<виправлений текст>
До того як повернутися додому разом з Цзян Сяожоу, І Юнь не міг уявити, що його «дом» виявиться саме таким.
Побачивши цього мечника на гігантській звірині, Юнь висунув припущення, що в цьому світі є багато майстрів, які можуть літати по небу і переміщатися крізь землю. Тому тут повинні процвітати великі клани, стояти численні секти і народжувати видатні генії.
Оскільки він якось перемістився сюди, то, якби йому вдалося зав'язати стосунки з якимось впливовим клоном чи великою школою, він міг би якось вижити. Навіть якщо б він не займався бойовими мистецтвами, не мав таланту чи був лише непознаним побічним сином з бойкового віття сім’ї, то принаймні міг би мати їжу й притулок.
Но...
Коли Юнь дивився на старі халупи, перед собою, він просто впав у ступор.
Раніше він бував у віддалених селах на Землі і бачив сільські доми, але навіть вони виглядали набагато привабливішими, ніж ці кілька споруд. Будинок був збудований з каменю та жовтої глини. Усередині панувала абсолютна бідність: крім одного столу, двох табуретів, 2 старих ліжок і пічної плити, тут більше нічого не було.
Цзян Сяожоу занесла І Юня в будинок на спині. По дорозі І Юнь, не звиклий, щоб маленька дівчинка його тягала, кілька разів намагався плакати, але тіло було занадто слабким. Через короткий час він вибивався з сил і задихався, тому йому довелося знову дозволити сестрі нести себе.
При думці про те, що він, дорослий чоловік, весь шлях їхав на спині маленької дівчинки, І Юню стало соромно.
ти зголоднів... — Цзян Сяжу обережно поклала його на маленьке дерев’яне ліжко і витерла краплі поту з лоба. Її обличчя сяяло радістю — він повернувся до життя, і це було для неї найбільшим щастям.
І Юнь подивився на спину Цзян Сяожоу. Одяг промокла від поту. Хоча він був виснажений і важив зовсім небагато, вони пройшли добрих три-п'ять чи. Дівчині було всього чотирнадцять-п'ятнадцять років, і тягати його на собі весь цей шлях було зовсім не легко.
Якби на її місці була 15 - річна дівчинка з Землі, вона б не те що донесла його, а, швидше за все, вибилася б із сил, просто пройшовши таку відстань з порожніми руками.
— Да... трохи.
І Юнь привідкрив пересохлі губи. Він заговорив у цьому світі вперше. Він вважав, що мова чужою мовою буде дається важко, але його слова були такими ж природними, як і розмови рідною.
— Я приготую їжу, — з радістю усміхнулася Цзян Сяожоу. Вона обережно змахнула рукавом бруд з обличчя І Юню, підклала йому подушку, щоб він міг оперитися, і акуратно укрила його тонкою ковдрою. Її руху були швидкими, але неймовірно ніжними, від чого І Юнь на мить замер.
Ця дівчинка спочатку не була його сестрою, але те, як вона несла його весь шлях і з якою безкорисливістю піклувалася про нього, розбудило в йому почуття глибокої вдячності та тепла.
Коли Цзян Сяожоу зібралася розводити вогонь, І Юнь спробував встати, щоб допомогти, але вона м'якіше притиснула його назад до ліжка.
— Ти тільки що видужав від тяжкої хвороби, не можна допустити простуди. Лежи спокійно, сестра скоро повернеться.
З цими словами вона взяла легкий мішечок з зерном.
Через 15 хвилин Цзян Сяожоу поставила перед ліжком старий дерев'яний стіл. На ньому стояла велика миска рисової каші, лежали два незнаних диких плоди і міска вареної зелені.
І Юнь голодував кілька днів, його шлунок давно стиснувся і при вигляді цієї їжі в животі навіть завмерло від кислоти. У цей момент він відчайдушно захотів чогось ситого: свинини в соєвому соусі, смаженої курки або качки, риби на пару... Було б краще уявити собі ці смаки, як шлунок стиснувся в конвульсіях.
Як можна наїстися такої мізерної їжі?
Він зачерпнув ложку каші. Вона була не надто рідкою, але оскільки шлунок був абсолютно порожній, гаряча каша лише проститутала перистальтику, що тільки посилило відчуття голоду.
Швидко випивши половину каші, він взявся за варену зелень. У ній не було ні краплі жиру, вона була терпкою і гіркою. Навіть коли Юнь був дуже голодним, він ледве ковтав її.
Їжа була настільки непривабливою, що він ледве міг продовжувати. Раптом він помітив, що Цзян Сяожоу просто дивиться на нього і сама нічого не їсть.
- Чому ти не їси? — З подивом запитав він.
— Я вже їла, коли ходила шукати тебе, — лагідно відповіла дівчинка і злегка прикусила губу.
Серце І Юна еклило. Він пам’ятав, що вона прийшла на кладовище близько трьох годин дня. То вона тоді їла?
Він раптом зрозумів, що навіть така мізерна їжа їм зазвичай не вистачає. Що це за світ, де є могутні воїни на велетенських звірах, але в той же час вони приречені на голодну смерть?
І Юнь відсунув кашу, встав і підійшов до мішечка з зерном в кутку кімнати. Як він і думав, мішок був порожній.
Тепер усе стало ясно. Зазвичай каша, яку варила Цзян Сіяжу, була набагато жижею. Сьогодні ж, оскільки він тільки повернувся з того світла і був дуже слабкий, вона спеціально сварила більш густу кашу, щоб « підкріпити його ».
— Я наївся, їж ти, — і Юнь підсунув миску до сестри. По-перше, він більше не міг змусити себе їсти цю гіркоту, а по-друге, не зміг дозволити дівчинці жертвувати собою заради нього.
У серці виникли змішані почуття. Він все ще думав про те, чи зможе повернутися на Землю, і якщо ні, то хотів знайти спосіб опанувати будь-які навички, щоб стати тим наймогутнішим майстром, що здатний літати по небу. Але тепер виявилося, що навіть вижити — це вже проблема. Є ризик померти з голоду раніше, ніж він встигне щось вивчити.
— Я не голодна, — вперто відповіла Цзян Сяжу, штовхнувши миску назад. - Завтра день видачі пайків, повинні дати шматок м'яса. Тоді я зроблю тобі гуляш.
Коли йдеться про пайки щоки, дівчата трохи порозовіли; було видно, що вона дуже чекає цього дня.
І Юнь замовк. На землі йому було важко, і він сам був дуже пригнічений. Але ці життєві проблеми були нічим у порівнянні з цим світом. Коли людина не може наїстися і стоїть перед загрозою смерті, ось це й є справжня боротьба за виживання.
Голод — це справді нестерпний біль.
***
Глибокої ночі, коли подув легкий вітер, а з прибережних зарослів донеслося багатоголосне квакання жаб і стрепкот свердло цвіркунів, І Юнь не спав. Він притулився до спинки ліжка і при місячному світлі знову й знов розглядав таємничий Пурпурний Крістал.
Те, що він зміг вибратися з залу, було заслугою цього кристала. Ця маленька кристалічна картка, без сумніву, була скарбом. Якщо ви зрозумієте, як вона працює, то можете отримати великий прибуток.
Цей світ сповнений небезпек, але тільки для простих людей. Пригадуючи чоловіка на гігантській звірині, яку він бачив у полі, наскільки впевнений і успішний. Різниця між такими людьми і пригнобленим народом була як між небом та землею.
« Якщо я стану майстром, то буду вільним. Принаймні, мені більше не доведеться голодувати."
І Юнь погладив живіт. Вечірній каші все-таки дісталося сестрі, а він був у тому віці, коли організм росте швидко, і каша перетравилась миттєво. Знову голодно.
І в цей момент, коли він відчув порожнечу у животі, гладкий і холодний Пурпурний Крістал знову випустив ледь прихований холодок. Здавалося...
"О?"
У голові І Юня наче спалахнула іскра. Він різко схопився з ліжка, як пружина, і втупився на кристал із виразом крайнього подиву та радості.
Він помітив, що після тривалого споглядання навколо Пурпурного Крісталу почали з'являтися крихітні майже невидимі фіолетові точки світла. Ці точки виникали з нізвідки, повільно всмоктувалися у кристал і зникали. Цей процес продовжувався якийсь час, і спалахи кристалу помітно посилилося.
Що це означає?
Від цього відкриття дихання І Юню стало все більше. Коли світло стає яскравішим, камінь став холодним. Цей дивний холод розлився по руках, проникаючи в кожну клітину тіла, ніби все створіння омило уцілілим джерелом. Відчуття було неймовірно приємним.
І Юнь пам’ятав це почуття. Коли він ривав тунель у горі і задихався від втоми, то відчув цей ледь помітний холод, який повернув сили його виснаженому тілу.
І Юнь розумів, що людина живе і працює завдяки метаболізму, який дає енергію для життя. Немає їжі — немає поживних речовин, енергії і людина вмирає від голоду.
Те, що він вижив кілька днів і ночей без їжі та води, виконуючи важку фізичну роботу і прориваючи довгий тунель, означало,що якийсь джерело енергії у нього був. Цей холодний потік, мабуть, був життєвою енергією для Пурпурного кристала.
Коли він вперше знайшов кристал у печері, то сяяв як нічний самоцвіт. Але після того, як ми рухаємось до цього світу, світло стало слабшим - ймовірно через велику кількість енергії. А тепер світло знову почало відновлюватись і посилювалося. Що ж підживлювало кристал?
Придивившись, Юнь побачив, що ці крихітні точки світла тягнуться суцільним потоком з вікна. Здавалося... Вони виходили з зоряного неба.
Зоряне світло може заряджати Пурпуровий кристал?
Коли Юнь подумав про це, то зістрибнув з ліжка і підійшов до печі. Він витягнув ще тліючий куток, розгорнув їм пучок сухої трави, і вгору піднялися жовте полум'я.
І Юнь обережно підніс кристал до вогню. Його логіка була проста: якщо кристал поглинає енергію зоряного світла, то він може поглинати енергію і з навколишнього середовища? Вогонь - це енергія, і в розумінні І Юна вона була набагато потужнішою за зоряне світло. Якщо кристал вбирає енергію полум'я, то процес піде швидше?
Він навіть не задумувався, чи вогонь зіпсує кристал.
Однак...
Хоч би як Юнь намагався підпалити кристал вогнем, він не змінився. Він навіть не відчував, щоб камінь нагрівся. Пурпуровий Крістал був наче шматок льоду, який неможливо розплавити; він залишався холодним доти, доки вугілля і трава повністю не прогоріли.
І Юнь похитав головою і припинив експеримент. Він вирішив вийти на вулицю, де зоряне світло було яскравіше. Можливо, там заб’є більше енергії.
Що станеться, коли кристал насититься повністю? І Юнь з нетерпінням чекав цього.
Він тихо відкрив двері кімнати і калітку, намагаючись не шуміти, щоб не розбудити сестру в сусідній кімнаті. Але, вийшовши на подвір’я, він раптово завмер.
Неподалік, у тіні дерев, на маленькому табуреті сиділа дівчина в зеленій сукні. Вона обережно заточувала стрілу. Холодний наконечник відобразив блідий місячний світло, яке лягає серебристою вуалью на її чисте ніжне обличчя. А навколо дівчата пурхали десятки світлячків, їхні мерехтливі ельфи були схожі на богиню.
"Цзян Сяожоу?"
І Юнь помітив, що поряд з нею акуратно лежала пов’язка стріл. Кожна з них була ретельно відшліфована, наконечники були гострими, а деревки блищали від олії.
Чому ти вийшов? Вночі сильні роси, ти тільки поправився, швидше повертайся в ліжко! — Цзян Сяжоу поспішно вскочила і спробувала загнати його назад у будинок.
- Сестра, звідки тут стільки стріл? — Здивований запитав І Юнь. На вигляд Цзян Сяожоу не здавалося, що вона вміє стріляти з лука.
- Це щоб завтра обміняти їх на зерно, так завжди було... — Цзян Сяожоу дивно подивилася на нього.
— Э-э... — І Юнь не міг знати про таке. Дивно, що він переміщався у цей світ і знав мову та вмів читати, але нічого не знав про минуле життя « І Юна». Його пам’ять була для нього особистою, ні краплиною зайвого.
Це було схоже на амнезію після травми голови: людина забуває події життя, але зберігає навички мови та письма.
І Юнь швидко підібрав слова і пояснив:
- Сестра, після того як я одного разу помер, я дещо забув...
— Перестав пам'ятати? — Цзян Сяожоу замерла. І Юнь колись збирав трави, зірвався зі скелі, зламав кістки і деякий час лежав у ліжку, перш ніж померти від хвороби. Тепер вона подумала, що він міг ударитися головою.
При цьому Цзян Сяжу відчула одночасно і біль, і тривогу.
- Юнь-ер, ты...
— Я в порядку, — поспішно перебив її І Юнь, щоб вона не почала хвилюватися. - Сестро, розкажи мені про цей світ. І про того чоловіка на гігантській звірині... Що все це означає? Я багато чого забув...
виправлений текст>
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv