Пане Тао, чи ви задоволені якістю зброї і легкою зброєю цього разу? » — Згнувшись на три погибелі, запитав старий, чому все його обличчя вкрилося глибокими зморшками.
Чоловік у шовках милим глянув на старого чоловіка і лише зверхньо хмикнув. Незважаючи на свою велику пихатість, старий чоловік не насміхався з інших і далі всміхався.
Цей пан Тао був посланцем великого клана, який отримав накази про зброю. І хоча він і не займав би високого становища у своєму племені, його не призначили б на таку рутинну роботу — для старійшин жовтим був надзвичайно важливий персон.
Цзян Сяжоу також здала свої зв’язки стріл, замінюючи дві маленькі дерев'яні таблички. З дерев’яної колоди Цзян Сяжу трохи почервоніла. Вона міцно стиснула крихітні таблички в долоні, тому її пальці навіть трохи спітніли. Адже ці дощечки були заставою їх з братом виживання.
Через 15 хвилин усю зброю і обладунки було занурено на воз, який відтягли за собою два роги.
Пан Тао ліниво пролив книжку, наказав слугам зняти з воза великий дерев’яний скриньку і кинути його до ніг старого, після чого поїхав зі своєю сувою.
Провівши пана Тао підбуреним уклоном, старий випростався. З його обличчя швидко зникло зашумний вираз, який змінив маску суворої важливості.
Члени племені були виснажені:
— Патріарх, швидше роздайте зерно.
— Да! Ми вже кілька місяців не бачили м'яса!
Підлітки вже почали кричати з натовпу, щоб забрати їжу та м’ясо і врешті набити животи.
— Тихо! — Старий у жовтому підняв руку, закликаючи натовп до порядку. І Юнь не сподівався, що цей боягузливий на вигляд старий виявиться патріархом племені.
- Раз вже ви так поспішаєте, почнемо поширення провізії!
Йому було потрібно сказати, як кілька міцних чоловіків поспішно викачували теля з мішками зі сховища. Невдовзі на землі виросла невеличка гора зерна.
- Щось не так, патріархе! Чому цього разу їжі так мало?
— И правда! Як правило, нам давали набагато більше! І де ж м'ясо?
Натовп був невдоволений. Цього разу вони виготовили набагато більше зброї, ніж звичайно, але отримана платня виявилася до смішного мізерної. До того ж зерно привезли менше впівовину, так і довго не було.
— Племя Огняний Хмар переходить всі межі! Вони вирішили відділитися від нас цими крохами?
- Патріархе, що це все означає?
Старець, помітивши хвилювання наростати, зимно хмикнув:
— Всім замовкнути! Я поясню це пізніше, а зараз - роздача зерна! Здавайте табличку і забирайте речі, які вам належить!
Ці слова спонукали багатьох незадоволених швидко прикусити мови.
Цей старий у жовтому був воїном. Він був лише низькораним воїном Смертної крові, але для племені він залишався головною опорою і мало хто наважувався перечити йому у звичайний час.
— Першими отримують воїни з тренувального табору! — Змовив старий, помахавши рукою.
Попереду виступала група чоловіків у тваринних шкурах. Молодшим було приблизно 15-16 років, старшим — 40. Усі вони були міцними статурами, які видавали в них кваліфікованих бійців.
Вони були в треніровому таборі воїнів, а також головною надією племені. У табір забирали міцних юнаків і навчали їх мистецтва бою з дитинства. Окрім рідкісних вилазок на полювання, ці люди не займалися землеробством і не виснажували себе виготовленням стріл чи обладунком.
Проте найкращі шматки м’яса і найкорисніше зерно завжди відходили їм у першу чергу. Якби серед них виріс хоча б один сильний воїн високого рангу, то це стало би неймовірним благом для цілого племені. Окрім захисту, який давав такий воїн, його власна мисливська здібність була колосальною. Могутній майстер міг сам поїхати в дикі землі і принести на кілька днів туші великих звірів, яких вистачило б усьому племені!
Без перебільшення один високоранго воїн міг прогодувати ціле маленьке плем'я!
Було лише кілька десятків членів тренувального табору. Звичайно, у них не було дерев’яних табличок, але кожен поніс на плечах мішечку відбірного зерна.
Без цього мізерні запаси скоротилися на одну п’яту, а кількість звичайних членів племені, які ще не мали їжі, становила десятки разів більше майбутнього воїнів. Це означало, що багато людей обов’язково голодуватимуть.
Вона стояла поряд з Юном Цзян Сяожоу ще більше стиснула свої таблички. Її бліде личко виражало занепокоєння: якщо вони не отримають їжі, як їм вижити?
Натовп стихла. Майбутні воїни отримали майже стільки ж, скільки зазвичай. З такими темпами їжі на всіх точно не вистачить.
— Сім’ї з чоловіками першого класу, підходьте за зерном! — Знову сконструював старійшину.
У цьому світі, де сила цінувалася понад усе, навіть звичайні чоловіки ділилися на класи та ранги. Спосіб оцінки був простим - перевірка фізичної сили. Чоловік, який міг підняти загін вагою 300 цезнів, вважався чоловіком першого класу! Відповідно, чим менша вага могла підняти чоловік, тим нижчим був його клас.
Сім'ї, в яких були такі сильні чоловіки, трохи приохотилися і поспішили вперед. У цей момент дерев’яні таблички були лише формальністю. Хоч вони і отримали значно менше звичайного, це було краще, ніж нічого. Ці будинки спочатку жили ситші за інших і мали деякі запаси, так що, нехай їм і доведеться тягнути пояса, з голоду вони не помруть.
- Сім'ї з чоловіками другого класу, підходьте! — Знову пролунав голос патріарха. У порівнянні з тим, як він поводився перед молодим паном Тао, сьогодні старий здавався зовсім іншою людиною — холодною і владною.
Чоловіки другого класу могли підняти камінь вагою в 250 цзіней. Провізії для їхніх сімей виділили ще менше.
Купка мішків таяла на очах. З кожним мішечком, що зникає, обличчя Цзян Сяжу ставало блідішим і її долоні кривали холодним потім. І справа була не лише у порушенні їжі, а й смерті. Без зерна вони просто помруть від голоду!
Спочатку вона покладала великі надії на цю роздача, сподіваючись не тільки отримати достатньо зерна, але й виміняти шматочок м’яса астрального звіра для приготування поживної бульйони І Юні. Але тепер їм не вистачило навіть звичайного проса.
- Сім'ї з чоловіками третього класу, підходьте!
Мешків майже не залишилось, і Цзян Сяжу буквально затамувала подих.
Патріарх також нахмурився. Брак харчів був занадто великий. Багато хто зникне, а отже протягом наступних місяців голоднеча обов’язково буде знищена.
Але для того щоб вижити, старійшини мусили йти на жорстоку боротьбу й жертвувати слабших. Смерть від голоду та хвороб у таких полюблених поселеннях була звичайною справою. Через суворі умови життя середня тривалість тут була жахливою.
— Всі інші, забирайте залишки!
Ледве старий закінчив говорити, як натовп хлинула вперед, влаштовуючи давку. Цзян Саяжу скрикнула, коли зголоднілі люди побили її з ніг. При падінні вона сильно помилялася, але як і раніше мертва кусала дерев'яні таблички, ніби в них полягала її єдина надія.
— Сестриця Саяжу!
Коли дівчина безпорадно розплакалася на землі, Юнь не міг збагнути звідки з’являлася сила і проколовся крізь натовп та допоміг їй піднятися.
- Сестриця Саяжу, ти ціла? — Він стурбований. У такому шаленому натовпі було дуже небезпечно.
Цзян Сяжоу стиснула його руку, відчуваючи повне безсилля ...
— Не штовхатися! Всім стояти спокійно!
Ясний окрик патріарха, здавалося, був наповнений особливою енергією, змусив натовп миттєво притихнути.
— Живіть у чергу і підходьте по одному!
Тон патріарха був суворий, і ніхто не посмів перелічити. Він мав незаперечну силу і особисто наглядав за дотриманням законів племені, а це означало, що він міг вбити прямо на місці.
Лише після цього люди почали вилаштовуватися в чергу. Незважаючи на те, що порції були малою, через велику кількість голодних ртів мішки спорожніли в лічені миття.
Серце Цзян Сяжу остаточно пішло в п'ятки. Без їжі вони були приречені.
— Ван Лун, візьми собі пару людей і принесли запасні запаси зі сховища.
Цей чоловік на ім’я Ван Лун був особистим слугою патріарха.
— Буде зроблено, патріарх.
Ван Лун швидко пішов і невдовзі повернувся з візком, на якій лежало кілька мішків. Це були запаси племені, але вони складалися виключно з грубого помола.
На Землі споживання цільнозернових продуктів або відрубів було корисним для здоров’я. Але в цьому світі все було по-іншому. Тут зерном називали відходи, які залишилися після останньої стадії помолу. Змішана з відрубами і лухою кашу було неймовірно важко проковтнути через її жорсткості.
Крім того, така їжа була дуже низькокалорійною. Вона погано засвоювалася і не мала достатньої сили: один з них, подібно до двох ланцюгів цих відходів, був таким же поживним.
І все ж це було краще за голодну смерть. Люди покірно приймали те, що давали. Кожному діставалися жалюгідні крихти. Оскільки Цзян Сяжу стояла в самому кінці, до її черги навіть цієї грубої суміші майже не залишилося.
Вона простягла дві вологі від поту дерев’яні таблички, а натомість отримала мішечок завбільшки з дві долоні. Навіть якщо вони з І Юнєм варять рідку похлебку із відрубай, цього запаса вистачить на 10 днів.
Дівчина застигла на місці, дивлячись на невагомий мішечок у своїх руках. Вона не вірила в те, що відбувається. Її брат щойно повернувся з того світу. Чи ж вони тепер мусять померти від голоду разом?
- Чого застрягла? Не загоряй дорогу! - Роздратований чоловік, який розчавив припаси, намагаючись прогнати її.
У душі Цзян Сяожоу спалахнув гнів. Вона не спала цілу ніч, працюючи без рук, щоб виготовити стріли, а натомість отримала ці мізерні об’їдки. Будучи слабою дівчиною, вона стиснула зуби і сміливо подивилася в обличчя міцних чоловіків, які виявляли владу у племені.
— Чому так мало? Я здала дві зв’язки стріл, але не отримала ні крихти доброго зерна! А цих відрубай тут навіть на десяту частину від звичайної норми не набереться!
Роздавчик зерна на мить поспішав. Очевидно, він не сподівався, що ця дівчина матиме сміливість сперечатися з ним.
- Ти взагалі правила знаєш? Дівчисько, мала дівчинка в будинку навіть дорослого чоловіка немає! Навіщо тобі взагалі їжа? Тільки перекладати добро марно!
У цьому світі в дрібних племенах царював жорстокий патріархат. У великих кланах, завдяки збідуванню м'яса астральних тварин і ессенції Астрольної кістки, вроджена різниця у фізичній силі між підлогою стиралася, тому там було багато могутніх жінок-воїнів. Однак у цих дрібних племенах чоловіча перевага мала непереборну прірву, яку жінки майже не могли переступати.
Сяжу розлютила Цзян, коли зіткнулася з відкритою зневагою:
- Хто сказав, що в моєму домі немає чоловіків? У сім’ї Цзян Сяожоу також є справжній чоловік!
З цими словами вона міцно вхопила І Юня за руку і притягнула до себе, змушуючи стати поруч!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv