Глава 5. "Незнайомець і дитина"
Дитина перетворилася на дракона і полетіла назад до дому своєї господині — відьми. Але довкола будинку, що стояв на схилі гори, був щільний бар’єр, занадто потужний, щоб маленький Дракон міг його зламати.
- Я ненавиджу це... - Він розплакався.
Він ненавидів свою господиню за те, що вона кинула його, але якщо він не зможе повернутися до неї, то йому нікуди буде йти.
З наближенням особливого періоду, попечатання починалося з моменту першого контакту із зовнішнім світом. Доказом цього був швидкий ріст.
Тепер відьма не могла позбутися дракона. Але якщо дитина повернеться, вона може розлютитися.
– Ха...
Мабуть, мене і справді кинули. - Дитина охопила смуток, він заплакав, закривши ручками обличчя.
Я приречений померти менше ніж через тиждень, після того як вилупився...
Після того, як сльози перестали текти, малюк витирав щітки і побачив фігуру, що йде до нього. Він підняв голову, намагаючись роздивитися хоч що-небудь своїми опухшими очима, і припустив, що це чоловік.
– Кто... Кто? - Несміливо запитав Дракончик, коли чоловік опустився перед ним на коліна. Нарешті він зміг як слід розглянути обличчя незнайомця. Їм виявився чоловік з чорним волоссям і фіолетовими очима.
- Ти заблукав?
– Нет... - Малюк інстинктивно відпряв, боячись чоловіка.
Незнайомець спочатку мовчав, потім його губи скривилися, і він розсміявся. Його холодна і лякаюча аура перетворилася на тиху й дружню, що допомогло їй розслабитися.
- Значить, ти втратив свою маму? — лагідно запитав незнайомець.
– Мама... - Дитина на мить заколеться, а потім злегка кивнув.
Чоловік простягнув йому руку, наче чекав цього.
- Тоді підемо пошукаємо її?
***
Стук.
Мало хто знав, що будинок Елеонори знаходиться у найбільш віддаленій місцевості південного боку Соррента і, природно, ніхто не міг прийти сюди в такий ранній час.
- Тільки не кажіть мені...
Дракон повернувся?
Але Елеонора швидко відкинула свою думку. Тільки вчора вона особисто залишила дитину на попіченні м'ясника, який був її постійним клієнтом. Дядюшка Уолтер керував найбільшою м’ясною компанією у Сорренті, часто постачаючи продукти в столицю.
Вранці Уолтер мав поїхати до столиці, тому Елеонора вирішила відправити туди дитину разом з ним.
Під наглядом охоронця і дядька Волтера він не міг би також легко втекти, як раніше. До того ж, навколо будинку, на всяк випадок, активований бар'єр, - подумала дівчина і зітхнув з полегшенням.
Стук пролунав вдруге.
Тоді хто ж стоїть за дверима мого будинку на світанку?
Стук.
- Хвилину!
Ох, я все ще хочу спати.
Стук. Стук. Стук.
- Я йду! Не стукайте! - Відьма закуталася в халат і спустилась вниз, ледь не посковзнувшись на рушниці.
Незнайомий гість, тим часом, безупинно коле у двері.
Нарешті Елеонора добралася до дверей і, притулившись до неї лбом, подивилася в маленьку дірочку.
– Хм...
Аж ось вона побачила його.
Дитина, яку вона відіслала до столиці, невинно плескала круглими очима за дверима.
- Ах! - ледь чутний подих зірвався з губ Елеонори і, з скаженим серцем, вона крокнула назад.
Це він! Маленький дракон, якого я вчора залишила з дядьком Уолтером! Чому? Чому ти не залишиш мене в спокої, сучий сину?
Елеонора була розлючена. Вона навіть подумала про те, щоб особисто відвести його до матері.
Згідно з початковою історією, саме дракон спалює Елеонору, яка стала безпомічна проти героїні. То чому ж ти приходиш до мене? Я ж так помру від серцевого приступу!
Відьма закочувала рукави, глибоко зітхнув і відкрила двері.
- Гей! Чому ти повернувся? - Дівчина була готова кричати на дитину, але замість цього зустрілася з незнайомим чоловіком. - Хто ти, чорт забирай?
Маленький Дракон прийшов сьогодні не один? - Елеонора здивовано подивилася на високого незнайомця, на руках якого сидів дитина.
Хто він?
– Ха... - Хлопчик, який став трохи дорослішим ніж вчора, втупився на відьму. Його губи затремтіли, а очі наповнились слізьми.
Елеонора побачила, як спустошена дитина і відчула себе винною.
У результаті маленький дракон, наче лопнув кульку, досягнув свого кінця і плакав.
https://literna.net/uk/books/633-chornii-drakon-yakii-vikhovav-mene