"Хнык..." Здавалося, це плаче Анна, прикривши рот.
Звичайні люди, можливо, не могли чітко чути на такій відстані, але Рейн, чиє фізичне становище останнім часом значно покращилося, чув все голосно і ясно.
"Треск!"
"Бам!"
Шум ставав голоснішим, і час від часу можна було почути звук падаючих та розбитих керамічних горщиків.
"Шиш!"
Роздався звук палаючого полотна.
Рейн стояв на порозі Анни, відчуваючи себе ніяково. Він хотів рятувати її, але в кімнаті Анни було принаймні два бандити. Якщо б він діяв необдумано і зазнав невдачі, це коштувало би йому та Анні життя.
Дул холодний нічний вітер, поступово заспокоюючи Рейна!
Викликати Нічної сторожа прямо зараз?
Це зробило б надто багато шуму, а часу було мало!
Крім того, якщо нічний сторож заганяє їх у куток, то бандити можуть навіть вбити Анну на місці.
Попросити батька про допомогу?
Згадавши стареньке обличчя батька і його згорблену фігуру, Рейн похитав головою, викидаючи ці думки з голови.
Рейн знову подивився на плотніцький молоток у своїй руці, гострий з одного кінця і круглий з іншого, який його батько використовував для ремонту старих меблів будинку. Хоча він був трохи старим, але добре зберігся.
Рейн повернув гострий кінець вгору, сховавши молоток у своєму кілька вільному рукаві, і ступив вперед, щоб постукати в двері:
"Тук, тук, гуляш"
"Анно, ти вдома?"
Раптом у кімнаті стало тихо, і почали чути дуже слабкі голоси. Якби Рейн не мав надзвичайно гострого слуху, він би взагалі не зміг їх розібрати.
« Босе, я піду перевірю. Схоже, це дитина. Мені просто схопити його? "
«Шрам, позбудься його швидше. Сьогодні нам потрібно добре провести час, не шуми занадто багато!"
"Чорт, ця маленька дівчинка може і виглядає худенькою, але вона досить сильна!"
....
У кімнаті почулися глухі кроки, ніби хтось спочатку заглянув у щілину і побачив, що всередині є лише маленька дитина, а потім пролунав « скрип» — двері відчинилися.
Увага Рейна привернуло незнайоме обличчя без будь-яких шрамів, і він не знав, чому цього чоловіка назвали Шрамом.
Вигнуті жовтим волоссям і велике, міцне тіло чоловіка викликали в Рейна сумне відчуття пригнічення.
Рука чоловіка все ще лежала на рукояті меча на поясі, вираз його обличчя був насторожений.
"Малик, чого ти хочеш?" Жестокий погляд чоловіка пильно оглянув маленького худорлявого дитини перед собою і переконавшись, що він не становить жодної загрози, він трохи розслабився і запитав.
« Ти... Хто ти? Я... Я тут, щоб побачити Анну. Хіба це не будинок Анни?" Рейн зобразив з'їдену вираз обличчя, на його обличчі відобразився жах.
« Я дядько Анни, Анна та її тітка вже покинули Флешголд; цей дім тепер належить мені. Тобі більше не потрібно сюди приходити." Шрам видавав усмішку, нехтуючи брехнею, як той жахливий дядько обманює дитину.
« Як... Як Анна могла так раптово піти? Вона навіть не попрощалася з нами." - пробурмотів Рейн собі під ніс, стираючи кулаки, очевидно, не бажаючи визнати, що початок роман закінчився, ніколи не почавши.
Якщо б це було іншим разом, Шрам, можливо, піддразнув би дитини прямо перед ним, але зараз він був занадто зайнятий більш важливими справами, щоб святкувати з дитиною
« Гаразд, тепер йди!»
Шахнувши, він нетерпляче махав рукою і відразу ж дав Рейну знак.
« Емм... Добре, але ви не могли б передати Анні невеликий подарунок від мене? "
« Гм? Гаразд, дай сюди." Шрам помедлив, але не став довго роздумувати і простягнув руку.
Усе, чого він хотів зараз, — це негайно позбутися цієї набридливої дитини.
Маленький молоток вислизнув з рукава Рейна в його долоню і тут же був міцно стиснений.
Тим часом Рейн спокійно сказав: « Я підготував Анну...»
Саме в той момент, коли Шрам збирався почути, що приготував Рейн, злегка нахилившись вперед, щоб узяти те, чого мав у руці Рейна, він раптово перестав чітко бачити руки дитини — вони були розмиті.
Несподівано Шрам відчув страх, і його шкіра почала поколювати.
Сильний порив вітру вдарив обличчя, і його тиск розвіяв жовте волосся Лінця зі шрамом.
У полі зору Лица з’явилася чорна пляма, яка раптово зросла і виявилась гострим кінцем маленького молотка.
"Цікарю!"
Нічого не підозрюючи обличчя, покриті шрамами, миттєво завмерло, між бровами стирчав невеликий гострий молоток, очі широко відкриті, на обличчі застигли недовір’я.
У наступну секунду все його тіло повільно впало вперед.
Однак...
Пара маленьких, але лютих рук раптово з'явилася перед важким тілом, впевнено схопивши все ще смиканий тіло понівеченими шрамами обличчя.
Він обережно поклав його біля ґанку, не видавши ні звуку.
Незважаючи на те, наскільки стійкими видавалися руки Рейна тільки що, в цей момент його серце шалено тряслося.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya