Набу, Тід
Королівський палац
Після зустрічі з королевою капітан Панака відвів мене в кімнату для гостей.
Як і очікувалося від королівського палацу, вони були набагато розкішніше за мій номер у готелі Дар'крот.
Панака показав мені потрібну кімнату, а потім заявив, що завтра пришле за мною людину, яка пояснить мені всі тонкощі роботи охоронця. Після чого капітан просто пішов, залишивши мене на самоті.
Хех, думаю він все ще злиться на мою жарт.
Оглянувши кімнату і не виявивши нічого особливого, я швидко покидали на підлогу деякі свої речі й відправився в душ.
Переодягнувшись у щось простіше і сидячи на ліжку в медитативній позі, я починаю ширяти в повітрі, поки навколо, наче змії, виють сталеві струни-кабеля, приблизно по двадцять чи тридцяття метрів в довжину кожна. Вони дуже тонкі, але, тим не менш, досить міцні.
Це те, що я придумав, смішивши Меху-Деру і телекінез.
Використовуючи силу, магнітний контроль і телекінез для управління, я відчуваю їх наче продовження руки. Хоча я сказав, що струни - насправді вони зроблені їх ультрахрома, який я купив в системній вкладці "матеріали". На жаль, для створення такої іграшки мені потрібно було майже все заощаджувати.
Ультрахром, як легко здогадатися з назви, був дійсно класовою штукою. Якщо не враховувати подробиць, то за тисячі років до канонічної історії під час Великої війни сітхів з нього будували космічні кораблі.
Завдяки своїй надпровідній природі він може протистояти навіть нападам лазерного меча.
При контакті з поверхнею ультрахрома енергія сайберу ділиться на всю площу металу, не концентруючись тільки в одній точці. Після чого вона, по ідеї, повинна йти в поза. Загалом, щось на зразок громовідвода. Тільки не потрібен контакт з землею.
Назвав цю техніку « Горочі » на честь одного незначного персонажа, у якого запозичив ідею.
До речі, під час тренувань в лісі я вже провів перший тести. І результати виявилися мені дуже задовільними.
Мій "Орочі" здатний крутити дерева і каміння, наче кеглі. Так, ніби вони зроблені з пудинга.
Чим більше я вкладаю сили, тим швидше й голосніше рухаюся струнами.
На додаток до цього, вони дуже швидко розтягуються і скручуються, придаючи рухам непередбачуваності.
Я використовуватиму свою придумку, поки не отримаю нормального навчання і власний світловий меч... Хоча мені настільки сподобалось, що я думаю використовуватиму її і після.
Оскільки струни "Орочі" досить тонкі і легко піддаються обробці (за допомогою Меху-деру), я зазвичай завжди ношу їх з собою, залишаючи загорнутим на праву руку у формі спіралі. До верхньої частини плеча. Якщо подумати, я дуже вчасно змінив гардероб на надкидку Старкиллера. Під нею він зовсім незазначений.
До того ж, чисто теоретично я можу використовувати його для захисту від прямих атак світлого меча рукою. Але ось спробувати це, чесно кажучи, я щось не горливо бажанням. Регенерація, звичайно, крута штука. Але руку відрізані не відрост. Принаймні, на поточному рівні розвитку.
Тому після створення "Ороті" я завжди тренуюся, придаючи йому роль світлого меча. Звичайно, приймати його не попрактикуватимеш, але це дуже допоможе поліпшити контроль.
***
Джон продовжував медитувати до наступного ранку, зриваючись тільки тоді, коли у двері постукав « некпинно», посланий за наказом Панаки для роз’яснення обов'язків охоронця. Цим « виїздом » несподівано виявилося молода дівчина з пшеничним волоссям. Одна з служниць королеви.
Повністю одягнений в одежу Старкилера, включаючи плащ, Джон йде за покоївкою до тронного залу.
Протягом останніх шести місяців він звик до того, що люди буквально розпалюють його погляди, і все ще знаходив це трохи дратівливим, тому, закінчуючи маску, планував носити її постійно. Зараз же він просто закрив обличчя капюшоном.
Зайшовши до тронного залу, він швидко помітив, що на цей раз королева була не одна. Тут зібрався весь королівський консультативний рада. У даний момент вони, схоже, обговорювали питання про Сенату і торгівлю, яка останнім часом чинила дуже дивні політичні рухи.
Ця сценка виглядала так само, як у спогадах Джона, тому він швидко втратив інтерес через короткий час.
— Доброго ранку, ваша величність, - спокійно привітався хлопчик, звертаючись до Падми, а потім, глянувши на її кивка, встав трохи осторонь від трону, і з таким же безтурботним виглядом раптом сів на підлогу, склавши ноги в позі лотоса та злетів вгору, зависнувши у повітрі. Цей хлопець, здавалося, повністю нехтував як серйозній робочій атмосфері, так і тими, що зібралися.
Королева не дозволила подиву виявитися на своєму обличчі і, вирішивши не загострити на недбалій поведінці свого нового охоронника уваги, списала все в одвічні « джедайські штучки».
Незважаючи на те, що королеві зберегла безстрасний вираз обличчя, то це не було включено до решти поради. Перед тим як один із членів ради висловив загальну зацікавленість у питанні, — хто цей хлопчик, ваша високість?
- Мій новий охоронець. Я найняла його вчора, спокійно пояснила королеві, коли він подивився у вічі і сказав: « Він прийшов до мене з попередженням ». Заявив, що хоче захистити мене. За його словами, через шість місяців торгова Федерація почне вторгнення на Набу.
- І ви повірили йому? — Похмурившись, запитав радника і розглянув цю ситуацію дуже підозрілою.
- Скажімо так, він був дуже... Переконаний, - почала Пальме, мимовільно посміхнувшись від спогадів про вчорашній вечір, — він міг спокійно вбити і мене, і всю мою охорону, якби це дійсно було його наміром. Крім того... Його погляд. Вираз обличчя. Весь мій досвід просто кричить, що він не бреше. Саме тому я вирішила дати йому кредит довіри.
« Хамф », — гукнув Панака, демонструючи своє незадоволення. Але слова королеви заперечувати не став, все ще пам'ятаючи про вчорашній наказ.
— Пфхах, — тихо приснув я, швидко прикриваючи рот ладаном і продовжую медитувати з незалежним виглядом, наче розмова йде і не про мене взагалі.
— Но... Ваша величність, як ви можете довіряти ... — Він намагався заперечити інший член ради, але Падме перервала його майже відразу, — досить. Ця тема закрита. Я озвучила своє рішення ще вчора, — перервала вона перед тим як змінити тему, відновивши збір.
Проте радники час від часу кидали в мою сторону мої обережні погляди.
***
Дні йшли за днями і ставали тижнями. Люди поступово звикли до дивного « чарівного хлопчика-джедая» як його називали палацові покоївки та слуги. Сам хлопчик, на слово, повністю нехтував іншими і всюди слідував за королевою, як тінь.
Під час свого перебування в палаці я тільки й робив, що медитував і тренував Техніки Сили. Правда небові. Такі, як [Ісцелення] і [Сокривати].
Не буде хвастощами, якщо скажу, що досяг в обох дуже вражаючих результатів. Одним з них була здатність приховувати свою присутність у Сілі, фактично стаючи « невидимим ».
За цей час я непогано поєднував тільки з Падмі. Я все ще відчуваю з її боку невелику обережність, але чесно кажучи, це було цілком передбачувано від самого початку. Все-таки вона королева. У них тут такий клубок інтриг, що волею-неволів станеш підозрілим.
Думаю, вона остаточно повірить мені тільки тоді, коли своїми очима побачить вторгнення Федерації.
Джон описав їхні стосунки з Падмою, як: « Непогано полагодили». Але насправді молоді люди стали достатньо близькими для розмов між собою під час перерв від роботи на теми із цікавим змістом. Наприклад, про расу і зовнішність Джона.
***
Кілька днів тому
Королівський палац Тіда, Сади
— Отже, Джоне, якщо ти не заперечуєш, я запитаю, до якої раси ти належиш? — Я сказала дівчина, з несхвальною цікавістю дивлячись на його гострі вушка - під час своїх візитів до Сенат я бачила багато різних рас, але чесно кажучи, не пам'ятаю жодної схожої на твою.
Дівчина і хлопець не помічали цього, але вони сиділи непристойно близько один до одного, якщо взяти в увагу різницю у їх соціальному положенні. Але ні одного, ні іншого в даний час це не турбувало.
Дівчина терпеливо чекала на відповідь, захоплено розглядаючи співрозмовника.
У цей момент Джон був без капюшона. До затилки молоде волосся було повністю відросте, тому його зав’язали у невеликий хвіст. Парочка прядів у безладді падали йому на очі.
Він спокійно відповів на її запитання. — Нічого страшного. Я гібрид Діатімів і Хейпанців, - зауваживши її зацікавлений погляд трохи вище шиї, хлопець зупинився і додав зі змішанкою в очах, — а гострі вуха мені дісталося від останніх, -- бачачи, що дівчина як ніби чекає продовження, він поспішив задовольнити її цікавість: у них, до речі, матриархальне товариство, а ще вони відомі непристойним нічним зором... Хоча у мене з цим проблем немає. Очі, як ти могла помітити, я успадкував від Діатімів.
Падме нахмурилась, ніби намагаючись щось згадати, - Ні... Я дійсно не пам'ятаю жодної з цих рас. Але галактика величезна, тому не дивно... — Несподівано, переглянувши очі прямо в сині очі Джона, вона поставила йому ще одне запитання: « Що око є єдиною відмінністю між людьми? »
— Ээ... Ну, думаю ні. Діатіми також відомі як ангели. Вони були таємничим видом крилатих розумних істот, які населяють місяць планети Іго, вони, як кажуть, дуже красиві і, на додаток до цього, славляться високим ростом. А ще у них прозора шкіра. І хоча я маю багато рис цієї раси, але є гібридом. Отже, крім пари специфічних моментів, я не дуже відрізняюся від звичайної людини.
Вона киває, продовжуючи дивитися на мене з блиском в очах, перш ніж вони раптово розширюються - почекай, крилаті істоти? У тебе є крила? Ти що... Ти вмієш літати?
— Хах... — Я збентежено кладу руку на шию, — І так, і ні. У мене є крила, але я не вмію літати (за словами Світлани, моє тіло ще не досягло необхідного розвитку).
— [Охо-о. Невже? Так ти мене все ще пам'ятаєш!] - раптово в голові пролунав « сердитий" голос Світи.
— Ух, прости, Светло. Звичайно, я тебе пам'ятаю... Просто я був трохи зайнятий всіма цими тренуваннями і ... Загалом, вибач. З цього моменту буду розмовляти з тобою частіше.
— [Хе-ха, це просто жарт. Розслабся, Джон. Я просто слідую моделі поведінки, яку ти для мене вибрав]
Перед тим як я встигла відповісти Світлінню, Падмі вириває мене з думок збудженим криком, — Ти серйозно? Можеш показати мені?
Чесно кажучи, я не хотів цього робити. Світлана пояснила мені, що я ще не зможу літати дуже довго, тому я так часто і не встиг « кликати їх ». Якщо вірити її словам, у мене на спині є спеціальний орган, призначений саме для цього.
Але, дивлячись у яскраві очі королеви і захоплені своїми очима, я просто не міг сказати: "Ні", тому з гіркою посмішкою відповідаю їй - звичайно, Падмі... Але знай, до сьогоднішнього дня я ніколи ними не користувався.
— Ух, — з запалом кивнула дівчина і пропустила половину моїх слів повз вуха. Її допитливий блиск не зменшився ні на йоту.
Зітхнувши, я повертаюся до неї спиною, перш ніж зняти плащ і стягнути сорочку. Так... Тепер, думаю, потрібно закрити очі і дозволити матеріалізуватися крилами.
Це було трохи схоже на управління "Орочі", так що особливих проблем не виникло.
Без будь-якого магічного світла або іншого ефекту, з моєї спини "виросли" три пари маленьких крил. А верхня пара була трохи більша, ніж нижня.
Так от чому я не можу літати... Вони просто занадто маленькі.
Зітхнув з полегшенням, радіючи, що вони принаймні виглядають нормально, а не як метелики. Або, скажімо, якогось травного жука.
— [Що ж, Джон. Хоч ти і не задаєш питання, дозволю собі відповісти - це відбувається через мутацію. Злиття особливостей двох рас. Крила Діатіми напівпрозорі, і для польоту ними не потрібно розмахувати. На відміну від твоїх. Твої крила, як це можна зробити, належать до визначення: « Класичні». Отже, доведеться тобі ними махати, як рабу на галері.
Мисно кию, дякуючи Світлу за пояснення.
Коли я повернувся до Падми, то мимовільно відскакую в сторону. Її очі сяють, що дві неонові фари. Я тримаю парі, ще трохи, і вона почне стріляти звідти лазерами, а в рядах моїх товаришів з'явиться Кларк Кент.
З очевидним збудженням у голосі вона запитує, чи можу я поквапитися?
Я змирився.
Вона підходить і починає ласувати крилами, від чого тремтячи пробігає по моєму хребта й потім розтікається навколо мого тіла — Ммм ~! — Я широко відкриваю очі, а з рота виривається солодкий стогін.
Падме дивиться на мене в замішанні, як би невпевнена, чому у мене така реакція.
— *причинний кашель* - відвертається, намагаючись приховати почервоніле обличчя і одночасно активуючи "Розум гравця". Коли я наодинці з Паджемою, то завжди тримаю його.
Вони трохи чутливі, тому постарайтеся бути більш ніжні... Будь ласка...
Вона кивнула з почервонілим обличчям, і думаю нарешті, зрозуміла суть моєї реакції. — Просто... Вони такі м’які і пухнасті, наче вибачаючись, пробурмоти.
— * кашель з кущів!
Падмі перелякано підстрибнула на місці, наче її несподівано застали за чимось непристойним, перш ніж повернутися в напрямку голосу і знайти одну зі своїх покоїв.
Загинаючи, дівчина дивилася на нас дивним поглядом. По-перше, схоже на мої все ще розкриті крила.
Коли вона впала, то прокинулась і сказала: « Ваша величність, Рада просить аудієнції. Вони вже зібралися і чекають вас в тронному залі.
— Ось як? Зрозуміло, зрозуміло. Вже йду... — Вона трохи заїкається, а потім швидко втікає з саду. Покоївка, провівши мене цікавим поглядом, відпливає слідом за панікою.
— Мде-е... — Я загублено тягнуся, не дивлячись на горщик з рослиною.
Я вибираю крила, а потім встаю і керую мантією. Зрештою, я охоронець королеви.
***
Після цього дня я отримав ще одне прізвисько у палаці: « Мартель-ангел».
Чесно кажучи, не дуже засмутився. Могло бути і гірше. Набагато гірше. "Мальчик-птиця", наприклад, або "Пернатний джедай". Тому я вирішив уткнутися в ганчірочку, і не скаржився.
***
Час минув. Дні наповнювались рутиною. І поступово, коли я почав звикати до такого ритму життя, раптово зрозумів, що наближався до дати свого народження в цьому світі. Відтоді минуло вже цілий рік, а тіло виповнилося тринадцять років.
Звичайно, це чудово - але моє свято затьмарюється усвідомленням того, що в той же час повинно було розпочатися вторгнення Федерації...